“Час/Time”. 1998. 6—13 лист.

Тетяна Перетрухіна.

ЧИ ВИЖИВЕ “КИЇВ МУЗИК ФЕСТ”?

Кожної осені ми чекаємо на “Музик Фест” як на свято, яке принесе нам щось надзвичайне, несподіване. І, як це буває у житті, сподівання не завжди справджуються, як, скажімо, минулого року, коли “Фест’97” трохи розчарував своїх прихильників.



Спочатку двоє висловлювань.

Іван Карабиць (генеральний директор “Київ Музик Фесту”):

Основна концепція фестивалю залишається незмінною від самого початку: поставити українську музику поруч із світовою... Змінилися акценти: якщо у перші рік-два “Музик Фест” вважався переважно композиторським, то тепер на нього дедалі більше уваги звертають виконавці, які прагнуть продемонструвати свою майстерність... Загальний рівень — високий , і молодь , студентство професійно зростають , підтягуючись під планку фестивалю.

Залишилась одна з наших провідних ліній — демонструвати твори композиторів українського походження або тих, розкиданих по світу, які сповідують українство...

Сергій Зажитько (композитор, постмодерністські опуси якого є головним болем музичного істеблішменту):

— Вічно вчорашня психологія не дозволяє зробити повноцінний фестиваль. За весь час існування “Фесту” я навіть не побачив ніякої певної концепції, драматургії... Таке враження, що просто виконується все, що зараз під рукою, навіть без будь-якої тематики...

Який це фестиваль? Український? Сучасний? Міжнародний???

...Гроші, звичайно, — це здорово, але потрібно міняти свідомість...

Який же він — “Фест’98”? Ну що ж, і в ньому можна знайти багато прорахунків. Але, попри все (фінансову скруту, організаційні негаразди), було чи не головне, заради чого створюються фестивалі: переповнені зали (навіть на денних концертах), зацікавлений слухач — свідчення того, що “не хлібом єдиним” живуть наші громадяни.

З перших же років існування “Київ Музик Фесту” його організатори наголошували на тому, що запрошуватимуть для участі в ньому тільки найкращі виконавські сили України та зарубіжжя. На “Фесті’98” у це коло, безумовно, “вписалися” такі колективи, як “Київська камерата”, одеський струнний квартет “Гармонії світу”, симфонічний оркестр Національної радіокомпанії, Львівський камерний оркестр музичного інституту ім.М.В.Лисенка; а із солістів — Марія Чайковська, Ніна Матвієнко, Богодар Которович, Людмила Давимука, Лідія Шутко.

Щодо зарубіжжя, то цей виконавський струмінь з кожним роком зменшується. Але незмінним “лицарем” “Фесту” залишається Вірко Балей. Композитор, піаніст, диригент — він уже четверте десятиріччя пропагує українську музику закордоном: виконує її в концертних залах багатьох країн світу, організовує записи та видання творів українських композиторів.

Найцікавіше на “Фесті” — прем’єрні виконання. Цього року їх було чимало. Серед них — Восьма камерна симфонія Євгена Станковича, хорова меса Святослава Луньова, ліричні сцени “Монологи Джульєтти” Віталія Губаренка. Як відомо, українська музика не є пріоритетом для нашої Національної опери, і маститий композитор, який не зраджує свого жанру, щоразу знаходить нові форми “спілкування” з ним: такою була опера-ораторія “Згадайте, братіє моє”, такими стали і “Монологи Джульєтти” — по суті, камерна опера.

Домінантою фестивалю стали, безперечно, твори Мирослава Скорика. Уже сама поява М.Скорика на “Фесті” (після довгої його відсутности в Україні) була подією, тим більше, що це збіглося з 60-річним ювілеєм видатного українського майстра. Тому не дивно, що музика М.Скорика звучала в багатьох концертах, а його авторський вечір у Національній опері з прем’єрним виконанням Третього фортепіанного концерту (соліст — автор), у якому своєрідно поєдналося академічне музикування з джазом та естрадною видовищністю, став справжньою кульмінацією фестивального тижня. Мимоволі згадувалося, що тогорічний “Фест” майже не відреагував на такий самий ювілей В.Сильвестрова. Може, нарешті, ми стали більше поважати та цінувати своїх співвітчизників, які з повним правом вважаються митцями світового значення?

Зустріч із чудовою музикою не вичерпувалася прем’єрами. Якою радістю було для слухачів почути такі твори, як Фортепіанний концерт А.Шнітке, Оркестрові варіації Б.Бріттена, джазову класику (в тому числі в аранжуванні М.Скорика). Зацікавив дивертисмент В.Балея “Співання Орфея” (з несподівано гуцульським “забарвленням” античного персонажу). Чекала публіка і на прем’єрне виконання твору Сергія Зажитька “Збігнєв Батюк”, у візуально-акустичному просторі якого існували, не перетинаючись, класичні піруети балерини, вигуки актора та інтервенції туби.

Не обійшлося, як завжди, і без негативних моментів, зумовлених здебільшого фінансовими та організаційними причинами. Це і постійне порушення регламенту програм, коли перше відділення ставало другим і навпаки (у європейській практиці випадок абсолютно неприпустимий), і зникнення з реального концертного звучання деяких “обіцяних” афішами творів, і включення до програми “Фесту” виконавців тільки завдяки наявності у їхньому репертуарі того чи іншого твору, незважаючи на рівень самого виконання, досить далекого від досконалості.

Була на “Фесті” історія і в детективному жанрі: слухачі не могли потрапити у знеструмлений “Український дім”. Після тривалого перебування в холоді й темряві під стінами цієї будівлі весь натовп разом з виконавцями та організаторами помігрував до філармонії і, виявивши істинний фанатизм, добився-таки проведення концерту в її Малому залі.

Відданий слухач, готовий за будь-яких умов чекати початку концерту, — чи не є це переконливим доказом того, що “Київ Музик Фест”, попри все, виживе та поверне собі колишні високі позиції.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.