"Музика". 2002. №6. Лист.-груд.

Оксана Гармель, Яна Іваницька, Ольга Кушнірук, Надія Некрасова.

"Київ Музик Фест"

З надією і вірою дивлюся в майбутнє "Київ Музик Фесту". І.Карабиць

Цьогорічний міжнародний фестиваль "Київ Музик Фест" можна порівняти з мистецьким лабіринтом, яким слухачі мандрували з 21 по 28 вересня. Вони прокладали власну "музичну стежку" форуму, відвідуючи різні концерти, переважна більшість яких мала свою альтернативу.

Понад сорок творчих акцій відбулося протягом тижня. Різноманітність жанрів, презентація книжкового видання, конференція, сучасні твори та грандіозні музичні історичні фрески, опуси попередніх епох, сорок три світові прем'єри. Широке було й представництво зарубіжних гостей: з Норвегії, США, Японії, Фінляндії, Швеції, Росії, Великобританії, Франції. Найкращі київські виконавці та колективи з Дніпропетровська, Харкова, Львова...

У фестивальному лабіринті була одна особлива "стежка" — водночас лірична і драматична, світла і оповита смутком, сповнена ностальгії та сподівань — Стежка пам'яті. Тринадцятий "Київ Музик Фест" був присвячений пам'яті незабутнього його натхненника, одного з фундаторів і директора фестивалю, видатного композитора сучасності, народного артиста України Івана Федоровича Карабиця. Дванадцять попередніх музичних форумів, проведених під його керівництвом, — це ціла епоха в історії української культури. Означення "епоха" тут характеризує не тільки часовий проміжок, а й значущість даної події, яку важко переоцінити. Цього разу фестиваль очолили М.Скорик, К.Карабиць, О.Голинська, але його основна концепція збереглася та знайшла нове втілення.

Фестиваль розпочався унікальною увертюрою: прозвучала "Елегія" для струнного оркестру з подвійним авторством — І.Карабиць-В.Сильвестров. Партитура твору має важливу примітку В.Сильвестрова: "В основі композиції — ескіз, зроблений Іваном Карабицем олівцем у нотному зошиті, який він узяв з собою у лікарню, думаючи про новий твір". У згаданому останньому рукописі композитора — шістнадцять фрагментів оркестрового твору. Найбільший за обсягом — перший, що займає майже півтори сторінки. Всі інші — один-два рядки і переважно одноголосні. Створюючи "Елегію", Валентин Сильвестров дуже уважно і обережно поставився до ескізів Івана Карабиця, максимально зберігаючи їх зміст. Мабуть, тому основою твору став перший фрагмент рукопису, найбільший за обсягом і найдетальніший за оформленням нотного тексту.

Коли слухаєш музику "Елегії", то одразу поринаєш в ауру сильвестровського стилю: вслухання в звукову тишу; ледь помітна зміна співзвуч, які заповнюють увесь простір своїм відлунням; лірична мелодія, складена з романтичних зворотів-відголосків. У цій композиції своєрідно поєдналися фактурне й оркестрове вирішення у авторському стилі з детальним прочитанням і реконструкцією ескізу І.Карабиця. Найбільшу "творчу свободу" В.Сильвестров дозволяє собі лише завершуючи твір, чого, зрозуміло, немає у рукописі І.Карабиця: заключна четверта строфа "Елегії" — це дещо видозмінене повторення початкової теми ескізу.

Своєрідним продовженням ідеї сильвестровської музики "In memoriam" став симфонічний концерт "Учні та колеги пам'яті І.Карабиця". Серед колег Івану Федоровичу присвятили свої опуси Наталія Рожко (композиція "Ingressus Alias", що вразила емоційністю й драматизмом, логічно вибудованою драматургією та досконалою оркестровкою), Богдана Працюк (II частина Симфонієти — світла лірична пастораль) та Наталія Боєва (думка на вірші Т.Шевченка "Бандуристе, орле сизий" для баритона та симфонічного оркестру). Та в загальному контексті події найбільший інтерес викликали твори учнів І.Карабиця — Артема Рощенка й Олени Ільницької. Особливість драматичної "Симфонічної поеми пам'яті вчителя" А.Рощенка — у насиченості виразним тематичним матеріалом і музичними "подіями", їх концентрованість, високий внутрішній потенціал. Такі твори завжди слухаються з інтересом і знаходять емоційний та інтелектуальний відгук. Але після того, як прозвучали останні звуки композиції, виникло відчуття незавершеності поеми. Як виявилося пізніше, на концерті твір був виконаний не до кінця, залишивши у свідомості "три крапки" і сподівання на виконання повністю найближчим часом.

