“Зеркало недели”. 1998. 3 окт. №40 (209)

Екатерина Щеткина.

Музыкальный сезон: “академконцерт” или праздник? (фрагмент)

...Сегодня закрывается очередной “Киев Музик Фест”.

Это событие занимает особое место в нашей панораме, поскольку “Фест” — самый представительный украинский музыкальный фестиваль, имя коим вообще-то легион. Концепция фестиваля прослеживается в его репертуарной направленности. Если в декаде трудно найти “импортного” композитора “моложе” Малера, то тут лишь изредка можно встретить кого-то “старше”. Фестиваль представляет современную украинскую музыку в контексте мировой. Насколько это удалось “Фесту’98” — еще предстоит проанализировать. Пока хочется отметить интересный репертуар, как правило, прекрасную исполнительскую работу — “выученность”, в отличие от тенденций декады, — и как следствие — полные залы. Дирекции фестиваля удается посредством жесткого отбора и широких связей обеспечить высокий уровень фестиваля. И вряд ли стоит превращать этот фестиваль в подобие пленума Союза композиторов, как о том сейчас говорят. Я могу понять наших композиторов, лишенных возможности зачастую услышать произведение ими написанное и рассматривающих фестиваль как едва ли не единственную возможность послушать собственное творение. Направленность музыкантов на себя, собственные проблемы понятна — они оказались как бы на обочине и в забвении. Поэтому высказанная директором “Феста” И.Карабицем идея об объединении композиторов и исполнителей с целью остановить эмиграцию музыкантов — настоящий “крик души”. Тем более болезненный, что на момент пресс-конференции денег у фестиваля еще не было, а учитывая печальный опыт фестивалей академической музыки — могло и не быть вообще. “Премьеры сезона” оплачены лишь частично почти через полгода после проведения фестиваля, а на “Форум молодых”, тоже состоявшийся весной, так до сих пор и не дали ни копейки. Остается удивляться стойкости музыкантов, которые соглашаются играть на фестивалях.

В связи со всем этим угроза постепенного превращения “Феста” в пленум Союза композиторов более чем реальна, и с точки зрения композиторов это выглядит вполне оправданно. По сути нужно для этого не так уж много — сместить акцент в концепции фестиваля “Украинская современная музыка в мировом контексте” с “мирового контекста” на “украинскую современную музыку”. Композиторы, наверное, выиграют. Но вот слушатель проиграет. “Киев Музик Фест” едва ли не единственная в своем роде возможность для нашего слушателя познакомиться с этим самым “мировым контекстом”, в который нам так хочется органично вписаться.

Таким образом ушедшая неделя продемонстрировала нам, каким может и должна быть концертная панорама столичной жизни — разнообразная, оживленная. Жаль только, что фестивали, декады, недели и прочая и прочая идут часто почти одновременно и почти одновременно заканчиваются. Проходит эйфория открытий и презентаций, скудеет репертуар, пустеют залы... А может, в этот раз получится иначе? Ведь не открытием единым красен сезон.

“Монологи Джульєтти” Віталія Губаренка. Як відомо, українська музика не є пріоритетом для нашої Національної опери, і маститий композитор, який не зраджує свого жанру, щоразу знаходить нові форми “спілкування” з ним: такою була опера-ораторія “Згадайте, братіє моє”, такими стали і “Монологи Джульєтти” — по суті, камерна опера.

Домінантою фестивалю стали, безперечно, твори Мирослава Скорика. Уже сама поява М.Скорика на “Фесті” (після довгої його відсутности в Україні) була подією, тим більше, що це збіглося з 60-річним ювілеєм видатного українського майстра. Тому не дивно, що музика М.Скорика звучала в багатьох концертах, а його авторський вечір у Національній опері з прем’єрним виконанням Третього фортепіанного концерту (соліст — автор), у якому своєрідно поєдналося академічне музикування з джазом та естрадною видовищністю, став справжньою кульмінацією фестивального тижня. Мимоволі згадувалося, що тогорічний “Фест” майже не відреагував на такий самий ювілей В.Сильвестрова. Може, нарешті, ми стали більше поважати та цінувати своїх співвітчизників, які з повним правом вважаються митцями світового значення?

Зустріч із чудовою музикою не вичерпувалася прем’єрами. Якою радістю було для слухачів почути такі твори, як Фортепіанний концерт А.Шнітке, Оркестрові варіації Б.Бріттена, джазову класику (в тому числі в аранжуванні М.Скорика). Зацікавив дивертисмент В.Балея “Співання Орфея” (з несподівано гуцульським “забарвленням” античного персонажу). Чекала публіка і на прем’єрне виконання твору Сергія Зажитька “Збігнєв Батюк”, у візуально-акустичному просторі якого існували, не перетинаючись, класичні піруети балерини, вигуки актора та інтервенції туби.

Не обійшлося, як завжди, і без негативних моментів, зумовлених здебільшого фінансовими та організаційними причинами. Це і постійне порушення регламенту програм, коли перше відділення ставало другим і навпаки (у європейській практиці випадок абсолютно неприпустимий), і зникнення з реального концертного звучання деяких “обіцяних” афішами творів, і включення до програми “Фесту” виконавців тільки завдяки наявності у їхньому репертуарі того чи іншого твору, незважаючи на рівень самого виконання, досить далекого від досконалості.

Була на “Фесті” історія і в детективному жанрі: слухачі не могли потрапити у знеструмлений “Український дім”. Після тривалого перебування в холоді й темряві під стінами цієї будівлі весь натовп разом з виконавцями та організаторами помігрував до філармонії і, виявивши істинний фанатизм, добився-таки проведення концерту в її Малому залі.

Відданий слухач, готовий за будь-яких умов чекати початку концерту, — чи не є це переконливим доказом того, що “Київ Музик Фест”, попри все, виживе та поверне собі колишні високі позиції.