“Вечірній Київ”. 1993. 19 жовт. №201 (14813)

Богдан Сюта

Фестивальні дні

Кожен значний європейський фестиваль має якусь характерну, тільки йому притаманну рису. Завдяки їй такі заходи набувають престижу в міжнародному масштабі й підтримують власний імідж. “Київ Музик Фест” вже утвердив свою репутацію як великий міжнародний фестиваль сучасної музики. Тут можна не лише почути твори композиторів з багатьох країн світу, але й поспілкуватися з авторами, які присутні на концертах. Причому авторами (в тому числі й українськими), що пишуть музику найширшого стилістичного спектру: фестиваль не передбачає жодних обмежень.

А от характерною ознакою саме київського фестивалю став міжнародний конкурс композиторів ім. Іванни та Мар’яна Коць, що цього року проводиться вже втретє. Це перший такого масштабу конкурс, який ще раз підкреслив високі позиції України в музичному житті Європи. Цього року на концертах фіналістів конкурсу були присутні його фундатори — вельмишановне панство Коць зі США. А географія цього заходу значно розширилась, охопивши цього разу не тільки землі на протилежному боці Атлантики, а й країни далекої Азії: єдиним переможцем, володарем третьої нагороди за твір “Аетернітас” став пан Йонг Янг з Китаю.

Інші концерти цьогорічного фестивалю приваблювали своїм розмаїттям, а часом — і незвичністю. Так, слухачі в одному з камерних концертів змогли почути “співаючого” піаніста. Ним був британець Майкл Хенкок, що прагнув виконати пісні Р.Воана—Уїльямса з якомога більшим художнім ефектом.

Звучали також твори, які десятиліттями перебували під забороною, своєрідним ідеологічним табу. Так, Дніпропетровський симфонічний оркестр (диригент В’ячеслав Блінов) виконав музику з “непопулярного за темою” балету Ігоря Стравинського “Гра в карти”, а також практично невідомі нашим слухачам урбаністичні симфонічні картини Артюра Онеггера (“Пасифік 231”) та Олександра Мосолова (“Завод”).

Як і щороку, концерти “Музик Фесту’93” запропонували слухачам цілий ряд перших виконань, серед яких кілька — світові прем’єри. Це Симфонія №3 Річарда Нейнса (США), Перший фортепіанний концерт Вірка Балея (США), останній твір Девіда Гоу (1924—1992; Великобританія) “Кант”, що був написаний спеціально для Київського квартету саксофонів, а також камерна симфонія “Музика літа” Валентина Бібіка. Звичайно ж, особливо цікавий вигляд мали найчисленніші камерні концерти фестивалю, у яких представлені такі знані автори, як Лючано Беріо, Ейтор Віла-Лобос, Ганна Гаврилець, Джордж Гершвін, Віталій Годзяцький, Едісон Денисов, Лариса Кузьменко, Луїс Баллард, Ріхард Штраус. Багато цікавих новинок пропоновані також і в симфонічних (твори Філіпа Вилбі, Мар’яна Кузана, Бернарда Рендса), і в хорових (твори Лесі Дичко, Віктора Камінського, Віталія Філіпенка, Богдани Фільц, Григорія Цицалюка) концертах.

Треба відзначити і той факт, що на концерти було запрошено немало виконавців високого класу — як з України, так і з-за кордону, які гідно представляли виконавські школи своїх країн (Томас Пол і Елісса Стац — США; Євген Плавуцький, Олександра Погран, Мартін Фостер — Канаду; Лоуренс Перкінс — Великобританію); прибули чудові хори “Орея” з Житомира, “Трембіта” зі Львова, “Ансамбль нової музики” з Швейцарії. І дуже шкода, що не завжди з кращого боку показували себе українські музиканти. Погодьтеся, досить сумно слухати, як на превелику силу під незавжди прецизійний акомпанемент оркестру долає віртуозні пасажі людина, удостоєна почесного мистецького звання нашої держави...

Кожен день приносив нові захоплюючі враження. Й насамкінець — аж чотири концерти, серед яких — виконання Літургії №1 Лесі Дичко у Володимирському соборі Києва та урочистий заключний концерт у Національній опері.