"Культура і життя". 2003. 22 жовт. №33(4053)

Ольга Кушнірук.

Ескізи до "Київ Музик Фесту’2003"

Цей тижневий музичний марафон відтворює широку картину здобутків української музики, переважно сучасної, виводячи композиторів на широкий загал. Він представив також цілий ряд цікавих, різнопланових українських та зарубіжних музикантів, які вдумливо виконували музику XX і XXI століть, уводячи її в концертний обіг.

Цього року "Київ Музик Фест" проводився вчотирнадцяте. Його організаторами виступили Міністерство культури і мистецтв України, Національна спілка композиторів України та Центр музичної інформації НСКУ (директор Ольга Голинська). Функції художнього керівника після передчасно померлого Івана Карабиця перебрав на себе Мирослав Скорик. У близько 30-ти концертах звучали композиції різних жанрів: 7 симфонічних програм, 13 камерних, 5 хорових, декілька сольних.

Своєрідним епіграфом до події став сольний концерт швейцарського віолончеліста Івана Монігеті. Свого часу він, росіянин за походженням, навчався у Московській консерваторії по класу Мстислава Ростроповича. Блискуча перемога на V Міжнародному конкурсі ім.П.Чайковського (Москва, 1974, 2-га премія) вивела його на провідні позиції мистецького Олімпу. Відтоді, виїхавши до Базеля, Монігеті активно концертує як із сольними програмами, так і в супроводі провідних симфонічних колективів. Його фестівський виступ охоплював різностильову панораму — від Баха до Сильвестрова. Слід відзначити особливість інтерпретування двох бахівських сюїт для віолончелі соло. Якщо перша з них відзначалась абсолютно пошуковим, романтичним трактуванням (затягнені паузи, прийом rubato, фразування, позначене логікою саме романтичного розгортання), то друга сюїта, виконана наприкінці концерту, становила традиційно "бахівську" гру (сталість темпів, артикульованють тексту, гострі динамічні контрасти). Обидва варіанти переконували у своїй істинності, розширюючи пізнання мікрокосму Баха.

Виконавському стилю Монігеті притаманні щирість і теплота, випуклість образних характеристик, розуміння багатошаровості настроїв. Особливим є відчуття музичного часу, його концентрації чи навпаки — розсіювання, розпорошення (як наприклад, у "Дивертисменті" К.Пендерецького та "Елегії" В.Сильвестрова). Виступ музиканта у Києві авторитетно засвідчив зростаюче реноме "Фесту" на європейському кону, водночас збагативши аудиторію глибоким досвідом співучасті у музикотворенні.

Подія-віха фестивалю — приурочений до 65-річчя з дня народження Мирослава Скорика його авторський концерт, де прозвучали вже репертуарні Віолончельний та Фортепіанний №3 концерти (солістки М.Чайковська та О.Рапіта). На слухачів чекала і прем'єра поеми-кантати "Гамалія" на текст Великого Кобзаря. Цей масштабний розгорнутий за концепцією твір для двох солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру знаходиться у річищі традицій, започаткованих в українській музиці М.Лисенком ("Радуйся, ниво неполитая") та С.Людкевичем ("Кавказ", "Заповіт"). Він уособлює погляд нашого сучасника на події кривавої історії українців — Коліївщину. Схоже, що задум "спровокував" композитора зіграти роль традиціоналіста, котрий з доброю мірою смаку підійшов до неодмінно притаманного епічним полотнам пафосу.

В "Гамалії" виділяється декілька розділів чоловічої групи хору, що з часом заживуть окремим виконавським життям. Це стилізовані під народні пісні "У туркені по тім боці" та "Наш отаман Гамалія" (остання містить інтонації "За світ встали козаченьки"). Включено також зразок духовної музики — молитву — в епізоді "Помилуй, Боже". Успішність прем'єри твору забезпечили кращі виконавські сили Києва: Національна заслужена академічна капела України "Думка" (художній керівник Є.Савчук, солісти Ю.Ондич, М.Тищенко) та Національний симфонічний оркестр України під орудою В.Сіренка.

Творчою удачею “Фесту” можна вважти одну з програм Національного ансамблю солістів України "Київська камерата", де напрочуд воєдино злилися у піку одухотвореності музика та її виконання. Завдяки художньому керівникові ансамблю Валерію Матюхіну, який з любов'ю вибудовував цілісність тексту, було віднайдено навіть ледь помітні рельєфи музичної фактури. Такими, власне, постали Камерні симфонії №6 "Тривоги осінніх днів" та №9 "Один проти іншого" Є.Станковича (щоправда, вже відомі слухачам з попередніх фестивалів). Разом з ними, в одному концерті колектив виконав і два нових твори В.Сильвестрова — "Прощальна серенада" для струнного оркестру і "Миті Поезії та Музики" з участю сопрано, фортепіано і струнного оркестру. Перший з них, присвячений І.Карабицю, nривертає увагу типовою для стилю Сильвестрова образною сферою просвітленої лірики, зосередженою у другому розділі серенади. Саме тут знаходиться "епіцентр" подій. Автор, апелюючи до віддаленої алюзії музичної мови Гріга (пентатонічність), витворює крихкий, невагомий оазис духовної гармонії і чистоти, світлого прощання з другом. "Миті Поезії та Музики" — оригінальний мікродиптих, подібний до попереднього твору настроєвого спрямування, де концентрат думки максимально стиснений у часі.

