“Парафіяльна газета". 1999. 31 жовт. №20

Валентина Кузик

Шляхами музичного екуменізму

На перехресті вересня і жовтня, ближче до 1 жовтня — Міжнародного дня музики — в Києві вже вдесяте відбувся відомий міжнародний фестиваль "Київ Музик Фест", започаткований Спілкою композиторів України.

Концертів багато і якнайрізніших — звучить розмаїта музика. Та одразу маю наголосити, то музика високого академічного мистецтва: від елітарно-інтелектуальних — до популярних мелодійних зразків. Така музика далека від поп-рок-шоу мас-культури, яка здебільшого пробуджує дику бестіальну підсвідомість (особливо у молоді). Висока музика проповідує високі загальнолюдські цінності, незмінні для всіх народів.

Не буду писати про численні концерти "Київ Музик Фесту’99"; хочу розповісти читачам "Парафіяльної газети" лише про ті, де музика зверталася до одвічних сторінок Біблії, до канонічних образів й текстів. Так, це віяння 1990-х років, останнього десятиліття XX сторіччя, не типове для української культури попередньої доби. Адже не секрет, що ми жили у такому суспільстві, де звертання до Божого слова, відвідування храму, а тим більше служіння своїм мистецьким талантом Богу могло стати приводом для того, щоб зруйнувати життя митця, викреслити його з суцільного життя не тільки фігурально (у розумінні творчої кар`єри), але й буквально, фізично. Сотні церковних регентів було заслано до Сибіру; а вирушаючи на поселення, вони везли з собою найцінніше — ноти церковних піснеспівів (то ж не дивуймося, що в Іркутській та Хабаровській бібліотеках сьогодні чи не найбільша нотозбірня духовної музики з України). А яка доля славетних українських композиторів Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, авторів чудових літургій за українськими перекладами Біблії, здійсненими славнозвісним владикою Іваном Огієнком? За рішенням більшовицької влади в січні 1921 р. на Поділлі спеціально засланий агент ЧК вбив Миколу Леонтовича; через два місяці така ж доля могла спіткати Кирила Стеценка, який тоді був священиком у Бобрику під Києвом. Та Провидіння милостиве — він помер, коли агенти ЧК сиділи в сінях його домівки й чекали, щоб у разі поліпшення здоров'я хворого повести його до Лук'янівської тюрми. За таких обставин композитор і диригент Олександр Кошиць емігрував, чим і зберіг своє життя, але назавжди став відірваний від безмежно коханого рідного краю. Ота наука 1920-х років добряче далася взнаки українським митцям — релігія стала темою non grata для національної культури.

Почалася нова доба, й українські митці припали до душецілющого джерела Божої істини. Кожен з них ішов своїм шляхом, адже за десятиліття куди й ділася традиція, розірвалися оті невидимі елементалії, що зв'язували слово й наспів, та й нема вже кому підказати дорогу, окрім німотних старих згортків нотного паперу. Тож власний шлях спроб і помилок? Нам до того не звикати! І якщо композитори старшого покоління ще прагнуть творити у світлі тієї традиції, яку зберігають архіви, то молоді музики сміливо йдуть на всілякі експерименти — і не тільки на полі музичному, а й, так би мовити, теологічно-конфесійному. Вони звертаються і до католицької меси, і до ортодоксальної літургії, використовують різні канонічні тексти і — латинські, старослов'янські, старовірів, російські, українські. А то й просто без текстів створюють музичні духовні образи й настрої світу горнього. Одне слово, музичний екуменізм у повному розвої й злагоді з артистичною натурою.

Яскравими зразками стали дві Літургії Лесі Дичко та хори "Богородице, Діво, радуйся" Б.Фільц і "Отче наш" М.Степаненка, які сьогодні вже звучать не тільки на сцені, а й у храмах. На фестивалі було представлено у хоровому виконанні "Молитву про живих" В.Польової, "Богородице, Діво, радуйся" І.Щербакова, "Молитву Господню" М.Дремлюги, "Поклоніння Святій Марії" В.Мужчиля, "Liberame" С.Луньова, "Алілуя" польського композитора Р.Твардовського.

Найбільше враження залишив концерт Львівського камерного хору "Gloria" (диригент В.Сивохіп) у костелі святого Олександра. Програма складалася з двох масштабних творів композиторів світової слави: "Канон покаянен" А.Пярта та "Меси" М.Скорика. Виконання було досконалим, прекрасні гармонії відлунювали під високим склепінням собору, створюючи відчуття справжнього "янгольського співу". Та головне, мистецтво стверджувало Слово Боже й оту "ідею музичного екуменізму". Естонський композитор, який зростав у католицькій традиції, Арво Пярт написав свій твір на старослов'янський канонічний текст, дотримуючися хорової традиції ортодоксальної російської Церкви. А український композитор Мирослав Скорик переосмислив драматургійну концепцію католицької "Меси" і написав її на український канонічний текст та в одвічних традиціях національної духовної музики. Публіка була у захваті, композитор М.Скорик, диригент В.Сивохіп та співаки хору купалися в оваціях та букетах осінніх квітів. Концерт став справді незабутньою подією ювілейною 10-го "Київ Музик Фесту".