"Українське слово". 2001. №4 (49). 6-12 груд.

Наталія Степаненко.

Музичний криголам з київської осені

Осінніми днями 1990 року в Києві народився Перший український міжнародний музичний фестиваль — "Київ Музик Фест". Його назвали першим, хоча насправді він відроджував традиції міжнародних фестивалів та акцій, що проходили в Україні в 1920-ті роки завдяки участі Товариства ім.М.Леонтовича, Aсоціації сучасної музики України (АСМУ), представників музичної громадськості різних країн. Післявоєнні роки та гострі для авангардистів 1960-1970-ті роки, коли більшою мірою проходили офіційні заангажовані пленуми і з`їзди композиторів, змінилися більш демократичними 1980-ми, що значно оновили творчу атмосферу міжнародного музичного спілкування.

ПІСЛЯСЛОВО

Народження "Київ Музик Фесту" стало в деякій мірі провісником незалежності України. Сьогодні він, подолавши разом із державою одинадцять нелегких років, упевнено ввійшов у нове тисячоліття як найпрестижніший в Україні форум академічної й сучасної музики, де новітні вітчизняні художні досягнення представлені у світовому контексті. “Фест” став своєрідним криголамом, імпульсом для проведення багатьох інших музичних акцій.

Формальне завершення фестивалю не означає закінчення його основної роботи. Триває творча праця, дискусії...

А головне — усвідомлення й осмислення "що ми придбали і що ми згубили", як відзначив беззмінний директор "Київ Музик Фесту", секретар правління Спілки композиторів, композитор І.Ф.Карабиць.

ЛАБІРИНТ ЧАСУ

Рівень слухацької і виконавчої культури, особливо в цьому році, виявився в активному діалозі, — про це говорили як ніколи переповнені престижні концертні зали Києва. Складні твори були подані з яскравим артистизмом, упевненістю.

Кожний виконавець, диригент, хор заслуговує на уважну оцінку, тим більше, що спостерігається стрімке зростання професіоналізму саме під час фестивалів. Особливо відзначу зростаючу майстерість молодого диригента Кирила Карабиця. Він начебто навмисне завжди вибирає найскладніші твори з найвіртуознішою ритмічною графікою і вправляється з ними дивовижно артистично, із видимою легкістю.

Головним надбанням “Фесту” є створення у слухачів уявлення про "картину світу", де руйнується звичний плин часу і раптово, включаючись у художню круговерть, переборюється розрив часу, співіснує все разом на зламі (контрастні епохи, автобіографічні сторінки, історичні картини, монологи, діалоги часів, абсурд...).

Якщо порівнювати із статистикою І “Фесту” (1990), то ХІІ відрізняється не набагато: за десять фестивальних днів відбулося 34 концерти. Із них — 5 симфонічних, 14 камерних, 8 хорових, концерт оркестру народних інструментів, органний, 3 фортепіанних та джазовий. Усього — близько 300 творів. Фестивальний марафон подав багатомірну сукупність різних жанрів, з`єднав твори композиторів самих різних століть і континентів, стилів і напрямків, дозволив зіставити загальне й відмінне в поглядах на світ і творчість.

Дивовижно новою постала зарубіжна музична класика ХХ століття, що рідко звучить поза фестивалем (Барток, Бріттен, Регер, Франк, Мессіан, Онеггер, Равель).

У концертних програмах “Фесту” простежується "розсіяний" еволюційний процес — були представлені твори різних років і жанрів одного й того ж автора. У "перегуку" творів, таким чином, оживав контекстний Час, стильова координата й композиторська програма.

ЛАБІРИНТИ ЗВУКУ

У жанровому різноманітті “Фесту” цікаво постав місток між авангардом 1970-х, 1990-х і новим століттям.

Тут почули й "суворий" авангард зі звуковою графікою і ритмом світла й звуку (драматургія клацання запальничок в затемненому залі) у найскладнішій психологічній партитурі "Медитації" В.Сильвестрова.

В подібній низці асоціацій стоять і твори Ю.Гомельської (експресивний, гострокутовий діалог саксофона-сопрано і саксофона-альта — "Пастка для двох") і токоподібне репетиційне "враження" звукових конструкцій послідовно в трьох струнних інструментів, "тінь-жар" (ледве вловимі вальс і перерване скерцо) в "Еуфонії" С.Луньова.

Домінанти подібних композиторських пошуків — створення музики-стану, самовираз, атмосфера роздвоєності світу, недомовленості думки або її безкінечності ("...end-less..." Л.Юріна), пара гармонії-розпаду і знову знайдена гармонія, непередбаченості лінії, перепади "ритмічного хаосу" й відчуженого спокою, експресія тембрів і динаміки, лабіринтна конструкція композиції, "чиста наука" й банальна тема, приватне й ціле, що нагадує мозаїчний живопис, "довге дихання" стилістики А.Тарковського і мозаїчно-мигаюче кадрування музичного матеріалу.

До авангардного з сміливістю можна віднести і вкрай натуралістичний твір В.Рунчака "Голосіння" — пронизливо розкотисте і вдаряюче кожним звуком у серце слухача.

