"Музика". 2001. №6. Лист.-груд.

Наталя Костюк.

“Київ Музик Фест”

Статус "Київ Музик Фесту” серед інших фестивалів, які відбуваються в Україні, обумовлює високий рівень цієї акції і вимагає титанічної праці від організаторів та виконавців. Вже на прес-конференції музичний директор фестивалю І.Карабиць наголосив, що, репрезентуючи значну кількість творів українських авторів, оргкомітет свідомо створює музичну панораму для всебічного аналізу перспектив і втрат. Аналогічна думка прозвучала у виступі доктора мистецтвознавства, професора С.Павлишин: саме фестивальні концерти дають можливість реально оцінити найновіші мистецькі явища, розв’язувати проблему перебільшення як західних, так і власних вартостей. Тому, незважаючи на складності (до певної міри характерною є ситуація із симфонічною музикою: не всі оркестри погоджуються виконувати запропоновані твори), відбувається чимало прем'єр у різних жанрах. Розмірковуючи про значення фестивального руху для популяризації народного і професійного мистецтва, голова НСКУ М.Степаненко звернув увагу на те, що “хорова домінанта українських фестивалів природно мотивується політичними та культурними чинниками. Адже хоровий спів — органічна і прадавня складова національної культури, її своєрідний феномен”.

Важливою подією “Фесту’2001” стала презентація збірки статей “Українська тема в світовій культурі” — Наукового вісника НМАУ на основі минулорічної конференції під такою ж назвою. Неординарність теми, високе представництво українських та зарубіжних вчених, чиї праці опубліковані в збірці, безпосередньо констатують зацікавлення нашим мистецтвом, зокрема, музичним, у світових культурних процесах сьогодення — і, що найцікавіше, — використання української тематики і мотивів у минулі століття.

Зростання міжнародного авторитету фестивалю засвідчує іноземне представництво. Серед гостей — композитори А.Швайцер (Швейцарія) і Л.Хаселбек (Австрія), піаністи Р.Крумов (Болгарія) і Ч.Ягі (Японія). Цього року вперше проведено фестивальні акції за межами Києва: навесні регіональний “Музик Фест” в Івано-Франківську (зокрема, авторський концерт Л.Дичко), а в заключний день форуму — “музичний вернісаж” у Чернігові.

Вже стало традицією: кілька перших концертів "Музик Фесту" відбуваються у київських храмах. Та ідея цьогорічного Лаврського концерту, яка належить І.Карабицю, — одночасний виступ просто неба у кількох місцях — вирізнялася неординарністю. Засвідчуючи прагнення організаторів віднайти цікаві, нетипові для сучасного академічного хорового виконавства форми, задум започаткував новий напрям популяризації хорового співу. У святі хорової духовної музики "Святій Лаврі — 950" кульмінацією став блискучий концерт в Успенському соборі, створивши новий прецедент в історії відкриттів "Київ Музик Фесту". Йдеться про фактично забуту в академічних хорах форму концертів-рекреацій. У культурно-музичному житті Києва XVIII — початку ХІХ століть такі неофіційні хорові виступи студентських і церковних хорів були яскравими подіями, зацікавлювали змаганнями колективів, впливаючи на усталення нових форм побутово-хорового музикування.

Обсяг програм скорегований так, щоб якомога рельєфніше показати спектр православно-музичної традиції — від питомих лаврських розспівів і дзвонарної музики до нових пошуків сучасних українських митців. Звучали й твори російських композиторів: "Тебе поем" К.Шведова, "Мати Божия" П.Чеснокова, фрагменти з Літургії П.Чайковського. Знайомство з лаврською монастирською традицією виконання пов'язувалося з дебютами хору студентів Київської духовної семінарії УПЦ (регент В.Підлубняк) та братського хору Свято-Успенської Печерської лаври (виступ останнього, на жаль, не відбувся). Прикро, що давні розспіви Києво-Печерської лаври виконувалися семінарським хором за фонетичними нормами, визначеними Синодальними указами від 1720 р. — часу, коли було заборонено проводити богослужіння українською мовою. Та й сама манера виконання виявила зорієнтованість на російську культурну традицію, послідовне насадження якої спричинило руйнування українських засад у церковно-музичній творчості минулих століть. Натомість монастирську манеру співу блискуче було відтворено у розспіві Києво-Печерської Лаври "Блажен муж", озвученому Капелою ім.Л.Ревуцького.

