"Культура і життя". 2001. 20 жовт. №27

Яна Іваницька.

Замальовки з блокнота критика

З 22 вересня по 1 жовтня в Києві відбувся XII Міжнародний фестиваль сучасної музики "Київ Музик Фест", організований Міністерством культури і мистецтв, Спілкою композиторів України та Центром музичної інформації НСКУ. На фестивалі пролунало понад 300 творів. З них близько 100 вітчизняних і 80 зарубіжних авторів, за десять фестивальних днів відбулося 34 концерти — 5 симфонічних, 14 камерних, 8 хорових, концерт оркестру народних інструментів, органний, 3 фортепіанних і джазовий концерт.

Якщо років 10 тому в Україні нараховувалося всього кілька конкурсів та фестивалів, то сьогодні їх понад сто. Тож, з кожним роком зростає і конкуренція, і вимоги публіки до підбору та рівня виконуваних творів, і підхід самих організаторів до подібних явищ.

"Київ Музик Фест" уже 12 років є одним з найпрестижніших міжнародних фестивалів, що проходять в Україні. Цього року протягом десяти днів слухачі мали можливість прослухати величезну кількість творів на будь-який смак і вибір, бо іноді у різних залах столиці тривало по кілька концертів водночас.

З концертних програм видно, що "Музик Фест" активно взаємодіє з іншими фестивалями. Він швидко реагує на прем'єри творів, які прозвучали в рамках "Прем'єр сезону", і включає деякі з них до списку своїх програм. Таким чином "Фест" підтримує сучасних композиторів, організатори розуміють складності, з якими стикаються митці, намагаючись влаштувати виконання своїх творів, адже їм доводиться робити це за свій рахунок або шукати колектив, який погодився б співпрацювати безкоштовно, і організацію, яка безплатно надала б в оренду приміщення для репетицій та виступу. "Київ Музик Фест" вирішує всі ці "побутові" проблеми, які безпосередньо не відносяться до мистецтва, але без їх вирішення нова музика залишається "річчю у собі".

Фестивалем у фестивалі стала неділя 23 вересня, протягом якої у храмах та на території Києво-Печерської лаври звучала духовна хорова музика (серія концертів до 950-річчя з дня заснування лаври), не зосталося поза увагою відродження імені композитора Сергія Борткевича, ноти якого нещодавно було знайдено за кордоном. Пролунав концерт "З нотної бібліотеки Б.Лятошинського" та Мистецький вернісаж, що включав перше виконання творів з унікальної музичної колекції Центрального Державного архіву літератури і мистецтв. Остання акція була проведена спільно з управлінням культури Чернігівської обласної державної адміністрації.

В рамках фестивалю відбулася і презентація творів юних композиторів "Фест-дебют". Мимоволі виникають алюзії з "Горовиць-дебют", який було започатковано конкурсом піаністів ім.Володимира Горовиця минулої осені. На жаль, не відбувся довгоочікуваний концерт відомої афро-американської співачки Патрісії Міллер. 11 вересня вона отримала візу на в'їзд в Україну, а через 20 хвилин стала свідком теракту у Вашингтоні. Від нервового потрясіння у неї пропав голос, і лікарі заборонили їй їхати. Проте віза триває до березня і залишається надія, що кияни почують чудове мецо-сопрано співачки у найближчі півроку.

Нинішній фестиваль пройшов при повних залах, що свідчить про зростаючий до нього інтерес і водночас — про підвищення рівня організації. Це підтверджує і анонімне опитування слухачів, які говорили, що "Київ Музик Фест" — "найбільша подія за поточний рік", "ковток води після сезону відпочинку", подія, на яку чекали, адже звикли за 12 років". А от музикант з Англії, який побував на одному з камерних вечорів, сказав: "Музика у вас дуже темна. Можливо, це пов'язано з річницею трагедії Бабиного Яру?".

