“Музика”. 2000. №6

Марія Загайкевич

“Київ Музик Фест”

Важко уявити сучасне мистецьке життя України без щорічного "музичного марафону" - циклу концертів міжнародного фестивалю "Київ Музик Фест". З того часу, коли на його відкритті вперше прозвучали святкові фанфари, минуло 11 років. Достатньо, щоб зрозуміти значення цього масштабного заходу, організованого Міністерством культури і мистецтв, Національною спілкою композиторів України та Центром музичної інформації НСКУ. Його основний девіз - представити панораму сучасної української музики в контексті світової культури, виявився напрочуд плідним. Тож не дивно, що він має вже певні традиції, йдеться про запрошення іноземних гостей - видатних творчих особистостей, виконання творів українських, і зарубіжних композиторів, велику насиченість програми. Є ще одна особливість цього музичного свята організаційно-фінансового плану: пошук і підтримка (здебільшого завдяки особистим контактам музичного директора Івана Карабиця) спонсорів-благодійників, здатних тим чи іншим чином підтримати його ідею.

Попри всю стабільність загальної концепції та утвердження традицій, кожне проведення фестивалю мав свої неповторні особливості: в залежності від атмосфери, що панує в суспільстві, від основних тенденцій культурного життя країни формується його мистецьке обличчя.

У концертах одинадцятого "Музик Фесту" вражало повернення його музичного змісту до духовності й релігійної тематики. І це закономірно, зважаючи на пам'ятний для всього світу ювілейний 2000 рік від дня народження Христа, а також характерне для пострадянського періоду бажання заповнити духовну прірву, що утворилася за десятиліття панування войовничого атеїзму.

З цього погляду знаменним було відкриття фестивалю. У священному для всіх українців місці - Києво-Печерській лаврі - спочатку у виконанні ансамблю "Київські дзвонарі" ожила православна дзвонарна музика, а потім тут же відбувся грандіозний хоровий концерт з духовних композицій вітчизняних митців минулого і сучасності. Твори на канонічні тексти послідовно звучали і в наступних днях фестивалю, скажімо, у виступі відомого ансамблю солістів "Благовість", а також у концерті Муніципального камерного хору "Хрещатик", що проходив у іншій святині українського народу - нововідродженому Михайлівському Золотоверхому соборі. Зважаючи на такий потужний струмінь релігійної музики, очевидно, не випадково серед тих, хто допомагав організації фестивалю, були Блаженніший Митрополит Володимир і Святійший Патріарх Філарет. І мимоволі спадає на думку, що спільні зусилля на благо української культури представників різних конфесій можна розцінювати як своєрідний "акт злагоди", бажаної для всього українського православ'я.

Ще одна несподіванка - участь у форумі митців, котрих доля закинула далеко від рідної землі. Причому йдеться не лише про тих, хто вже давно бере участь в організації "Музик Фестів", наприклад, Вірка Балея з США - давнього друга і своєрідного "співавтора" їх виникнення, або ж відомого піаніста Миколи Сука (цього разу він познайомив київську публіку з оригінальною транскрипцією творів Й.С.Баха, здійсненою радикальним реформатором музики XX ст. Антоном Веберном). Привернула увагу присутність у залі композиторів, котрі виїхали з України порівняно недавно - Олександра Левковича (Канада) та Вадима Ільїна (Ізраїль), нові твори яких прозвучали в концертних програмах. Порадувало, що, незважаючи на еміграцію, вони не поривають зв'язків зі Спілкою композиторів України, творчо співпрацюють з колишніми співвітчизниками.

Особливо цікаво було познайомитися з новим Концертом для контрабаса та симфонічного оркестру В.Ільїна. Композитор, відомий раніше передусім як автор блискучих оперет і популярних естрадних пісень, постав у новій іпостасі композитора-симфоніста: продемонстрував твір зовсім іншого жанрового і лексично-стильового спрямування. Він позначений витонченим тьмяним колоритом, ледь забарвленим східним відтінком, поєднанням cпoкійного плину музики з її драматичним наповненням, раптовими "збуреними" кульмінаціями.