І наскільки всі ці твори гармонічно співіснують у фестивалі з опозиційним явищем — музикою мінімалістів! Їхня терапевтична концепція впливу музики на слухача виявляє інше враження. Не екзальтація, руйнація, деструкція, а просвітлення, медитування, монотонне коливання, рівновага. Від безкінечного повторення — "мінливості структур" на рівні мікроперетворення, виникає атмосфера гри, стан легкої іронії, звукової "перекошеності" (А.Швайцер, "Музика для фортепіано №1-5"; Г.Арнаудов "Ритуал 1", "2").

ЛАБІРИНТИ ПОГЛЯДІВ

Повертаючись до надбань фестивалю, зазначу, що в цьому році у ньому намітилася й індивідуальна концепція у доборі творів. Чи виникло це свідомо, якщо вважати, що програма фестивалю складалася задовго до вересня? Найбільший відсоток музики, що прозвучала, склали твори епітафічного характеру. Чи не в цьому гостре відчуття часу або його передчуття?

Внутрішня перманентна логіка послідовно переводила слухача з твору в твір, з концерта в концерт протягом усіх десяти днів — усякий раз повертаючи його до глибин філософського осмислення, до питань буття, світобудови, життя і смерті. Безмежно багаті можливості засобів виразності (техніка, композиція, тембр, динаміка, поезія, голос, загальна структура...) показали різноманітність шляхів рішення драматичної і трагічної сфери.

Світла печаль, монолог, зневіра, віра, щирість, пошук Гармонії і Вічного. Все це — печатка часу як своєрідний документальний погляд художників.

Традиційно "Київ Музик Фест" є своєрідною презентацією регіональних композиторських шкіл. На виконання своїх творів у Київ з`їхались 60 композиторів зі Львова, Донецька, Харкова, Одеси, Ужгорода, Дніпропетровська. Вперше в рамках "Фесту" пройшов показ творів юних композиторів Києва, Одеси, Луганська, Нової Каховки, Тореза — переможців регіональних композиторських конкурсів — "Фест-дебют".Подарунки від фестивалю: перший — нотна музикознавча література, що подарувала дирекція "Київ Музик Фесту" Чернігівському музучилищу. Другий приголомшив усю музичну громадськість: всесвітньо відома фірма RDM (американці українського походження Роман та Дмитро Маці) подарувала фестивалю 20 скрипок загальною вартістю $20 тис. І на заключному концерті "Фесту" його директор Іван Карабиць передав інструменти Київському вищому музичному училищу ім.Р.Гліера, директор якого Вадим Козін виказав надію озвучити голоси цих скрипок на найближчих "Літніх музичних вечорах".

ПОЧЕРК ЧАСУ

Якщо торкнутися прорахунків “Фесту”, то вони не такі великі й цілком з`ясовані.

По-перше, як і колись, виявилася деяка жанрова переорієнтація фестивальних програм. Пішли з них гранд-твори — великі симфонічні цикли, масштабні вокально-симфонічні полотна. І це, на мій погляд, не "криза жанру", а почерк часу, що, до речі, на думку й австрійського гостя “Фесту” композитора Лукаса Хаселбека, спостерігається в усій Європі і, особливо, у Відні. По-друге, якщо згадати також пресу минулих років, у якій нарікали на “Фест” за те, що він начебто загубив свою головну концептуальну рису — "презентація української музики у світовому контексті" — через недостатність гостей на фестивалі, то на ХІ і ХІІ фестивалях ця ситуація, до якої в минулі роки треба було віднестися з розумінням і терпінням, значно виправилась. І уже на ХІ “Фесті” багатогранно була представлена участь закордонних гостей, наприклад, такого тонкого музиканта зі США, як Дейл Андервуд (саксофон). У цьому році було також достатньо гостей з Австрії, Болгарії, Італії, Росії, США, Швейцарії і далекої Японії. Ось лише явною втратою, із-за драматичної міжнародної ситуації, що склалася, стала відсутність видатної афро-американської співачки (мецо-сопрано), стипендіата Фулбрайтівської програми, професора двох консерваторій — Патрісії Міллер. Перенесений на невизначений час її сольний концерт, майстер-класи і виконання кантати "Er sel ebst wird commen", спеціально створеної молодим українським композитором Андрієм Бондаренком.

“Фест” — це дивовижно сильне енергетичне поле напруги між музичним рядом і слухачем. Це — не тільки велика душевна і духовна робота, а й інтелектуальний об`єм.

Це, насамперед, — школа, в якій створюються умови навчатися, здобувати освіту і відчувати себе не в паралельних світах, а в просторі єдиного духовного процесу, де розширення географічних меж стає кроком до самопізнання. Це — своєрідний конкурс — фільтр, в якому витримують яскраві й дужі, а дилетантство, здається, поступається... Це — могутній творчий імпульс, у якому відбувається взаємозворотний процес — не тільки Україна відкриває світ, але й світ все з більшою цікавістю відкриває Україну.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.