"Симфонічна картина" О.Ільницької — професійно вибудований твір, витриманий переважно в сонорній техніці. Протягом його звучання виникав своєрідний стійкий "ефект очікування" того, що на сумному сонорному фоні ось-ось з'явиться виразна мелодія, але вона так і залишилася поза звуковою сферою. Тому, запозичивши назву книги сучасного філософа О.Босенка, цю композицію метафорично можна назвати "реквіємом за ненародженою красою".

На "Київ Музик Фесті’2000" була започаткована традиція проведення в рамках фестивалю науково-теоретичної конференції. Цього разу музикознавчу акцію присвятили творчості І.Карабиця. Заявлені 29 доповідей за тематикою охоплювали велике коло питань: суспільно-мистецьку та творчу діяльність композитора; особливості хорових, симфонічних і камерно-інструментальних опусів; питання естетики, стилю творчості митця та ін. Та переважали спогади про Івана Карабиця друзів і колег. І це знаменно, адже ноти творів залишаються назавжди ("рукописи не горять"), а враження від спілкування з митцем поступово, супроти нашої волі, стираються з пам'яті, а їх необхідно зберегти для нащадків. Дослідження творчості композитора в контексті розвитку української й світової культури — це наступний музикознавчий етап. Серед важливих "імпульсів" для такої роботи слід виділити доповіді докторів мистецтвознавства В.Задерацького ("Про стиль та поетику інструментальних творів") та І.Пясковського ("Семіотична система Концерту для оркестру №3"). При вивченні творів І.Карабиця у відомих теоретиків виникали паралелі з музикою Й.С.Баха, Г.Малера, Д.Шостаковича, І.Стравинського, Б.Лятошинського...

Одна з традицій київського фестивалю — повернення до "музичного світу" забутих, мало відомих або в свій час заборонених творів. У концерті "Врятовані шедеври" прозвучали "Страсті за Іоанном" Карла Філіппа Емануеля Баха з відомої колекції нотних автографів та раритетних видань творів європейських композиторів XVI-XIX ст. з Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України. "Страсті", створені і виконані на Великдень у 1784 p., лише 26 вересня 2002 р. зазвучали вдруге завдяки ентузіазму Ансамблю старовинної музики та його художнього керівника диригента Кирила Карабиця.

Продовженням фестивальної теми "Врятовані шедеври" стала презентація унікального видання першого тому епістолярної спадщини Б.М.Лятошинського. Книга присвячена світлій пам'яті В.Симоненка, І.Ляшенка та І.Карабиця, які активно підтримували музикознавця Маріанну Копицю у її копіткій роботі по розшифруванню й упорядкуванню листування Р.Гліера та Б.Лятошинського, що охоплює 1914-1956 роки. Левова частка рукописних матеріалів й нині майже недосяжна для українських дослідників: листи Лятошинського до Гліера знаходяться у Москві в Російському державному архіві літератури і мистецтв під грифом "не видається". А листи-відповіді зберегла для української культури хранитель архіву Лятошинського і головний науковий консультант книги Ія Царевич. Врятування від забуття епістолярних матеріалів та їх видання має, без перебільшення, величезне значення. Адже, як зазначає у вступній статті М.Копиця, в цьому джерелі наукового пізнання... на авансцену виступає “Його Величність факт".

Віртуальний діалог митців у листуванні знайшов своєрідне музичне втілення у двочастинному концерті вокальної музики: романсам Р.Гліера "відповідали" романси Б.Лятошинського. Вони прозвучали у виконанні Василя Савенка, який з 1992 року живе і працює у Великобританії, багато концертує й записує сольні програми на компакт-диски. Сподіваємося, що цей історичний концерт буде також записаний та виданий провідною британською фірмою "Huperion".

Потужна концертна "серія" фестивалю "Музичні діалоги" презентувала блискучих виконавців України та зарубіжжя, безліч невідомих масовому слухачеві творів американських, японських, шведських, німецьких, інських та російських композиторів. У наш час, коли "духовні кордони" долаються складніше ніж географічні, а спрагу нової музичної інформації майже неможливо втамувати, "Музик Фест" є справжнім "вікном" у музичний всесвіт.

За сприяння американського посольства був організований концерт "Музичні діалоги: Україна-США". Запрошений до участі диригент Роман Кофман разом із симфонічним оркестром Національної філармонії виконав твори американських композиторів: сюїту з балету "Хлопчина Біллі" А.Копленда та "Чичестерські псалми" Л.Бернстайна (за участю хору "Хрещатик", керівник — Л.Бухонська). Поруч з американською співачкою П.Міллер, яка виконала три спірічуелси в аранжуванні Е.Сімпсон-Карентон, своєрідну культуру афро-американської традиції також продемонстрував і Стівен Салтерс (баритон). Дотепні за настроєм, легкі у сприйнятті "Старі американські пісні" А.Копленда завдяки гостроті ритмічного начала, театралізованому підтексту дали можливість розкритися яскравому артистизму співака, котрий за п'ятнадцять хвилин зумів підкорити своїм мистецтвом слухачів.