Невід'ємною частиною "Музик Фесту’2000" стали зразки зарубіжної музики. Склалося враження, що в його цьогорічному проведенні знайомство з демонстрацією нових сучасних творів, зокрема, запрошених гостей, не належало до першочергових завдань. Хоча в програмах їх не бракувало. Згадаймо хоча б перше виконання в Україні струнних квартетів Тошіо Госокави (Японія), Гельмута Ляхенмана (Німеччина), диптиха для фортепіано Димитріса Терзакіса (Греція) або ж проникливого "Ноктюрна" для оркестру, присвяченого жертвам Сараєво Анджело Канепи (Італія). І все ж перевага надавалася визнаним шедеврам світової класики - як попередніх віків (Бах, Моцарт) так і XX століття. Своєрідною аркою поєдналося в цьому плані відкриття і завершення "Фесту", де виступив Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України. Коли в першому симфонічному концерті прозвучала під темпераментною орудою молодого талановитого диригента Кирила Карабиця "Весна священна" Ігоря Стравінського, то заключним акордом музичного свята стала складна Симфонія №6 "Трагічна" Густава Малера, у "прочитання" якої вклав усе своє вміння і майстерність досвідчений маестро Володимир Сіренко. Отже, концерти "Київ Музик Фесту" дали можливість помилуватися слухачам творами вагомих естетичних й етичних цінностей, що несуть у собі "добре і вічне". А це в наш час, не дуже щедрий на пропаганду високої академічної мистецької культури, має неабияке суспільне значення.

Фестиваль представив своєрідний зріз сьогодення української музики. Адже на ньому прозвучали твори активно діючих композиторів різних поколінь, починаючи від заслужених ветеранів (Яків Цегляр, Борис Яровинський, Віталій Кирейко) до початкуючої молоді. Звичайно, вагоме місце в концертних програмах зайняли опуси визнаних майстрів, чиї імена добре відомі світовій мистецькій громадськості: Лесі Дичко (назвемо хоча б масштабний, синтетичний за виразовими засобами концерт "Французькі фрески"), Валентина Сильвестрова (перше виконання поетично-витончених творів для камерного оркестру), Євгена Станковича (зокрема, сповнені внутрішнього драматизму п'єси для органа), Мирослава Скорика (вражаюча своєю майстерністю нова Партита №7 для квінтету духових), Івана Карабиця (різноманітні за настроями "П'ять музичних моментів" для фортепіано з оркестром) тощо. Як скорботна епітафія автору, якого, на жаль, вже немає серед нас, прозвучала симфонія-балет "Liebestod" Віталія Губаренка. До речі, її сценічна постановка могла б збагатити вже надто скромний національний репертуар наших театрів опери та балету.

Прикметна риса цьогорічного фестивалю - велика кількість прем'єр. Серед них левова частка належала молодим композиторам, котрі лише нещодавно почали працювати на мистецькій ниві, але вже вагомо заявили про себе (Богдана Працюк, Богдана Фроляк, Олена Томльонова та ін.). Виразну кристалізацію власного стилю продемонструвала, зокрема, Галина Овчаренко. Її динамічні "Уроки" ("Studies in Witchcraft") для симфонічного оркестру з великим навантаженням ударних інструментів засвідчили прагнення авторки (як і в хорових композиціях минулих років) до цікавого синтезу модерну і примітиву, втілення в музику образків первозданної життєвої сили. Тож "Музик Фест" ще раз підтвердив спрямованість на "озвучення" партитур, щоб відкрити їм дорогу на концертну естраду.

