"Культура і життя". 1999. 13 лист. №13

Наталя Опілат.

Світ романтичний і ...трудовий

...Така знайома і дуже звична сцена Колонного залу набула того вечора дивовижного, романтичного забарвлення: білі колони, білі портьєри, біле світло, квіти — та чорний рояль посеред сцени. І доки ти милуєшся цією картиною, з'являється перший виконавець — юнак у чорно-білому концертному вбранні. А потім лунають перші звуки, і ти розумієш: усе, що існувало до цієї миті, залишилося поза межами приміщення, і протягом усього концерту не виникло думки роздивлятися публіку в залі, як це часто буває. До речі, зал був повнісінький і майже половина слухачів — така ж молодь, учні та студенти, які приймали юних виконавців дуже гаряче. І це зрозуміло. Просто вражає, звідки у ніжному віці такі майстерність, глибина, темперамент, різноманітність?

Йдеться про концерт лауреатів конкурсу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця, що відбувся в Національній філармонії України.

Голова журі цього конкурсу — організатор "Київ Музик Фесту", композитор Іван Карабиць. Ось що він сказав: "З моменту завершення конкурсу пройшло багато часу. На цьому концерті дітям потрібно було підтвердити свій статус — у тому ж залі, на тому ж роялі. І душа раділа, що ми не помилилися, не пропустили цих дітей, що вони мають реальні можливості для самоствердження".

Концерт відбувся у рамках Міжнародного музичного фестивалю "Київ Музик Фест’99", який цього року святкує свій ювілей. Протягом десяти років українські шанувальники академічної музики мають нагоду знайомитися з творами наших сучасників та насолоджуватися шедеврами світової музичної спадщини. Ідея "Фесту" — "Українська музика в контексті світової". Що ж до традиції залучення до фестивалю лауреатів конкурсу пам'яті В.Горовиця, то слід сказати, що кожен із них має великий і відповідний репертуар. Знову ж підкреслю, що гра "підростаючого покоління" — не лише демонстрація молодих талантів і пропаганда сучасної української музики, а й величезна естетична насолода! Особисто мене найбільше вразив виступ гостя з Білорусі Даниїла Шлеєнкова. Пригадала, як після завершення цьогорічного конкурсу його генеральний директор Юрій Зільберман у захваті розповідав про цього юнака: "Ну, все з ніг на голову! Але як талановито!".

За шість років існування Міжнародний конкурс молодих піаністів пам`яті Володимира Горовиця розгорнувся, як то кажуть, "не на жарт". Відео, компакт-диски, майстер-класи, закордонні концерти — про все це подбала дирекція конкурсу. До речі, з 8 по 18 жовтня пройшло концертне турне чотирьох лауреатів (В.Холоденко, О.Гаврилюк, Д.Шлеєнков, С.Цукамото) по Сполучених Штатах Америки. За десять днів — вісім концертів: у Нью-Йорку, Бостоні та Вашингтоні.

— Це вже, здається, не дирекція конкурсу, а щось на зразок продюсерського агентства! — наважилася я висловити свою думку. На що Ю.Зільберман з великим ентузіазмом відповів:

— Ви ж знаєте, скільки в нас талантів, вундеркіндів! Якщо їх не вивозити, не показувати, якщо не "гриміти" — хто їх помітить?

Так, дуже логічно.

Існує два погляди на виконавські змагання. Перший: "участь у конкурсі — це гарантія того, що тебе помітять". Другий: "не варто ганятися за званнями, краще спокійно здобувати професіоналізм". Якщо раніше я дотримувалася другої думки, то, ознайомившись із діяльністю дирекції конкурсу пам'яті Володимира Горовиця, нині схиляюся до першої. І, на мій погляд, участь юних музикантів у “Фесті” — дуже добра традиція, її варто продовжувати.

Раджу всім, а особливо тим, хто з класикою на "ви": якщо побачите афішу, де згадується про цих лауреатів — не пошкодуйте часу. Принаймні, хоча б для того, аби побачити, на що здатні наші діти. І, можливо, ви замислитеся: чи не придбати інструмент для власної дитини?