"Дзеркало тижня". 2001. 6 жовт. №39(363)

Ірина Сікорська

"Київ Музик Фест" змушує думати...

XII Міжнародний музичний фестиваль "Київ Музик Фест" (22 вересня — 1 жовтня), організований Міністерством культури і мистецтв, Спілкою композиторів України та Центром музичної інформації НСКУ, став історією...

XII "Фест" наочно продемонстрував, як тісно пов'язані ми всі — європейці, азіати, американці, як багато в нас спільного та як страшенно залежні (і беззахисні) ми всі — безвідносно до кольору шкіри, освіти, виховання, культурних традицій і т.п. — від зовнішніх обставин. Виявилося, що американський "чорний" вівторок 11 вересня поділив не лише історію людства на "до" та "після", а й безпосередньо зачепив художню акцію в далекій Україні, яка начебто зовсім не мала жодного стосунку до того, що сталося: під загрозою зриву опинилося саме проведення "Фесту". Деякі посадові особи отримали прекрасну нагоду відмовляти у вирішенні чисто організаційних моментів під приводом: "Завтра світова війна розпочнеться, а ви тут із своїми дурницями чіпляєтеся". Казуси й дрібні подібні неузгодження виникали ледь не щогодини (утім, навряд чи без цього обходиться хоча б один фестиваль, і не лише в нашій країні).

Незадовго до початку фестивалю посипалися ще більші неприємності: до Києва не змогла приїхати головна гостя "Фесту" — професор Патрісія Міллер. Саме 11 вересня вона отримала візу на в'їзд в Україну, а через 20 хвилин стала свідком теракту у Вашингтоні. Від нервового потрясіння пропав голос. Лікарі були категорично проти поїздки. Таким чином, на фестивалі "злетіли" заплановані два її концерти й майстер-клас. Адже спеціально для Патрісії — національної гордості США, чудової афро-американської співачки (мецо-сопрано) із величезним класичним і джазовим репертуаром — молодий український композитор Андрій Бондаренко створив камерну кантату "Еr sеlеbst wіrd соmmеn". Довелося спішно шукати заміну... На щастя, кантата пролунала, причому з великим успіхом. Почули ми й голос співачки — щоправда, із компакт-диска (усе одно це всіх вразило) — на концерті із символічною назвою "Пам'ять".

Концерт цей був майже імпровізованим. Він присвячувався всім, хто пішов з життя: недавнім жертвам американської трагедії, загиблим минулого літа шахтарям, жертвам Бабиного Яру. Та й не лише їм — у кожного з нас є кого згадати... Прелюдії Рахманінова (В'ячеслав Зубков, ф-но), пряні мініатюри Астора П'яццоли (Анатолій Баженов, скрипка, Іван Кучер, віолончель і Наїда Магометбекова, ф-но), сентиментальні блюзи (джазова група "Нічний квартал"), знамените траурне Адажіо Альбіноні (квартет ім.М.Лисенка з органом) — як бачите, із погляду класичної драматургії та стилістики програма викликала б чимало нарікань, якби не приголомшлива щирість виконавців, яким удалося знайти відгук у найпотаємніших куточках душі численних і дуже "різношерстих" слухачів.

Американські події мимоволі визначили загальний настрій фестивалю: кожний минулий день міг стати останнім мирним днем... Камертоном прозвучав виступ Юрія Харенка (США) на першому ж концерті "Фесту": у його прем'єрному виконанні Концерт для скрипки №3 Мирослава Скорика пролунав живим відгуком на події, безпосереднім свідком яких він, наш колишній співвітчизник, також був, але вже в Нью-Йорку. Таким безмірним трагізмом, такою скорботою віяло від музики...

