“Культура і життя”. 1997. 15 січ. №2

Ірина Сікорська.

Слава і проблеми “Київської камерати”

На різноманітних музичних імпрезах останніх років, що, як гриби після дощу, зарясніли на вітчизняному музичному Олімпі із здобуттям Україною незалежності, спостерігається одна постійна особливість: незмінна участь у більшості з них ансамблю солістів “Київська камерата”. Причому з кожним наступним фестивалем вона відчутно зростала. “Рекорд” був поставлений на “Київ Музик Фесті’95”, коли “Камерата” зіграла шість великих концертних програм за вісім фестивальних днів. А стилістичний діапазон творів сягав від Моцарта і Бортнянського до Булеза і Рунчака, а також включав останні твори композиторів-жінок, подані на конкурс імені М. та І.Коць.

Здавалося, подібне — на межі можливого. Проте “Київ Музик Фест’96” приніс нову статистику: десять виступів протягом тижня! І знову різнобарв’я епох, стилів: Бортнянський, Шуберт, Вагнер, Стравинський, Копленд, Лігеті, Сильвестров, Станкович... Причому всі ці твори були виконані на належному художньому рівні; це не була “пожежна” читка з листа, як частенько трапляється на фестивалях. До речі, ця риса відзначила весь нинішній “Фест”.

Зрозумівши, що така дивовижна здатність з успіхом грати майже все — річ не випадкова, я вирішила більше дізнатися про цей колектив і зустрілася з його керівниками й самими музикантами. З численних бесід вималювалась така картина: хоча за назвою (1989) і за нинішнім статусом державного колективу (1993) “Київська камерата” існує ніби не так уже й давно, ідея створення подібного об’єднання музикантів визрівала багато років. Філармонічний ансамбль “Гармонія”, який спеціалізувався на старовинній музиці, та Ансамбль камерної музики Спілки композиторів України, що озвучував найсучасніші партитури, в усіх проспектах значаться як попередники “Камерати”. Забувають лише розкрити один секрет: в обох, таких полярних за репертуарними уподобаннями колективах грали одні й ті ж люди. Ось чому 1997 року “Київська камерата” з повним правом святкуватиме 20-річчя свого фактичного існування. На часі — ювілеї її корифеїв. У минулому році сольним концертом Олега Кудряшова відзначили його 60-річчя, а також 50-річчя Анатолія Баженова. У цьому році камератівці готуються відсвяткувати бенефісним концертом полудень віку своєї солістки Ніни Матвієнко, а поки що шукають спонсорів для виготовлення двох компакт-дисків з творами, написаними спеціально для її унікального голосу.

Двадцять років — солідний випробувальний стаж для будь-якого колективу. А тим більше для музикантського, де кожен — професіонал своєї справи, яскрава індивідуальність. Що ж служить запорукою їх однодумства, відсутності сварок, чвар та інтриг? Відповідь одна: МУЗИКА! “Київська камерата” поставила собі за мету заповнити у нашій виконавській практиці величезну прогалину і зіграти колосальну масу старовинної романтичної та сучасної музики, що написана для нетрадиційного складу (не для струнного і не для симфонічного оркестрів) і фактично ніде не звучить. Хто, скажімо, знає Октет Шуберта, Септет Бетховена, музику для духових Моцарта? Чи, наприклад, “Зігфрід-ідилію” Вагнера, для виконання якої потрібні сім духовиків, а для “Dumbarton Оаks” Стравинського — п’ять духових і струнних інструментів?

Отже, народження “Камерати” продиктоване самим життям: ансамбль проміжного складу, де струнна група трохи більша, ніж у камерному, плюс — парне дерево, дві валторни, труба, тромбон, арфа, фортепіано. Він може розширюватись до малого симфонічного оркестру (40—45 осіб) чи грати малою групою з 3-4 музикантів. До того ж кожен член ансамблю може грати і в ансамблі, і соло. Таким чином виконання камерного твору для будь-якого складу камератівцям під силу, звідси й ота універсальність.

Відомо, що музичний світ останнім часом тяжіє до камерного жанру. Такої музики пишеться величезна кількість, адже вона несе потужний енергетичний заряд, іноді могутніший навіть, ніж у симфонічній. Та й фінансовий бік справи відіграє не останню роль: у всьому світі симфонічний оркестр коштує значно дорожче за камерний, тому музиканти й об’єднуються у невеличкі колективи, де можна було б скоріше і легше реалізувати себе. До того ж такі ансамблі, як правило, мають воістину безмежні можливості.

З народженням “Камерати” відкрилось широке поле для українських композиторів. Спеціально для цього колективу написані численні твори Є.Станковичем, І.Карабицем, І.Кириліною, О.Кивою та багатьма іншими. За час свого існування “Камерата” виконала близько 600 композицій сучасних українських композиторів для найрізноманітніших складів. Ось і на останньому “Фесті” прозвучав Концерт для валторни і камерного ансамблю “Тривоги осінніх днів” Є.Станковича. А кантата В.Сильвестрова “Ода солов’ю”, яка прозвучала на відкритті, чекала на “Камерату” майже 15 років.