Дійсно, під час проведення "Фесту" відзначали 60 років з дня масового розстрілу в Бабиному Яру. Цими ж днями відбулася і прем'єра симфонії Євгена Станковича "Бабин Яр". Проте згаданий концерт не мав ніякого відношеннядо трагічної дати. Навпаки, він здавався одним з найпросвітленіших, в якому прозвучали IV Камерна симфонія В.Губаренка, Камерна кантата №4 О.Киви, Камерна симфонія Є.Станковича, "Гімн 2001 року" В.Сильвестрова. Дивно, чому така музика викликала в нашого гостя асоціації з величезною трагедією ХХ сторіччя?

На жаль, в одній статті неможливо охопити всю панораму "Київ Музик Фесту", тому більш детально ми зупинимося лише на деяких його концертах. Відкриття фестивалю було освячено прем'єрою Концерту для скрипки з оркестром №3 Мирослава Скорика. Бездоганна вибудованість музичної форми, вражаюча розгорнута кульмінація — вибух, який майже неможливо було вгадати на початку твору, загальна напруженість і внутрішня тривога — все це співпадало з нашим сьогоденням, коли навіть сам фестиваль був під загрозою зриву, коли увесь світ нині існує в страшному очікуванні третьої світової війни.

Протилежним за змістом був твір Дмитра Клебанова "Чотири прелюдії та фуги для симфонічного оркестру" (1975 рік). Іскристість гумору та музичної пародії досягли свого апогея в інтонаційному поєднанні української народної пісні "Глибока кирниця" та усім відомого "Цыпленка жареного". Особливо характерно прозвучали мідні духові, які імітували циганську манеру співу з пристрасними зітханнями, глісандо та емоційними надривами.

Одним з найяскравіших концертів став камерний концерт, присвячений 95-річчю з дня народження Дмитра Шостаковича. Прозвучали Соната, Прелюдії ор.34, Три фантастичні танці, Гавот та Іспанський танець (у перекладенныі для скрипки з фортепіано), а також "Сатири" на слова Саші Чорного.

Виступ інструментального дуету у складі Лідії Шутко (скрипка) та Олександра Козаренка (фортепіано) блискуче сприймався публікою. Уже перший опус композитора ("Три фантастичні танці") виконавці інтерпретували з позиції знання всієї творчості Шостаковича: іронія, політ, прихована енергія у раптових зривах і злетах, зміни темпу і жанрових ознак, контрасти динаміки.

"Сатири" виконували росіяни — Тетяна Блінкова (сопрано) та Світлана Радугіна (фортепіано). Співачка представила кожну мініатюру як окрему сценку надзвичайно артистично. Проте з музичного боку їй бракує рівності вібрато, доброї опори звуку. Після виконання Лідії Шутко та Олександра Козаренка хотілося більш витончених смислових люфтів, тим паче, що вокальна музика дає на це більше права, ніж інструментальна.

Подією став концерт лауреата міжнародних конкурсів хорового мистецтва Вінницького камерного хору під орудою народного артиста України Віталія Газінського. Цей колектив виступав на сценах Польщі, Угорщини, Франції, Словаччини, Румунії, Австрії, Німеччини... Побував він і на аудієнції у Папи Римського Павла Івана ІІ — як кращий хор Міжнародного конкурсу поліфонічної музики "Gvido D'Arezzo" у місті Ареццо в Італії (серпень 1997 року).

Програма концерту хору була різноманітною. Поруч з класичними творами звучала музика сучасних композиторів, з духовними — світські твори. Чистота звучання вразила. Навіть в кластерних співзвуччях прослуховувався кожний голос. Лірико-філософська, психологічна інтерпретація хорових мініатюр просто вражала. Уміння вдало використати психологічний "люфт" — одна з головних рис Газінського-диригента. Він підкреслює емоційні нюанси та антиномії, закладені в хорових партитурах, гранично розрізняє інтимне піанісімо та пронизливе форте. Особливим є зняття хорових туті — слухняний хор підкоряється диригенту, як єдиний живий організм.

