“Музика”. 2000. №6

Наталя Костюк.

“Хорові антифони”

Десятилітня історія "Київ Музик Фесту" багата хоровими програмами. І цього разу свято музики відкрилося "Хоровими антифонами", наче з Божого благословіння створивши особливу атмосферу фестивалю. Сама назва, перелік творів, участь відомих колективів -"Київ" (диригент М.Гобдич), "Хрещатик" (Л.Бухонська), "Brevis" Київського педагогічного коледжу (А.Юдін) та Державної чоловічої капели імені Л.Ревуцького (Б.Антків) налаштували на вельми цікавий концерт. Оригінальність його ідеї символізувала, насамперед, назва, адже антифони - це не тільки звичний прийом "протизвуччя" (хоча й зовні реалізований у розташуванні хорів "навхрест"), а й діалогічне доповнення одного колективу іншим при співі псалмів. Крім цього, митець, вочевидь, зміг відтворити й традиції крилосного співу, звичайно, істотно модернізуючи їх. Завдяки особливостям храмової акустики різноманітні колористично-тембральні зіставлення та навіть віртуозні фрагменти прозвучали надзвичайно ефектно. Незвична для сучасного слухача "сценографія" сприяла максимальній динамічності виступу.

Українська сучасна музично-християнська традиція, коріння якої у самобутніх і позначених національним духом барокових формах, виявилася в яскравих інтерпретаціях культової тематики. Блоки з різнопланових зразків духовно-культової музики XVIII, XIX, початку XX ст. та новітнього доробку мали історико-стильове спрямування, відтворюючи особливості тієї чи іншої епохи.

Доволі незвичним для відкриття фестивальних програм був перший твір. Психологічною загостреністю, глибоким ліризмом і пристрасністю прочитання молитви полонив концерт "К Тобі, Господи, воззову" А.Веделя, чий доробок віками зберігався як надбання національного генія саме у київському духовно-академічному середовищі. Вразив сміливий виконавський задум: чотири хори, не змагаючись за "першість", співали цей Давидів псалом; у лаврському храмі лунала натхненна і щира молитва. Після драматичної величі духовного концерту як містичне таїнство прозвучали "Іже Херувими" М.Березовського. Зовсім інших барв набув колорит у сповненій екзальтованої глибини заключній строфі "Яко да царя". Національну питомість стилю М.Дилецького репрезентувала інтерпретація причасного вірша "Тіло Христово". Засади знаменного розспіву яскраво виявились у широкому мелодійному виконанні, а сувора могутність чоловічого хору посилювала специфічну достовірність автентики.

Прониклива ліричність фрагментів Літургії М.Леонтовича у виконанні жіночого хору створила своєрідну зону спокою; щира радість "Алілуї і тріумфальність Серафимської пісні, перегукуючись із Херувимською Березовського, сповнили концерт новими барвами. У Трапезній прозвучав концерт М.Лисенка "Камо пойду от лиця Твоєго", знайомий більшості слухачів у прекрасному виконанні хору "Київ” з оригінальною знахідкою - співом квартету солістів за сценою. Тому дещо несподіваним був виступ у програмі "Хрещатика". Чудовий стрій, просторова перспектива контрастів у динаміці фактурних співставлень. емоційна об'ємність переконливо засвідчили бездоганність інтерпретації Лисенкового твору. Наступна композиція "Да ісправится молитва моя" Д.Бортнянського, в якій відчутний лише відгомін стилістики його блискучих партесних концертів, прозвучала особливо суворо, виявляючи конкретність до всіх колективів. Адже композитор, репрезентуючи досконалу техніку в жанрі духовного концерту, прагнув зберегти й традиції давнього православного стилю. 3 цією метою у власній культовій творчості послідовно застосовував прийоми обиходного стилю. Отож і диригентське прочитання, вочевидь, було зорієнтоване на цю специфіку, а завдяки колористиці барв чоловічих голосів посилювались асоціації з монастирським співом. Виконавці відчули й відтворили особливу настроєвість цієї молитви.