Прикметно, що поруч з маститими музикантами в “Камераті” грає й молодь, яка дуже ретельно ставиться до своїх обов’язків. Молоді музиканти набувають тут досвіду, підвищують свій творчий рівень, бо мають широкі можливості: грають і соло, і в малому складі, і в ансамблі. А присутність таких корифеїв, як, скажімо, Олег Кудряшов, Анатолій Маринченко чи Лоліта Хомліченко, спонукає до повної віддачі. Недарма ж Олександр Кукса і Ярослав Венгер — лише двоє з України — були запрошені до Європейського молодіжного симфонічного оркестру.

Організатор і натхненник “Камерати”, диригент, піаніст Валерій Матюхін говорить:

— Ми відіграли низку концертів до п’ятої річниці Незалежності. Та й на “Музик Фестї” здійснили дев’ять виступів, п’ять з яких — повноцінні концерти. А виконали лише три старих твори, тобто ті, що раніше були в роботі. Навантаження величезне: приходили о восьмій ранку і працювали до пів на дванадцяту ночі. Мали іноді по два виступи на день. Однак “трампліном” для нас став минулий сезон. Ми виконали шість великих програм на “Фесті’95”; а буквально слідом — фестиваль “Вечори камерної музики” в Карелії, де петрозаводські телевізійники створили про нас відеофільм. Не встигли повернутись — фестиваль МАКО. Потім два концерти на фестивалі пам’яті М.Березовського. Не перепочивши, зіграли три концерти на фестивалі Є.Станковича в Ужгороді. Із Закарпаття поїхали до Німеччини, де виконали три надзвичайно складні програми — Реквієм і Симфонію Моцарта, ораторію (на 2 години 40 хвилин) “Павло” Мендельсона і концерт з творів сучасних композиторів Німеччини та України. Останній для нас був, мабуть, найважливішим. Адже наше надзавдання — показати світові високі зразки української музики в контексті світової виконавської культури. В тому ж сезоні були ще гастролі в Хорватії, а потім — запис компакт-дисків з Вірком Балеєм. Ми не знали ні свят, ні вихідних. Це була не просто робота — подвиг.

Останнім часом у репертуарі “Київської камерати” все помітніше місце посідає класика (у попередні роки спостерігався певний нахил у бік авангарду). Проте це — життєва необхідність. Адже, не перевіряючи себе Моцартом і Бахом, музиканти багато втрачають. Саме класичні твори є “лакмусовим” папірцем виконавської форми колективу, виявляють те, що потребує доопрацювання, вдосконалення.

І все ж, живе спілкування з музикантами — найбільш ефективний стимул для творчості. В минулі сезони з колективом успішно і плідно працювали композитори Євген Станкович і Мирослав Скорик. А не так давно “Камерату” очолив Іван Карабиць.

— Коли мені два роки тому запропонували стати художнім керівником “Київської камерати”,— говорить він, — спершу я вагався: чи вдасться підняти її на якийсь новий рівень, покращити якість звучання, урізноманітнити жанр. З часом відчув, що це можливо, і погодився.

“Камератою” диригували В.Кожухар, Ф.Глущенко, Р.Нігаматуллін, І.Блажков, В.Балей, Сакае Сакакібара, Р.Адлер. А найкраще свідчення якості виконання — авторитетна оцінка знаменитого американського композитора Дж.Крамба, який залишився дуже задоволеним виконанням трьох своїх творів і був щасливим поспілкуватися з камератівцями. У найближчих планах колективу — виступ з видатним диригентом, президентом Бахівської академії в Штутгарті X.Ріллінгом. Він готовий поставити в Києві “Різдвяну ораторію” Баха, якщо погодиться на це якийсь хор.

Звичайно ж, подібні пропозиції виникають не просто так, а внаслідок “почутого на власні вуха”. Нещодавно нам запропонували виступити цього року на фестивалі в Голландії, просять надіслати репертуар, програми, записи. Щодо останніх скажу, що недавно майже одночасно у США вийшли три наші компакт-диски, це є результатом співдружності “Камерати” з Вірком Балеєм як з її гостьовим диригентом. Отже, тепер нам не соромно показати будь-якому імпресаріо чи менеджеру, хто ми і що являємо собою як мистецький колектив. До речі, 2,5 тисячі таких дисків уже розійшлися в Північній Америці. А зараз ми відпрацьовуємо деталі проекту гастролей по Сполучених Штатах Америки та Канаді.

Хочу сказати також, що недавно надійшов лист від Міністра оборони України з дещо несподіваною для нашого “рафінованого” колективу пропозицією: взяти шефство над військовими частинами. І ми охоче підписали договір про таку діяльність.

На жаль, у питаннях продюсерства, реклами нам допомоги чекати нізвідки. Треба виживати самим. Слава Богу, фонд “Відродження” виділив певну суму на струни, аксесуари, інструменти. Вірко Балей свою Шевченківську премію передав нам для купівлі ксерокса, без якого сьогодні музикантам не обійтися.

Справу, якою займається колектив “Київської камерати”, смію назвати святою, в чомусь унікальною. І дай, Боже, щоб обставини та умови життя не стали їй на заваді.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.