Сольна програма Патрісії Міллер охоплювала різностильову панораму вокального жанру: Дебюссі, Шуберт, Вольф, Брамс. У двох відділеннях концерту вона продемонструвала високу професіональну майстерність, чудово відчуваючи стиль як епохи Бароко, так і особливості пізнього романтизму та імпресіонізму.

До характерних рис її виконання можна віднести чітку артикуляцію, ефектність подачі кульмінацій, володіння широкою шкалою динаміки і, звичайно, темперамент афро-американських предків (до речі, батько Патрісії грав в оркестрі Дюка Еллінгтона).

Найкращим, на наш погляд, з-поміж інших, виявилося виконання пісні американського композитора М.Бонз "Менестрель" (вірші Л.Х'юджеса) та спірічуелса "Спостерігай і молись", образне коло яких торкається кривавої історії афро-аме-риканців. Увібравши генетично біль свого народу, трансформуючи його у власному пристрасному музичному висловленні, П.Міллер вдалося досягти тут катарсису рівня митця-пасіонарія. Незважаючи на певні вади, що все ж таки мали місце у виконанні класичного репертуару, непересічний природний дар співачки і артистичний шарм справили велике враження на аудиторію.

Проникливим партнером Патрісії виступив піаніст Юрій Кот, інструментальний супровід якого вийшов за межі акомпанементу. Наприклад, у пісні Р.Штрауса "Свято всіх святих" (ор.10, №8) при невагомості звукового плетива (сфера тихої динаміки) поетична гра піаніста вирізнялася інтонаційним вияскравленням тематичних ланок, а схвильоване "слово" віолончелі Юлії Білоусової у піснях Брамса допомагали створити загальний пафос пізньоромантичних композицій.

Неповторну сторінку вписали у строкату картину "Київ Музик Фесту" молоді співачки з Москви Марина Єфанова та Ірина Ромішевська, солістки Московського муніципального театру Є.Колобова "Нова опера" (заснована у 1990 році). Випускниця Новосибірської консерваторії Марина Єфанова познайомила слухачів з вокальними циклами М.Тарівердієва на вірші Б.Ахмадуліної та Л.Барбас. Лауреат міжнародних конкурсів Ірина Ромішевська привезла до Києва "Шість віршів Марини Цвєтаєвої" Д.Шостаковича та "Чотири жіночих образи" В.Рубіна (концертмейстер — Світлана Радугіна).Обом співачкам притаманні емоційність, прагнення внести у камерний твір образну деталізацію, часом перетворюючи мініатюру у масштабний монолог.

Камерні концерти фестивалю завдяки надзвичайно цікавим і насиченим програмам, які презентувалися зірками українського та зарубіжного музичного виконавства, зібрали як ніколи повні зали. Виступ державного камерного ансамблю "Київські солісти" (художній керівник і диригент Б.Которович) полонив романтичністю і красою музичних образів. Одвічне "Warum?", що переслідує людину поки живе її душа, б'ється гаряче серце, прозвучало як поетичне одкровення. Емоційно наповнені мелодії, оповиті оксамитовими тембрами струнних, відтінені грайливо-граціозною танцювальністю середнього епізоду і таємниче, хвилююче шепотіння... — уся образність нового твору І.Щербакова позначена високим художнім смаком. Вишуканий звукопис драматичної симфонієти "A-corda" Г.Гаврилець був виразно відтворений солістом Д.Гаврильцем та ансамблем. Цей концерт розкрив "поетичний дар" чарівної молодої скрипальки Мирослави Которович. У її виконанні прозвучали Соната для скрипки та фортепіано Тосіміцу Танака (партія фортепіано — С.Смиковська) та "Ностальгія" для скрипки та струнних Тору Такеміцу, присвячена пам'яті А.Тарковського. Якщо у віртуозних епізодах солістка блискуче демонструвала "школу", то натхненні ліричні "монологи" Сонати й імпресіоністична мінливість і невловимість образів "Ностальгії” були позначені яскравим артистизмом. Ансамблева бездоганність прославленого колективу під "керуванням" Майстра підкорила зал. Блискучий фінал концерту — "Іспанський танець" М.Скорика та Скерцо Д.Шостаковича — захопив темпераментністю і яскравістю оркестрового звучання.

