“Культура і життя”. 1993. 23 жовт. №42—43 (3423—3424) (друкується з незначними редакційними скороченнями)

Марина Копиця.

Не лише інструмент ресторанів

НЕ МОЖНА сказати, що в Україні мало фестивалів. Навпаки, час від часу, відкриваючи газету, вмикаючи телебачення або радіо, чуєш про народження чергового. “Київ Музик Фест” — із тих небагатьох, що творить свою історію, а відтак і історію музичної культури сьогодення. Це без перебільшення. Адже саме з колиски “Фесту” прокладалася дорога у великий світ музичної Європи та Америки ряду колективів та виконавців, пізнавався світ музичної діаспори, а головне — писалися, і, дай Боже, будуть писатися нові твори, простягуються мости дружби до інших найпрестижніших фестивалів світу, таких як “Варшавська осінь”.

Саме під таким кутом зору хочу розказати про один колектив, що своїм духовним становленням зобов’язаний саме “Київ Музик Фесту”. Це Київський квартет саксофонів під керуванням тонкого і яскравого музиканта, високого професіонала і чудової людини Юрія Василевича (саксофон сопрано). У його складі — учні консерваторії класу Василевича, які вже працюють у різних оркестрах Києва — Ігор Сабат (альт), Ігор Храпко (тенор), Сергій Скуратовський (баритон). Метою народження цього не зовсім звичайного квартету було довести, що саксофон — не лише інструмент ресторанів. Музикантам це блискуче вдається, адже концерти їх полістилістичні — старовинна музика і джаз, класика ХХ століття і найсучасніші опуси. Особлива сторінка біографії квартету — спілкування з українськими композиторами Л.Колодубом і О.Потєєнком, В.Рунчаком і В.Шумейком, Г.Гаврилець і О.Козаренком. Левова частина репертуару — нові українські твори, прем’єри багатьох із яких відбулися на “Фесті”. Має колектив і свої творчі здобутки — перемога на Всеукраїнському конкурсі камерних ансамблів, гастролі по Україні і за кордоном, участь у Всесвітніх конгресах саксофоністів в Анже (Франція) та Неврі (Бельгія), де з успіхом виконувалися українські твори.

Скільки разів ловила себе на думці, що бути на концертах цих чудових майстрів своєї справи, ентузіастів, трудівників — справжня насолода. Музиканти їх добре знають, на виступах — завжди аншлаг. Квартет має постійного слухача, як це не дивно звучить сьогодні. Переповненим зал був і на цьому камерному вечорі в Будинку вчених. Концерт-презентація, справжній парад нових творів, імен композиторів, виконавців, що зміг долучити до своїх виступів квартет і, насамперед, маестро Василевич, нікого не лишив байдужим. Майже всі твори, що звучали, мають цікаві історії створення і вперше репрезентовані в Україні. Так, задум твору англійського композитора Девіда Гоу народився на “Музик Фесті’91”. Тоді тяжко хворий композитор, який вперше прибув до нас, закохався в Україну, її музику, був вражений її історією, рівнем культури. Особлива дружба зав’язалася з Ю.Василевичем і його колективом. Повернувшись додому, Д.Гоу неодмінно хотів написати щось на українську тематику. Накупив у Києві збірників нот, пісенників, особливо йому припала до душі старовинна музика українського бароко. Так народився твір для квартету саксофонів під назвою “Кант”, що, на превеликий жаль, став останнім у творчості цього маестро. А Квінтет Е.Денисова, що прозвучав уперше в Україні, виник у результаті творчого спілкування з відомим композитором та його учнями. Після блискучого виконання Квінтету в Парижі за домовленістю з професором Паризької консерваторії, першим саксофоністом світу, президентом Асоціації саксофоністів Клодом Дельонглом, нашим слухачам поталанило почути цей твір у Києві.

На концерті відбулося й знайомство з новими виконавськими іменами. Перше — це професор Монреальського університету Євген Плавуцький. Творча дружба, що почалася на одному з Всесвітніх конгресів на батьківщині великого Россіні в Пезаро (Італія), увінчалася не тільки виконанням у цьому концерті нової версії “Рапсодії в блакитних тонах”, аранжованої для чотирьох саксофонів та фортепіано паном Плавуцьким, а й знайомство із бразильською музикою у виконанні Є.Плавуцького та скрипаля Мартіна Фостера, який вперше прибув на “Фест” із Канади. І останнє нове ім’я — французька органістка і композитор Люсі Робер, яка передала для першого виконання в Україні свій твір під фантастично-загадковою назвою “Магія”.

Так, концерт лишив по собі романтичні й фантастичні враження, відчуття зрілості й пошуку. Але водночас непокоїло інше: чому у повному залі не було жодної з осіб, які мали б безпосередньо впливати на долю цього та інших колективів? Адже майбутнє цих митців мають вирішувати організації Міністерства та Фонду культури, — вони ж саме й існують, аби допомагати. Ось воно й виходить — закордоном знані, а у себе — ні. Як завжди...«‚