У день закриття фестивалю була представлена японська музика. Паралельно у столиці тривали ще два заходи, присвячені японській культурі: в "Українському домі" відбувався показ створення ікебани, а у Національній філармонії проходила виставка музичних інструментів фірми "Ямаха".

У "Баладі" Шоко Нацуда (1992 рік) відчувається суто японський тип мислення та слідування національним традиціям. Уже початкові інтонації твору дають змогу вловити спорідненість з давнім японським театром гагаку: будь-який активний імпульс народжений для вслухування в нього, для налаштування на самоконцентрацію, самозаглиблення, прагнення почути тишу (в цьому — безперечні паралелі з основними положеннями дзен-буддизму). Повільний темп, рідкісні миті виходу за межі піано. Відчувається і схильність японців до асиметрії — в ритмі, в неспівпаданнях партій скрипки та фортепіано. У побудові фраз — часті паузи, лаконічність, концентрація, що бере початок не тільки від манери мислення японської нації, але й від структури самої мови, в якій превалює відрубність складів, часті повтори, паузування.

"Романс" Казухіро Ганбе (1992 рік) продемонстрував другий вид взаємин мистецтва Японії та Європи, а саме вплив останньої на музику традиційну. П'єса написана в типово романтичному стилі і має цілком відповідну для цього назву.

Музику японських авторів, а також твори Сергія Рахманінова і Сезара Франка виконували скрипаль Анатолій Баженов, віолончеліст Іван Кучер та японська піаністка Чієко Ягі. А.Баженов — романтичний, помітний, пристрасний, емоційний. Чієко Ягі — класична, емоції підпорядковані інтелекту, мінімум динамічних і темпових відхилень. В цілому утворювалася оригінальна концепція: суб'єктивне прагнення польоту постійно врівноважувалося стриманістю і об'єктивною відстороненістю.

Багатьом відомий пошуковий характер творчості Сергія Зажитька, але нинішньою прем'єрою автор перевершив самого себе. Його історія кохання "Лука Батюк" це синтез медитації, істерії, фантастики, підсвідомого та натуралістичного в традиціях постмодерну, постфутуризму, постдадаїзму, поставангарду і всього, що має постсмислове наповнення. Історія кохання двох шизофренічних героїв доповнює радіоприймач у стані пошуку певної хвилі. Позаду сцени — статична фігура під білою тканиною (а ля простирадло). Нерухома, вона нагадує буддистську статую, а в русі — Карлсона в ролі привида. У творі безліч психологічних нюансів: закохані грають в "ладушки" і виють вовком, рачкувато плазують і підстрибують на сцені, намагаються вдавитися прозорим кашне, моляться, розшаркуються, кричать в куліси; "Африка! Африка!" і "Закрийте двері, нічого не видно!". Іноді, на кульмінаціях, навіть звучить музика. Ліричний монолог саксофона переривається його ж істеричним плюмканням, а віолончель часом наслідує безнадійно зіпсоване радіо. Слухачі були схвильовані, їм не вистачало містичних рухів музикантів, тому декому в залі неодмінно хотілося побачити "Луку Батюка" в другій, довершеній редакції.

Одне з головних достоїнств "Київ Музик Фесту" — це панорамність, яку він представляє на суд публіки. Часто в рамках фестивалю звучать твори, що своєю естетикою взаємовиключають один одного. Поруч з класичними шедеврами лунають композиції "з шизоїдними елементами", про які сам автор говорить, очевидно так сприймаючи їх сьогодні. В дечому з ним навіть можна погодитися і навіть додати до відомого вислову Шекспіра єдине слово: "життя — театр... абсурду". Головне те, що час вирішить, яким новаторствам прижитися, а яким канути в забуття. Але для того, щоб вирішити, — твори мусять прозвучати. Власне, це завдання якнайкраще й виконує "Київ Музик Фест".