Від упорядників

“Київ Музик Фест”. Сьогодні не потрібна спеціальна презентація цього масштабного музичного зібрання, що ось вже десять років представляє обличчя сучасної української музики — музики кінця ХХ століття. Народившись в епоху особливих змін на політичній карті Європи, напередодні проголошення незалежності України, фестиваль сфокусував важливу громадську місію українського музичного мистецтва, що відкрито вийшло назустріч новим вітрам культурної еволюції людства. “Київ Музик Фест” ще раз підтвердив, що українська музика завжди визначала пульс художньої культури країни, брала участь у найпрогресивніших історико-соціальних рухах, – гуманізмом своїх ідей, різнобарвністю стилів і напрямків, широкою палітрою естетико-художніх образних перспектив.

Є у “Музик Фесту” ще одна генеральна функція, котра визначається його головною концепцією,— включення української музики в контекст світового мистецтва. Турбота про розширення обміну духовними цінностями між народами різних держав є основою для подальшого удосконалення контактів, а це значить, що музичне життя в світі стане ще багатшим, різноманітнішим.

Саме після перших міжнародних фестивалів в Україні твори національних композиторів почали більш активно включатися в палітру музичної картини світу, розмаїтішою стала географія гастрольних маршрутів виконавських колективів – академічних хорів, симфонічних оркестрів (згадаймо хоча б участь оркестру Державної телерадіомовної компанії України в фестивалях у Франції, або оркестру Національної опери у концертах “Варшавської осені”), камерних ансамблів і солістів (наприклад, подорожі “Київської камерати” до США та Австрії) тощо.

“Київ Музик Фест” став тим живильним середовищем, у надрах якого народилися ідеї організації інших цікавих регіональних музичних зібрань — у Львові, Одесі, Києві. А такий яскравий фестиваль, як “Форум музики молодих”, є прямим творчим “дітищем” “Київ Музик Фесту”.

Але щоб музика яскраво і вільно “пересікала кордони”, треба викликати до неї зацікавлення, увімкнувши весь спектр музично-інформаційних рекламних засобів, у тому числі й використавши могутні важелі музичної журналістики.

Музично-критичні, публіцистичні праці, що з’являлися протягом усіх років існування “Фесту”, є своєрідною “ниткою Аріадни”, яка допомагає зорієнтуватися у колосальній за обсягом (приблизно півтори тисячі музичних творів) строкатій панорамі кульмінаційних концертних тижнів фестивалю.

Дайджест, що пропонується читачеві, перейшовши межу першого критико-журналістського узагальнення, є, на наш погляд, справжнім дзеркалом музичного життя України останнього десятиріччя ХХ століття і може стати практичною основою його наукового осмислення.

У жанровому розмаїтті матеріалів преси є науково-теоретичні розвідки, філософсько-культурологічні есе, аналітичні статті, інформаційні описи. Проте є і публікації, розраховані на масового читача. Звідси популярність їх мови, часом далекої від музикознавчої лексики. Це не збіднює і не принижує вартості друкованого слова, а вносить свою самобутню барву в неоднорідну картину музичних подій.

Авторами статей були провідні музикознавці старшого й середнього поколіннь, а також талановита творча молодь, яка “зростала” разом із “Фестом”. До роботи залучалися найкращі представники студентства. Об’єднанню музикознавців, журналістів, а також налагодженню контактів із мас-медіа сприяла діяльність прес-групи (керівник — Г.Степанченко).

Збірник-дайджест є першим виданням, що окреслює горизонти сучасного музичного життя країни, нашого суспільства таким своєрідним способом. Основні напрямки інтересів музичної публіцистики щодо “Музик Фесту” конкретизовані у шести рубриках: “Фестивальні обрії”, “Панорама сучасного виконавства”, “Презентація імен”, “Конкурс імені Іванни та Мар’яна Коць”, “Полярність думок”, “Говорять учасники та гості”.