Запам'ятався дебют хору "Відродження" Криворізького державного музичного училища (керівники Л.Красильникова, В.Заволгін) — цікавого колективу з великою професіональною перспективою (уже спостерігається ансамблеве музикування, темброва узгодженість між партіями). Однією з найпривабливіших стала композиція А.Гайденка "В ніч перед Водохрещем" на слова В.Женченка. Тут хористам вдалося відтворити запально-веселий настрій у передчутті свята. Сам твір вигідно вирізнявся з-поміж інших своєю виразною, компактною природою перебігу звукового матеріалу.

Київський муніципальний хор "Хрещатик" під орудою Лариси Бухонської продовжує утримувати високі позиції одного з провідних хорових колективів столиці. На "Фесті" були виконані духовні та світські твори. Так, прем'єри "Елегії" та "Фіолетового блюзу" С.Бедусенка дуже тепло приймалися аудиторією завдяки легкій ритмічній лексиці джазової основи (щоправда, ці твори не такі вже й "свіжі" — 1996, 1997 рр.). Ефектною постала робота Б.Фільц "На сопілку вечір грає" (2001) на вірші В.Сосюри. Її початкова музична фраза, навіяна низкою зразків гуцульського походження, полонинної заклички, слугувала імпульсом індивідуальної виконавської волі "Хрещатика". Таке ж акцентоване ставлення до виразного тематичного зерна спостерігалося і в експресивній композиції на народні слова волинського композитора В.Тиможинського "Купайло". Загалом названа риса (активна подача саме тематично виразних мотивів) є характерною для творчого почерку колективу.

Приємно зауважити, що головна мета "Київ Музик Фесту" — прем'єри нових творів та дебюти виконавців — цього року була в якісному відношенні повністю виконана. Так, серед нових камерних композицій цікавими своїми задумами гумористичного плану виявилися "Поховальні танці" для струнних С.Зажитька та п'єса "Мудреці" для фортепіано в шість рук М.Ковалінаса. У першого це — іронічний погляд на часто використовувані композиторами іспанські ритми та ладова специфіка пентатоніки, — втілено невибагливими, проте виразними засобами (піцикато протягом усього твору, ритмічна мінливість). Натомість, іронія Ковалінаса спрямована на лжемузикування, ніби беззмістовну гру, коли замилування певними фактурними (пуантилістика), гармонічними (у даному випадку трістанівський акорд, що завершує композицію) моделями опиняється поза змістом, і через це музичний твір втрачає сенс як цілісність.

У симфонічному жанрі варто виділити кілька цілком різних за тематикою прем'єр. Так, п'єса одеської композиторки О.Томльонової "Лик" сповнена етичного змісту, цікава зіставленням полярних образів — романтичної мрії і жорсткого фатуму. З погляду композиторської техніки тут майстерно, випукло подані й характеристики образних сфер, і виліплено драматургічну канву (у коді яскраво показано одночасне зіставлення полюсів і поступову перемогу мрії над фатумом). Присвячена пам'яті В.Шукшина Симфонічна драма №5 В.Степурка (1998), незважаючи на традиційно-тональні засади, приваблює неоромантичним, тихим закінченням.

На фестивалі вдало дебютував колишній наш співвітчизник, саксофоніст і кларнетист В'ячеслав Казикін. У дуеті з дружиною, піаністкою Людмилою Зайцевою, він подарував чудовий вечір духової музики. Прозвучали твори переважно віртуозного типу, що виявили технічний потенціал виконавців — стрімкі гамоподібні пасажі та синкоповані ритми у написаному спеціально для нинішнього фестивалю "Коловороті" французького композитора Жерара Ієранімюса, присутнього в залі.

Позитивний відгук у слухачів викликала своєрідна Сонатина-колаж для кларнета і фортепіано Я.Верещагіна(1995). Композитор, увівши у жанровий каркас класичної моделі цитату "Місячної сонати" Л.Бетховена, примхливо з нею експериментує, змінюючи мінорне забарвлення теми на мажорне, і гнучко вплітає у свій власний контекст, створюючи тим самим полісемантичне поле сприйняття.

У рамках фестивалю на базі Національної музичної академії відбулася науково-теоретична конференція "Українська та світова музична культура: сучасний погляд", де наріжним питанням постало обговорення нових методів дослідження, розуміння сучасної музики. Оскільки епоха постмодернізму пропонує широкий спектр вирішення музичного твору, деякі традиційні терміни та методи музикознавчої науки (як-то концепція цілісного аналізу, запропонована Л.Мазелем) неповністю відображають існуючий стан речей. Тому виникає нагальна потреба пошуку нового категоріального апарату для осмислення новітніх композицій (Б.Сюта). Було запропоновано обов'язково включити до наукового розгляду джерелознавчі матеріали — епістолярій, мемуари, спогади (Маріанна Копиця) та продовжувати розшуки забутих партитур творів українських композиторів минулого (М.Степаненко). Ряд доповідей була присвячена висвітленню стильового підходу в освоєнні як сучасних музичних творів (Л.Кияновська, Н.Костюк, О.Кушнірук), так і минулих часів (Л.Корній, О.Шевчук). На конференції презентувалися нові видання українських музикознавців, зокрема, підготовлена М.Степаненком збірка третього тому "Українського музичного архіву".

Цікавим завершенням конференції став виступ Олександра Козаренка, який свою доповідь про Миколу Лисенка блискуче проілюстрував сольною програмою "Мій невідомий Лисенко". Він уперше виконав п'ять салонних мініатюр Миколи Віталійовича, які нещодавно виявлені (і розшифровані) в архіві Музею композитора, а також Фортепіанну сонату ля мінор та Другу рапсодію.

Фестиваль став справжнім явищем сучасного музичного процесу в Україні, відкрив нові імена і твори, розширив наукове осмисленя почутого і побаченого.