Адже що цікаво: хоча Концерт і був написаний зовсім недавно, та все ж "до" терактів. Що ж це було? Геніальне передчуття митця, про яке ми раніше читали в підручниках? Пам'ятаєте? "На зламі епох украй загострюються всі протиріччя в суспільстві, і все це знаходить безпосередній відгук у творчості найталановитіших представників художньої інтелігенції...". Так (чи приблизно так) характеризували мистецтвознавці творчість напередодні Першої та й Другої світових війн. І хоч що б там було, але драматичних, а часом і трагічних творів на "Фесті'2001" було забагато: "Покаяний вірш" Ігоря Щербакова, "Медитації" Валентина Сильвестрова, "Елегія смутків" Олександра Левковича, "Stаbаt Маtеr" Жоржі Орбана, "Голосіння" Володимира Рунчака, "Пасакалія" Олександра Рудянського та ще чимало інших. А програми "Фесту", нагадаю, були в основному сформовані ще на початку літа. Навіть у зовнішньо "нейтральних" творах, як: Соната для віолончелі та фортепіано Сергія Рахманінова, симфонічна Сюїта з балету "Дафніс і Хлоя" Моріса Равеля, "Сповідь" для струнних Івана Тараненка, "Ноктюрн 2000 року" Павла Гречки, тріо "Сум’яття" Олени Томльонової виконавці вільно чи мимоволі загострювали саме драматичні епізоди. З трепетом сприймалися острівці лірики (Романс для скрипки з оркестром Анатолія Гайденка, романси Богдани Фільц із циклу "Срібні струни" на вірші О.Олеся, "Осіння фантазія" для гобоя соло Ірини Альбової та ін.). Особливо ж піднесено та просвітлено звучала духовна та світська хорова музика, і справжнім відкриттям у цьому сенсі став Вінницький камерний хор під керівництвом Віталія Газинського (прекрасно збалансований звук, ансамбль, класні баси-октавісти). Публіка довго не відпускала подолян, примушуючи чимало разів співати “на біс”.

Щоб осмислити масштаби "Київ Музик Фесту'2001", варто звернутися до сухих, але дуже красномовних цифр статистики: за десять фестивальних днів відбулося 34 концерти. З них п'ять симфонічних, 14 камерних, вісім хорових, концерт оркестру народних інструментів, органний, три фортепіанних, джазовий концерт. Здається, такого жанрового розмаїття "Фест" ще не знав. Тут у буквальному значенні кожний слухач міг знайти музику "на свій смак". Інтелектуали, природно, йшли на камерні концерти й слухали філософське Тріо Олександра Канерштейна, флейтову еквілібристику "Urlісht-Irlісht" Віктора Камінського, витончено-стильні "Три пісні на вірші Шарля Орлеанського" Богдани Працюк чи мозаїчні "Гравітації" Алли Загайкевич. Противники "всяких там авангардів" насолоджувалися скрябінівсько-лисенківською Сонатою для фортепіано Віталія Кирейка у виконанні 75-річного(!) автора чи "Спогадом" для бандури соло Сергія Мамонова. А прихильники "того самого" поспішали на концерт "Нова тональність", де звучала абсолютно авангардна "Музика для фортепіано №1....№5" швейцарця Альфреда Швайцера (що прибув особисто) у виконанні чудового болгарського піаніста Румена Крумова. Можна було здійснити "подорож у часі" — у музику 1960-1970-х років, послухавши "Музичний спомин" для скрипки та фортепіано Миколи Полоза, а можна було просто повеселитися разом із Валентиною Мартинюк, прослухавши театралізований музичний жарт "Фортуна" за мотивами арії Германа з "Пікової дами" Петра Чайковського — із колажами, ремінісценціями та джазовими ритмами. Втомлені від щоденного інформаційного пресингу та ті, хто хотів розслабитися, залишилися дуже задоволені програмою естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Віктора Здоренка: "Намисто міст Криму" Мерзіє Халітової, "Варіації на тему Кореллі" для гітари з оркестром Миколи Стецюна, "Східні ескізи" Віталія Філіпенка — прекрасна музика для відпочинку. Найширша, а тому й найдемократичніша публіка буквально "ломилася" на джазовий концерт нашого "золотого акордеона" Яна Табачника й оркестру під керівництвом Марка Резницького. І маестро відповів гарячим віртуозним "драйвом".

Усього ж на фестивалі пролунало понад 300 творів близько 100 вітчизняних і 80 зарубіжних авторів — таким чином, і звичного балансу, і пріоритетів було дотримано. На щастя, земляки виявилися на висоті: високий професіональний рівень, зрілість українських майстрів відзначали буквально всі, з ким доводилося розмовляти. А ось музика зарубіжна порадувала нас, в основному зустрічами з класикою — перевіреною, сталою, і до того ж такою, яка доволі рідко в нас звучала: Барток, Бріттен, Регер, Франк, Мессіан, Онеггер, Равель, Шостакович. Дев'яностоп'ятирічному ювілею останнього був присвячений чудовий концерт, організований за сприяння представництва в Україні Російського центру міжнародного наукового та культурного співробітництва при уряді Росії. У першому відділенні виступили наші майстри — Лідія Шутко (скрипка) і Олександр Козаренко (фортепіано) зі Львова блискуче зіграли дуже глибоку, філософську Сонату для скрипки та фортепіано, витончені "Прелюдії", вигадливі "Фантастичні танці", жартівливий "Гавот", запальний "Іспанський танець". А в другому виступили гості з Росії — Тетяна Блінкова (сопрано) і Світлана Радугіна (фортепіано). Справжнім подарунком став вокальний цикл "Сатири" на вірші Саші Чорного в їхньому виконанні: м'який гумор, глузування, іронія і часом сарказм авторів музики та тексту були передані в мініатюрах просто чудово. Дуже шкода, що це був єдиний їхній номер. Здається, у репертуарі гостей могло б знайтися ще щось, коли вони вже подолали такий неблизький шлях.