У виконанні провідних колективів столиці — жіночого хору "Павана" (диригент Л.Байда), муніципальних камерних хорів "Хрещатик" (Л.Бухонська) і "Київ" (М.Гобдич), Державної чоловічої хорової капели України ім.Л.Ревуцького (Б.Антків) — прозвучали оригінальні композиції М.Дилецького, А.Веделя, М.Вербицького, М.Лисенка, М.Леонтовича, К.Стеценка, П.Гончарова, М.Вериківського. Винятково цікавою сторінкою цього дня стали твори сучасних авторів — "Псалми" Б.Фільц, фрагменти з Літургій Л.Дичко, Псалом "З глибини взиваю до Тебе" В.Губи, "Отче наш" та "Псалом" Ю.Іщенка, "Молитва" та "Псалом" В.Зубицького та ін. Позначені яскравою індивідуальністю авторських стилів, насичені експериментуванням у засобах виразності, ці композиції виявляють характерні ознаки сучасного мистецького мислення, яке, втім, у більшості випадків підпорядковує собі канонічний стрій обраних священних текстів. До композиторських уявлень про можливості адаптації традиційних засад церковної музики додаються і принципи формотворення, і саме явище розспіву, що не завжди виправдано.

Органічністю канонічного колориту вирізнилися кілька композицій, зокрема — "Ейдален" на постриження монахів "Об'ятія Отча" в аранжуванні І.Небесного. Цей твір, сповнений глибокого відчуття сенсу події, відкрив невідомий сучасному українському мистецтву церковний жанр. Трепет і зосередженість людини, яка відрікається від спокус світу, відтворені у сольному розспіві, що за обраним тембром асоціюється з юнацьким голосом (солістка В.Іваненко). Композитору вдалося захопити аудиторію відтворенням суворого монастирського колориту, фактично не вдаючись до новаційних засобів. Митець використав принципи ісону (низької хорової педалі), чим підкреслив звучання сольної партії, та архаїчний стихирарний тип хорового розспіву.

Національна традиція напрочуд виразно прозвучала у щирих молитовних зверненнях фрагменту Урочистої літургії Л.Дичко — "Святий Боже" (хор "Київ", соліст О.Білошапка). Максимальна економія у доборі засобів виразності дозволила композиторці ефектно використати традиції української пісенності: мелодичні звороти, неквапливість розгортання музичної тканини, багатої гармонічними барвами, тембральними й фактурними зіставленнями.

Під час фестивалю відбулися ще два хорових концерти за участю гостей — Чернігівського та Вінницького камерних хорів і муніципального камерного хору "Хрещатик", який репрезентував твори Л.Дичко — хоровий концерт "Краю мій" та "Три пісні про Київ".

Певну альтернативу вже звичному розмаїттю хорових програм склали концерти камерної музики. Звучали європейські твори — "Ритуал №1" (1988) та "Ритуал №2" (1992) Г.Арнаудова (Болгарія), "Інтерлюдія" (1996), "Музика індіго" (1986), "Прелюдія" (1994), "Snіllеt 1992" К.Гігера (Швейцарія), "Еn рrохіmіdаd аd dеl іnfіnіtо" (1996) М.Б'ясотті (Італія), Концерт для фортепіано з оркестром (1986) Х.Ступпнера (Італія), Концерт для скрипки з оркестром (1997-1998) Л.Хаселбека (Австрія), "Концерт-елегія" А.Зограбяна (Вірменія), "Танцюрист на канаті" (1993-1995) С.Губайдуліної (Росія), "Балада" Ш.Нацуда, "Романс" К.Ганбе (Японія), інші твори.

Серед найновіших композицій — "Dreamstring" І.Щербакова (2001), "Гімн 2001 року" В.Сильвестрова, "А-Соrda" (2001) Г.Гаврилець, Концерт для альта і камерного оркестру з фортепіано (2000) Ж.Колодуб, прем'єра Камерного концерту №6 (2001) В.Загорцева, Камерна симфонія № 9 "Quі рrо quо" (2000) Є.Станковича, Пасакалія для струнного оркестру (2000) О.Рудянського. Дев'яності роки представлені камерною симфонією В.Губаренка (1994) та його ж "Арією" для кларнета і струнних (1996), "Гімном" для віолончелі соло В.Ларчикова (1996); "Urlісht-Іrlісht" В.Камінського (1997), фортепіанною сонатою №7 В.Кирейка (1999), "Танцями" для кларнета з фортепіано С.Пілютикова (1999), "Голосіннями" для сопрано, кларнета і фортепіано В.Рунчака (1999) й іншими цікавими творами для різних складів у багатьох жанрах.

Чимало місця у програмах відведено музиці сімдесятих. Це — твори, які свого часу або не виконувалися, або звучали для невеликої аудиторії: Скерцо для симфонічного оркестру (1961) В.Годзяцького, "Медитація" для віолончелі та камерного оркестру (1972) В.Сильвестрова, прем'єра "Казки" для голосу та симфонічного оркестру (1975) Л.Дичко, Концерт для оркестру №1 "Музичне приношення Києву" (1981) І.Карабиця. "Казка" Л.Дичко на текст А.Коломійця (триптих для голосу і симфонічного оркестру) привабила щирістю ліричного вислову. А симфонія для віолончелі і камерного оркестру "Медитація" В.Сильвестрова — етапний твір у його доробку — в контексті здобутків українських митців й справді є авангардним за концепцією. Захоплюючись "порівняннями епох" у вкрапленнях-коментарях до хаосу сучасності, використовуючи сонористику, алеаторику та пуантилістичні прийоми не тільки в їх первинній функції виразових засобів, а й у формотворчій вибудові смислових планів, симфонія далека від традиційного розуміння симфонізму й дотримання формальних засад жанру.