Велику зацікавленість викликали два фортепіанні проекти: у виконанні професора Мічиганського університету Артура Гріна прозвучали всі сонати О.Скрябіна, а український піаніст Євген Громов уперше в нашій країні виконав програму "Від тональності до серіалізму". Маловідомі фортепіанні твори Р.Вагнера неочікувано перегукувалися з афористичними композиціями А.Шенберга та п'єсами А.Веберна.

Хорові концерти "Фесту" традиційно посідали одне з чільних місць у його грандіозній панорамі. "Духовна музика: від класики до сучасності" прозвучала під склепіннями Михайлівського Золотоверхого собору, пам'яті українських класиків присвячувався концерт з творів М.Лисенка та К.Стеценка у церкві Миколи Притиска, духовні твори О.Скрипника, Б.Фільц, М.Шуха та В.Тиможинського "зустрілися" з композиціями Ф.Пуленка, П.Казальса, Л.Луцці у Храмі Святого Олександра.

Мрія І.Карабиця, який в останні роки все частіше говорив про "духовність", плекав ідею презентації літургічних творів, що належать до різних релігій, почала здійснюватись. Не тільки відродження безцінної спадщини, а й створення шедеврів українськими митцями різних поколінь і натхненним високохудожнім виконанням уславленими колективами — хорами "Хрещатик" (художній керівник і головний диригент Л.Бухонська), "Київ" під орудою М.Гобдича, львівський камерний "Gloria" (художній керівник і диригент В.Сивохіп), і зовсім молодими — хором "Молодь Січеслава" Дніпропетровського музичного училища (художній керівник і диригент В.Таран), постійними учасниками фестивалів — колективами Національного університету "Києво-Могилянська академія" та Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова — це прекрасна реальність нашого складного сьогодення.

Могутній собор, вибудований концертами хорової музики, прикрасили "Швейцарські фрески" Л.Дичко. До світової прем'єри свого твору композитор йшла багато років. Грандіозний задум формувався в процесі вивчення духовної культури — архітектури, поезії, історії, фольклору країни-казки, країни-мрії. "Театралізоване дійство" (режисер О.Комлікова) відкриває нам світ віршів Ф.Клапштока, А.Ротшильд, Д.Муста, в якому відображені історія і болісні спогади, наївна дитяча радість і поезія "застиглої музики" — краса стародавньої архітектури Швейцарії. Значна заслуга у народженні оригінальної композиції належить ректору НМАУ ім.П.Чайковського О.Тимошенку та президенту Товариства "Друзі України в Швейцарії" Е.Цюблін-Тимошенко, які допомогли знайти літературний та нотний матеріал — зразки стародавньої музики народів, що сформували Швейцарську конфедерацію; до здійснення проекту значних зусиль доклала також і відома мистецька фундація "Про Гельвеція"."Фестивалем у фестивалі" можна назвати ювілейні авторські концерти Є.Станковича. У ретроспективних програмах прозвучали твори 1970, 1980-1990-х років, камерні і масштабні симфонічні опуси, композиція "Купало" з фольк-опери "Цвіт папороті" — твір "репресований" ще до його народження і ще досі не реабілітований офіційно. Одкровення духовної музики — хоровий концерт, псалми, змінювалися блискучими концертними опусами — "Симфонією пасторалей" для скрипки з оркестром, для виконання котрої приїхав із Фінляндії її перший інтерпретатор Едуард Ідельчук. Вже вкотре переживши глибоке потрясіння від експресії й драматизму "пасторалей", слухачі, що заповнили Національну оперу України, мали змогу відчути широчінь філософських роздумів і ніжну чуттєвість ліричних висловлювань Митця у Концерті для альта. Партію солюючого інструмента виконав блискучий музикант Данило Райскін. Оркестр під керуванням Володимира Сіренка в цьому концерті вже вкотре підтвердив свій високий статус Національного заслуженого академічного. Сам же автор, здається, відчував зніяковіння, приймаючи під овації залу вітання й урядові нагороди. "Я відчуваю сильнішу потребу писати... є багато планів, які обов'язково хочу здійснити", — сказав композитор на зустрічі зі студентською молоддю. Іронічний і дотепний, серйозний і заглиблений у проблеми Буття, занепокоєний станом сьогоднішньої музичної культури і культури суспільства в цілому, Є.Станкович щоденно торує шлях до вершин Високого Мистецтва.

Будь-які оцінки і поетичні порівняння не в змозі дати хоча б приблизне уявлення про масштаби і духовні здобутки "Фесту", що відбувся... Ще раз слова глибокої вдячності дирекції фестивалю, колективам і солістам, які виконали понад 300 творів української і зарубіжної музики...

Велика подяка всім, хто підтримав XIII Міжнародний "Київ Музик Фест", сприяв збереженню Пам'яті і вірив, що Життя триває...