Доброго слова заслуговують музиканти: напевно, на жодному з попередніх фестивалів виконавчий рівень не був такий високий. Це стосується як окремих солістів (Людмила Давимука, сопрано; скрипалі Анатолій Баженов, Олександр Володін, Богдана Півненко; флейтисти Богдана Стельмашенко, Анатолій Маринченко; альтисти Дмитро Гаврилець, Олександр Лагоша; віолончелісти Іван Кучер, Золтан Алмаші; піаністи В'ячеслав Зубков, Дмитро Таванець і чимало інших), так і оркестрів — насамперед, Національного симфонічного оркестру (диригував Кирило Карабиць), оркестру радіо (В'ячеслав Блінов), "Київської камерати" (Валерій Матюхін і Наталя Пономарчук), "Аrсhі", "Рикошету", "Київ-Арт-капели", львівського "Кластера".

Приємно, що практично на жодному концерті зали не пустували. Причому люди цілеспрямовано йшли на імена: Мирослава Скорика (уже згаданий Концерт), Кармели Цепколенко (прем'єра "У мріях або тут, внизу, на землі" для флейти, ф-но та віолончелі), Ганни Гаврилець (Симфонієта "А-Соrdа" для альта і струнних), Валентина Сильвестрова ("Гімн 2001 року" для струнних), Євгена Станковича (Камерна симфонія №9 "Quі рrо quo" для фортепіано і 12-ти струнних) та ін. Варто було побачити, як натовп ринув у Будинок учених на прем'єру нового твору Сергія Зажитька "Історія кохання для двох акторів, статичної фігури, тенора-саксофона, віолончелі та приймача "Лука Батюк", — такого собі "Кам’яного гостя", перелицьованого в естетиці театру абсурду. Одні несамовито аплодували, інші відверто обурювалися, однак байдужих практично не було. Отже, автор досяг ефекту?

За явного творчого вибуху, який спостерігається останніми роками в жанрі хорової музики, при порівняно благополучному становищі в жанрі музики камерної (її чимало — різної, у тому числі й дуже гарної), раптом висвітлилася криза в симфонічному жанрі. За наявності величезного числа симфонічних оркестрів (в одному Києві їх понад десять), явної зацікавленості їх "Фестом" і готовності узяти в ньому участь не відчувалося. Виявилося, що наші композитори (за рідкісним винятком) практично не змогли запропонувати нічого нового. Воно й не дивно: написати симфонію — справа марудна, що вимагає величезних затрат часу, енергії... Раніше це компенсувалося грошовими авансами від закупівельної комісії Міністерства культури, пільговими путівками на тривалий термін у будинки відпочинку творчих спілок, де композитори на всьому готовому в поетичній лісовій тиші могли безперешкодно творити... А тому й почули ми блискуче Скерцо для симфонічного оркестру Віталія Годзяцького, написане рівно 40 років тому (як його за радянських часів за нього били!), дивну "Казку" для голосу та симфонічного оркестру Лесі Дичко (1975), урочистий Концерт для оркестру №1 "Музичне приношення Києву" Івана Карабиця. Водночас це не може не насторожувати: адже ми вже "догралися" до того, що в нас немає сучасної української опери! Прекрасна нагода згадати дочасно померлого нашого оперного класика Віталія Губаренка — на "Фесті", як нагадування всім нам, живим, пролунала його Арія для кларнета і струнних (1996). Не маючи замовлень, Майстер писав масштабні інструментальні твори, створював нові, "синтетичні" жанри, інструментальні мініатюри, у кожній із яких усе ж прочитувалася туга за оперою... Хоча б подібне не сталося і з симфонією. Поки ще майстри є, і приклад тому — "П'ять поем" для симфонічного оркестру (за обробками українських народних пісень Миколи Коляди) Левка Колодуба — своєрідна хрестоматія з інструментування, чудовий посібник для молодих композиторів-симфоністів (якщо такі ще є; конкурси на композиторський факультет у консерваторії великі, але творять в основному в малих формах...).