Аналогічну тему віднайдення свого "звучання" втілено у симфонієті для альта і струнних "A-Corda" Г.Гаврилець. Ідея, означена назвою, мимоволі спрямовувала до осмислення функції "струни ля" у концепції твору. І справді, формування тематичної лінії у солюючого альта починалося з цього звуку, поступово, наче із зусиллями, розростаючись до широких діапазонів. У коді Симфонієти між особистісним і вселюдським встановлюється хистка рівновага — ще одна оригінальна знахідка композиторки.

Серед найновіших програмних інструментальних творів особливі симпатії аудиторії мала сюїта для двох фортепіано "Вій" за мотивами повісті М.Гоголя, блискуче виконана І.Алексійчук (вона — автор твору) та Ю.Котом. Містична аура зовсім не наївного сюжету із разючими контрастами картин ярмаркового міста, безтурботної подорожі та каприсів потойбіччя рельєфно окреслені композиторкою. Метаморфози (варіантні зміни і мотивна розробка, пародіювання й трансформації), що відбуваються із "вступним" тематизмом, мають чітку логіку.

Поміж інструментальних концертів два — авторські. У виконанні симфонічного оркестру Чернігівської філармонії звучали Симфонія №1 "Моя Батьківщина" та концерт для фортепіано з оркестром українського композитора Сергія Борткевича, чиє ім'я і творчість були досі не відомі сучасному слухачеві. У другому — виконувалися камерні твори останнього періоду життя Д.Шостаковича, концерт присвячувався 95-річчю від дня народження митця.

Нетиповою виявилася програма заключного концерту фестивалю. У блискучому виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України (диригент К.Карабиць, солісти В.Зубков — фортепіано та австрійський скрипаль Є.Ковачич) прозвучали два концерти для оркестру — №1 "Музичне приношення Києву" І.Карабиця та концерт Б.Бартока, скрипковий "Метаморфози" Л.Хаселбека (Австрія) й фортепіанний Х.Ступпнера (Італія). Ці твори зацікавили інтерпретаціями яскравої концертності й пошуками шляхів у сфері "стильової елітності", засвідчивши також й споріднення творчих процесів у сучасній українській та європейській музиці.

Попри безумовні артистичні відкриття й здобутки, певні твори залишили враження, що, шукаючи ефектні засоби висловлення думок, деякі композитори насправді потрапляють у поле "жанрової кризи" та стилістичних експериментів без очевидної мети. Іноді важко здогадатися про ціль жанрових деформацій, що часом остаточно заперечують вказані орієнтири. Відсутність концепції — жанрової або стильової — і самоконтролю епатажно компенсується експериментуванням із засобами виразності.

Напрочуд цікавою акцією, своєрідною "післямовою" щодо стилістичних пошуків сучасності став концерт за пропозицією І.Царевич "З нотної бібліотеки Бориса Лятошинського". Виконувалися фортепіанні композиції європейських композиторів (на той час представників радикального авангарду), чиє мистецтво було цікавим для Бориса Миколайовича. Серед них — М.Регер, Ф.Пуленк, П.Хіндеміт, А.Онеггер, Б.Бріттен. Та проекція в минуле цим не вичерпується: наприкінці року має відбутися ще одна важлива акція — концерти Камерного оркестру "Віденська академія" та Віденського камерного хору "Музичні шедеври епохи Бароко, врятовані під час Другої світової війни і збережені в Україні". Планується також проведення круглого столу за участю українських та австрійських митців, де обговорюватимуться проблеми збереження культурної спадщини і перспективи мистецьких взаємозв'язків між Україною та країнами Європи.

Як завжди, у "Фесті" брали участь кращі виконавці столиці — симфонічні оркестри Національної філармонії України (диригент М.Дядюра), Національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент В.Блінов), Національний заслужений симфонічний оркестр України (диригент К.Карабиць), Державний естрадно-симфонічний оркестр України (художній керівник і головниі диригент В.Здоренко); численні ансамблі: Національний ансамбль солістів України "Київська камерата" (художній керівник і диригент В.Матюхін), оркестр "Аrchi" (диригент І.Андрієвський), ансамблі нової музики "Рикошет (диригент М.Пікульський) і "Кластер" (диригент А.Юркевич). Талановите виконання часом "рятувало" твори навіть сумнівної якості. Фестиваль має значні можливості, та для їх всебічного використання у майбутньому необхідна виважена оцінка здобутків і прорахунків.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.