Заключний блок "Хорових антифонів" склала духовна музика сучасних українських композиторів: фрагменти Літургії Л.Дичко, псалми "Які любі оселі Твої, Господи Саваоте" Є.Станковича, "Молитва” В.Зубицького та "Дякуйте Господу В.Степурка. Окрім поодиноких випадків, не виникало питання про відповідність новітньої авторської стилістики із естетичними засадами й загальним строєм канонічної християнської традиції: сакральні істини священних текстів співзвучні всім епохам, але у кожної є свої особливості. У цих композиціях, зокрема, були відтворені й типові риси авторського світосприйняття. Псалом "Які любі оселі Твої" у трактуванні Є.Станковича справив надзвичайне враження, полонивши присутніх, насамперед, епічною картинністю й величчю. Рельєфні хоральні масиви-портали чоловічої капели та променисто-чисте звучання дівочих тембрів, поєднані за зразком антифонних зіставлень, техніка яких асоціюється із засадами культового мистецтва - як ікона й вітраж, складають неподільне ціле у внутрішньому декорі храму.

Чудовий псалом "Дякуйте Господу" в оригінальному прочитанні В.Степурка та прекрасному виконанні хором "Київ", вочевидь, був надто несподіваним для контексту концерту, зорієнтованого на специфіку православного храму. Та для сучасного слухача музика прозвучала напрочуд яскраво й свіжо. Оригінальний задум залучення саксофона-сопрано до партитури зумовлений вказівками про використання духових чи струнних інструментів у деяких текстах старозавітних псалмів. Своєрідний дует хору й саксофона композитор подав у мережаній імпресіоністичній техніці, змушуючи милуватися мінливо-магічною барвистістю інструментальної партії й напружено вслухатися в містичне сяйво вокальних проголошень.

За традицією української православної церкви служба переважно завершується Молитвою до Божої Матері. Фіналом концерту став Акафіст Пресвятої Богородиці за наспівом Саровської пустелі 17 ст. За канонічними регламентаціями цю доволі складну ритуальну форму виконують, принаймні, два учасники - священнослужитель та псаломщик. Безумовно, від якісного єднання проголошень із співом залежить естетичний ефект ритуалу. А в цьому випадку йшлося не стільки про адекватне відтворення суто хорових "реплік", скільки про втілення псалмодійних проголошень. Проблему блискуче вирішив М.Гобдич (згадаймо прем'єру “Урочистої літургії” Л.Дичко). Він досяг гармонійності у музичному втіленні тексту. Та й ікоси у почерговому виконанні чотирьох колективів досконало передавали гімнічну натхненність молитв, створюючи наскрізне крещендо до заключного екстатичного "Радуйся".

Останнім "акордом" концерту була "Молитва" М.Лисенка, що прозвучала особливо піднесено, майже тріумфально. В концепції концерту сенс прохання про "осяяння світом науки і знання" набув ще одного ракурсу: навернення до власних глибинних джерел, до скарбів національного духу.

Цікавим був концерт "Духовна музика сучасних українських композиторів”, що відбувся у Михайлівському Золотоверхому у виконанні хору "Хрещатик". Прем'єрний показ різнопланових композицій (прозвучали "Молитва до Святого Духа" Л.Донник, "Хоровий концерт пам'яті Веделя" С.Острової, "Тихая молитва" й "Святий Боже" М.Шуха, "Богородице, Діво, радуйся" В.Польової та хоровий концерт "Возлюби ближнего своего" В.Мужчиля) виявив розмаїтість концепцій і авторської стилістики.

На тлі основної духовно-канонічної лінії фестивальних концертів яскраво виокремилися два твори - кантата на староанглійські тексти І.Стравінського та "Французькі фрески" Л.Дичко. Якщо композиція Стравінського була виконана у строго академічній манері, то "Фрески" з їх театралізацією й використанням різноманітних візуальних ефектів, блискуче продемонстрували можливості синтезу музичних і хореографічних засобів. Чітка скоординованість учасників виступу сприяла створенню цілісного враження від цього монументального й водночас вишуканого твору. Безсумнівно, колоритним і технічно досконалим було виконання партитури хором "Хрещатик" який на фестивалі вкотре продемонстрував високий рівень майстерності, максимальної мобільності.

Хорові концерти "Музик Фесту" засвідчили потужний мистецький потенціал нашої національної культури.