Саме на "Фесті'2001" композитори (і всі бажаючі) змогли заглянути в завтра української музики: на концерті "Фест-дебют" свої композиції представляли переможці юнацьких композиторських конкурсів (виявляється, у нас таких уже кілька, у тому числі в Одесі та Новій Каховці). Це було справжнім потрясінням, коли понад десять юних композиторів із дорослою серйозністю представили свої цілком самостійні, часом, дуже масштабні твори. Особливо сподобався всім своєю розгорнутою Сюїтою Олександр Пільчен з Одеси. А 14-річного киянина Павла Борозенця вже сьогодні готові були прийняти на композиторський факультет музичної академії.

Подарунком для "Музик Фесту" пролунав концерт лауреатів Конкурсу юних піаністів пам'яті Володимира Горовиця. До речі, торік "Фесту" також піднесли царський подарунок: усесвітньо відома фірма RDM (американці українського походження Роман і Дмитро Матці), що спеціалізується на атрибутах музичних інструментів, піднесла фестивалю 20 скрипок загальною вартістю $20 тис. На заключному концерті "Фесту" його директор Іван Карабиць урочисто передав музичні інструменти в користування Київському державному вищому музичному училищу ім.Р.Гліера в особі його директора Вадима Козіна, а останній пообіцяв зіграти на подарованих скрипках на найближчих "Літніх музичних вечорах".

Відмітна риса "Київ Музик Фесту'2001" — підвищена увага до композиторських "регіонів". Не випадково на "Фест" прибули 60 композиторів і музикознавців з Одеси, Харкова, Донецька, Львова, Дніпропетровська, Ужгорода, Дрогобича, Полтави тощо. Для багатьох із них — велика честь звучати на "Фесті", для всіх — рідкісна останнім часом можливість поспілкуватися, прилучитися до новинок, подискутувати. І якщо торік "Фест" запрошували в Івано-Франківськ, нині ж "Київ Музик Фест" у Міжнародний день музики виїхав до Чернігова. Там у місцевій філармонії була розгорнута виставка рукописів знаменитої бахівської колекції Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва, і відбувся святковий концерт, в якому взяли участь дует Анатолій Баженов (скрипка) — Наїда Могометбекова (фортепіано), Ігор Савчук (фортепіано), лауреати Конкурсу пам'яті В.Горовиця Олександр Чугай і Катерина Шаманаурі та Чернігівський камерний хор під керівництвом Любомира Боднарука. Таким чином, чернігівці змогли долучитися до деяких найяскравіших фрагментів "Фесту", зустрівши його з великим ентузіазмом. У дарунок Чернігівському музучилищу дирекція "Музик Фесту" передала добірку нотної та музикознавчої літератури — на радість музичної інтелігенції міста, яка скучила за новинками.

Неможливо в межах однієї статті висвітлити таку масштабну подію, як "Київ Музик Фест'2001". За великим рахунком, окремої розмови заслуговували майже всі його концерти. До того ж не все із задуманого здійснилося: скажімо, не вмістилася велика австрійська сторінка — приїзд камерного оркестру "Віденська академія" і Віденського камерного хору перенесений на листопад. Є й інші задумки. Як бачимо, "Київ Музик Фест" поступово перетворюється на постійне явище. "Ми далекі від самозакоханості, — сказав у заключному слові Іван Карабиць. — Очевидно, що фестиваль вимагає нових ідей, нових форм. Приміром, фізично важко витримати 3-4 концерти на день. Однак приємно, що "Фест" сьогодні — це організм, який вже живе сам по собі, за своїми законами. А ми, організатори, привносимо в нього тепло й сердечність".

Деякі концерти "Фесту" у Національній філармонії проходили під барабанний гуркіт (унизу в фойє всі бажаючі вправлялися на ударних установках на виставці фірми "Yаmаhа"). Чи не тому голова Спілки композиторів України Михайло Степаненко, даючи "Фесту'2001" дуже високу оцінку, довго розмірковував про вплив музики на фізіологічні й мозкові центри людини? І дійшов висновку, з яким ми повністю солідарні: "Київ Музик Фест", на відміну від більшості явищ сьогоднішньої масової культури, що "зомбують" слухачів, закликає їх мислити, змушує думати, отже — й цінувати нашу духовну культуру та бути Людьми.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.