Найбільш вагому частину статей становлять оглядові публікації, зібрані в розділі “Фестивальні обрії” (їх більше вісімдесяти). Однак, не слід шукати в них жанрово визначені опуси. Оглядові статті у ряді випадків містять різні стильові нашарування – від інтерв’ю, аналітичних нарисів до узагальнення генеральних тенденцій, що були притаманні тому чи іншому фестивалю. Це продиктовано і вимогами засобів масової інформації, які найчастіше потребували саме таких узагальнюючих матеріалів, заздалегідь обумовлюючи їхню “фахову” чи “не фахову” орієнтацію. Читач зможе зробити самостійні висновки, чого бракувало, а що найбільш приваблювало журналістів і критиків, а ширше – про генеральні або периферійні тенденції загального процесу фестивальних устремлінь.

Звичайно, в цей збірник увійшли не всі існуючі матеріали про “Фест”, але упорядники намагалися представити їх якнайповніше.

Велика кількість відібраного до друку матеріалу (в дайджесті подано близько двохсот публікацій), спричинилася до необхідності певних редакційних скорочень, кон’юнктурних виправлень інформації, що іноді повторювалася в статтях, виділення суто статистичних даних констатаційного типу.

Преса фестивалю завжди була багатомовною. Саме тому упорядники вирішили подати статті мовою оригіналу, тим зберігши їх історичну достовірність, додаючи лише короткі примітки там, де цього потребує текст.

Упродовж дев’яти років багаторазово змінювалась соціальна атрибутика культурного процесу в країні (назви організацій, художніх колективів, посади керівників апарату управління, прізвища художніх керівників виконавських колективів тощо). Зважаючи на це, упорядники прагнули зберегти фактологічні дані першоджерел.

Дотримуючись об’єктивності висвітлення подій фестивалю, упорядники та редакційна група вважали за необхідне виділити в окрему рубрику публікації, котрі відтворюють полярність думок, критику, а то і негативні відгуки стосовно окремих фестивальних заходів, концертів, творів, виконавців. “Фест” завжди гідно виходив з “павутиння” недоброзичливості оцінок. Можна констатувати – попри все “перемогло” позитивне ставлення, щирість і об’єктивність сприйняття як самого фестивалю, так і творів, що на ньому виконувались. Про це яскраво свідчать матеріали розділу “Говорять учасники та гості”.

Дійсно, проблем у “Фесту” завжди вистачало, і одна з найболючіших – фінансова. Бувало і так, що за кілька днів до початку організатори не знали, відбудеться музичне свято, чи ні. Але, дякуючи Богові, державі і спонсорам, пауз у проведенні акції не траплялося.

Своєрідним літописом “Київ Музик Фесту” є унікальні фотоматеріали, які сьогодні становлють неабияку історичну цінність. Їхні автори — справжні майстри свого жанру, а також талановиті аматори. Чого варті, приміром, фотосвідчення перебування в Україні найвидатніших майстрів, класиків світової сучасної музичної культури Дж.Крамба, Б.Рендса, М.Порталя, Сакае Сакакібари, визначних зірок-виконавців – диригентів, ансамблів, солістів. Упорядники та редакційна група не пішли шляхом ілюстрування окремих статей, а вибудували самостійний відеоряд. Зазначимо, що фото, які супроводжували статті в пресі, здебільшого, на жаль, не збереглися. Тому в даному виданні редактори пропонують матеріали з архіву Центрмузінформу та приватних зібрань. Вони представляють життя “Фесту” у фотодокументах і є ще одним яскравим підтвердженням того, що українська культура активно ввійшла в світовий музичний контекст.

Вважаємо за необхідне подякувати всім фундаторам, організаціям, культурним центрам, посольствам, окремим особистостям – їхні імена вміщені в кожній програмі, що подається в кінці видання, — за розуміння важливості фестивалю як акції, що стверджує пріоритет високого академічного музичного мистецтва в Україні у наш складний, історично переломний час.

Впевнені в одному – Україна “Київ Музик Фест” втратити не повинна.

Марина Копиця,

Галина Степанченко



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.