У фестивальний марафон були включені концерти специфічного жанрово-виконавського характеру. Так, за участю Президентського оркестру Збройних Сил України відбувся творчий вечір Левка Колодуба (з нагоди 70-річчя від дня народження), присвячений виключно духовій музиці, що, безперечно, належить не тільки до улюблених жанрів діяльності маститого композитора, а й користується особливою популярністю серед слухачів.

За межі буденних явищ виходив і концерт "Фортепіанні дуети" (виконавці Віктор і Тетяна Теличко з Києва та гості "Фесту" Люба та Іриней Жук з Канади). Адже нечасто подібні ансамблі з'являються на сучасних філармонічних афішах. До програми увійшли створені за ініціативою канадського дуету нові опуси українських композиторів: позначений рисами героїчної балади "Драматичний триптих" Лесі Дичко та дотепна парафраза мюзик-хольних шлягерів 1920-х років "Три танці" Мирослава Скорика. І хоча їх "прочитання" не завжди збігалося з авторським задумом, не можна не відзначити вельми позитивного результату міцних контактів з виконавцями: зростаючого зацікавлення українських слухачів цією цікавою дуетною формою фортепіанного музикування.

Твори, що прозвучали на "Київ Музик Фесті’2000", представили широку стильову панораму сучасної української музики і водночас показали певну стабілізацію домінуючих у ній напрямків, що, до речі, співпадає з загальносвітовою ситуацією. Йдеться про різні модифікації постмодернізму, найчастіше спрямовані до неоромантизму, прагнення до нав'язування емоційного контакту з слухачами. Відверто експериментально-інтелектуальної музики було не так і багато. Навіть "монолог з пританцьовуванням" "Нестор Батюк" Сергія Зажитька, творче "кредо" якого - звернення до екстравагантних звукових сполучень і позаобразних засобів, по суті, був розрахований на завжди зацікавлене сприйняття публікою незвичного і перекидав "постмодерністичну" арку до "інструментального театру" 1950-х років, так щедро репрезентованого на фестивалях "Варшавської осені". Очевидно, як до шокуючого експерименту, щоправда, вже іншого плану, можна зарахувати сміливість Миколи Полоза натякнути на паралелі своєї Симфонії №7 "З того світу" з безсмертним творінням Генія, називаючи її в підзаголовку "Десята симфонія Бетховена".

До усталених традицій "Музик Фесту" належить включення до нього заходів, які виходять за межі суто концертних імпрез. Щоправда, кожного року вони набувають різних форм. Цього разу - це презентація унікального зібрання Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв - колекції, що містить автографи родини Баха, і передусім проведення міжнародної наукової конференції "Українська тема у світовій культурі". Вона організована за сприяння української діаспори в США: Мар'яна та Іванни Коць, українського наукового інституту Гарвардського університету та фонду "Катедр українознавства" і своїм змістом безпосередньо співпала з головним девізом "Музик Фесту". Аналіз наукових здобутків конференції ще попереду (планується публікація її матеріалів), але вже зараз можна зазначити неабияке громадське значення цього симпозіуму, де відомими і молодими вченими зроблена спроба, за допомогою конкретних (що особливо важливо!) фактологічних даних показати внесок української національної духовності в загальні світові музично-культурологічні процеси.

Чи були недоліки в організації та проведенні фестивалю? Як кожне масштабне починання "Київ Музик Фест’2000" має свої плюси і мінуси. До останніх можна зарахувати, наприклад, перевантаженість концертами. Інколи їх проводилося по кілька на день, що змушувало меломанів робити болісний вибір, натомість пропускаючи багато цікавого. Бажання продемонструвати публіці якнайбільше нових, ще не "обіграних" творів, до того ж великої кількості композиторів, призводило подеколи до появи в програмах "сірих", недолугих номерів. Інколи (щоправда, зрідка) завдяки виконанню. Проте все це не затьмарило головного: відбулося свято високої академічної музики, котре в нашому буденному житті відіграло роль вагомого "культурного допінгу", дозволило долучитися до прекрасного, до істинних духовних цінностей.