"Урядовий кур’єр". 2003. 18 жовт. №196

Маріанна Копиця.

Альтернативи “Фесту” — немає

Добігає кінця Рік культури в Україні, але чи можемо ми, поклавши руку на серце, стверджувати, що зроблено щось кардинально важливе, корисне для розвитку культурних концепційних зрушень у країні? Маю на увазі не одномірні, убогі, збіднені маскультурні заходи, більшість із яких "живиться" бюджетними коштами. На жаль, і меценати, яких у країні небагато, полюбляють патронувати попсову індустрію. "Новим" українцям не збагнути, що за цим стоїть примітивізація смаків, зниження духовного рівня суспільства, що врешті-решт вдарить по їхніх дітях і нащадках.

Починаючи писати про якусь достойну культурну акцію в Україні, ловлю себе на думці, що мимоволі починаю з плаксивої ноти набридлого всім "SOS". І все ж...

...Цієї осені чотирнадцятий раз стартував Міжнародний музичний фестиваль "Київ Музик Фест’2003” — найпопулярніша національна мистецька акція, яку кожного року очікує великий загін слухачів, музикантів-професіоналів, діячів інших мистецьких цехів — художників і літераторів, театральної та кіноспільноти. І знову, як у попередні роки, акція почалася з нульової позначки на фінансовому рахунку. Вже їдуть гості — на цей раз не такі численні, але видатні музиканти і композитори зарубіжжя, а сплатити готель, рекламні послуги, гонорари Центр музичної інформації не може — працює в борг.

У недавньому інтерв'ю з І.Дзюбою згадувалися слова М.Грушевського, який стверджував, що не важливо, скільки українців присутні в світі у процентному відношенні, важливо, "щоб час від часу українці підкидали щось оригінальне до казана світової історії". "Київ Музик Фест", який вийшов з пелюшок свого мистецького становлення і є тим незаперечним духовним здобутком, що може достойно пропонувати себе світові. “Фест” узяв міцний старт з незабутнім музичним директором Іваном Карабицем і достойно тримає рівень видатної академічної музичної події року.

Ситуацію, що склалася в академічній музиці останнього десятиріччя, можна назвати вибуховою — багатоканальним видається рівень нашого мислення і сприйняття, плюралістичною — палітра, постмодерністичними — здобутки і новації. Чим привабив нинішній "зріз" музичного простору-2003?

Коротка статистика: за вісім днів (від останньої суботи вересня) проведено 35 загальних акцій, з яких 32 концерти, презентації двох нових видань, всеукраїнська музикознавча наукова конференція "Українська та світова музична культура: сучасний погляд". Загалом, слухачі почули музичні твори 160 композиторів, з яких 44 — кияни, 40 — митці з регіонів. Третина від загальної кількості — твори зарубіжних композиторів. Найголовніша цифра фестивалю — 60. Саме стільки прозвучало прем'єр — українських і світових.

Щодо загальної концепції та побудови форми — “Фест” лишив ся в міцних традиціях попередніх акцій. І це, на наш погляд, непогано. Адже багато років, цеглина за цеглиною, Іваном Карабицем та його командою зводився духовний храм "Київ Фесту" — до нього звикли, як до доброго приятеля, і довгий час здавалося, що альтернативи “Фесту” немає. Але поступово кращі ідеї (хорові концерти в храмах, конференції та презентації актуалізували основну концепцію — “українська музика в світовому контексті” — та багато іншого) були підхоплені іншими фестивалями.

Можна погодитися з нинішнім керівником фестивалю М.Скориком та виконавчим директором О.Голинською, що революційні перевороти на “Фесті” робити не варто. Зруйнувати неважко, а ми, на жаль, маємо в цьому печальні досвіди, а от на відбудову знадобиться десятиліття.

Нинішній “Фест’2003” виділився кількома цікавими лініями, блискучими, яскравими творами.

Перша лінія — це пам'ять. З особливим пієтетом виконані твори митців, що пішли від нас — І.Карабиць, В.Бібік, В.Губаренко, Б.Лятошинський, О.Білаш...

Лінія пам'яті продовжувалась і в творах-присвятах. Цього року І.Карабицю присвятили "Спомин-поему" Вадим Ракочі та "Прощальну серенаду" для струнного оркестру В.Сильвестров.

Друга лінія “Фесту” — уславлення ювілярів, найповажніший з яких М.Колесса до свого 100-річчя запропонував слухачам Симфонію №1, що внесла свіжий сучасний струмінь у палітру музичного свята.

Два інших ювіляри — В.Сильвестров та М.Скорик — уже давно є вершинними явищами музичної культури України, і їхні авторські концерти стали окрасою “Фесту”.Як завжди, цікавою сторінкою музичного дійства стала хорова (її незмінний керівник — Леся Дичко). Колективи винесли на суд слухачів твори композиторів багатьох країн, хоча найбільша увага залишалась українським митцям різних поколінь і стильової приналежності. Бездоганна культура виконання вирізняла хор "Глорія" (Львів), "Київ", Чернігівський хор ім.Д.Бортнянського, "Хрещатик", дитячі колективи — "Дзвіночок", "Відродження" (Криворізьке музучилище), "Веснівка", хор студентів кафедри хорового диригування Київського університету культури. Але особливих слів вдячності заслуговує постійний друг “Фесту” -академічна хорова капела "Думка" (художній керівник — Є.Савчук).

Видатними виконавцями представлена гостьова палітра концертів — віолончеліст І.Монігеті (Швейцарія), диригент Хабарт Ерл (США), піаніст Жан Дюбе (Франція) та кларнетист В'ячеслав Казикін (Франція), скрипаль Едуард Ідельчук (Фінляндія), віолончелістка Марина Чайковська та скрипаль Армен Марджанян (Росія).

Якось американський композитор українського походження Вірко Балей зазначив, що фестиваль — це шведський стіл, де кожний може знайти собі щось до смаку. Хтось хотів почути нове, шокуюче, хтось волів уживу "посмакувати" класикою минулого XX ст., хтось полюбляє хорове мистецтво або камерні оркестри з їхніми можливостями до екстремальних пошуків. Усього було вдосталь на яскравому музичному святі, яким став “Київ Музик Фест’2003”. Важливо й інше — не було порожніх залів, а на деякі концерти бажаючі не змогли потрапити через переповненість залів....І невже минулі 15 років цього фестивального марафону — не причина, щоб держава звернула увагу і взяла його під особливий патронат — Президента, Верховної Ради, уряду. Скільки ще найбільшому в Україні форуму академічної музики повинно виповнитися років, щоб "заробити" на достатній грант для достойного проведення?