“Культура і життя”. 1992. 24 жовт. №43 (друкується з редакційними скороченнями)

Богдан Сюта.

Камерна музика молодих

У рамках Третього фестивалю “Київ Музик Фест” відбулося чотирнадцять камерних концертів, із них — сім у ході “Міжнародного форуму музики молодих” і один, так би мовити, спільний: концерт органної музики. Для восьми фестивальних днів це таки немало. Як бачимо, камерна музика і далі продовжує займати у творчих планах та в доробку композиторів, як українських, так і зарубіжних, провідне місце. Причина цього двояка. По-перше, камерні жанри дають авторам значно ширший простір для пошуків, сміливих експериментів, аніж симфонічні чи оперно-ораторіальні. По-друге, шансів почути власну симфонію в живому виконанні у більшості сучасних композиторів, особливо ж молодих, не набагато більше, ніж, скажімо, у Ф.Шуберта: ера князівських оркестрів та придворних композиторів давно уже канула в Лету. Тому, мабуть, нині камерні твори, що за розмахом втілених думок та масштабами мислення нічим не поступаються симфонічним, далеко не рідкість. Це вже усталена тенденція світової музичної творчості.

Незважаючи на те, що концерти камерної музики проходили вдень, усі вони знайшли свого слухача. Зали були повними. Та це й не дивно, бо цього року організатори фестивалю і форуму подбали і про якість виконання, і про художній рівень відібраних творів. Отже, спробуємо розглянути той доробок, що був представлений слухачам фестивальних концертів.

Почну з концертів “Форуму музики молодих”. Там прозвучали твори композиторів України, країн колишнього СРСР, Східної та Західної Європи. Звичайно, не ставлю собі за мету належно проаналізувати кожен твір. Зупинюся на, як на мене, найбільш цікавих і показових. Відразу ж відзначу, що в камерному жанрі з позитивного боку показала себе композиторська молодь з України. Вже в першому концерті прозвучала “Аріа пасіоне” для камерного оркестру І.Щербакова та “Скарга” для сопрано і камерного оркестру на вірші Р.Рільке В.Польової (правда, партію голосу виконував гобой), твори якісні і цілком протилежні за авторським задумом та його втіленням. Глибока психологічна лірика твору В.Польової, повільний темп та прозора інструментовка протистояли насиченій та гостро експресивній музиці І.Щербакова. Широкий розмах, крупний мазок, симфонічний розвиток, трактування людського голосу як інструмента в кульмінації і подальший проникливий “голос” солюючої віолончелі передавали масштабність втілених думок, пристрасність переживань та глибину задуму автора. Правда, цей, безумовно, талановитий твір трохи програвав у сприйманні через деяку масштабну неврівноваженість та розмитість драматургії.

Широкі можливості кларнета, техніку гри та багатство його тембрових засобів продемонстрував у своїх чотирьох етюдах для кларнета соло О.Грінберг. Твір сприймався як вишуканий зразок поєднання сучасних методів композиції з використанням практично необмежених ресурсів традиційного інструмента.

Цікаві творчі знахідки виявив донеччанин М.Шух у творі “Віа долороза”, що прозвучав у концерті органної музики. Шкода, але автору зрадило почуття мистецького часу та його співвідношення з часом реальним: розтягнутість звучання твору звела нанівець багато справді свіжих і цікавих відкриттів композитора.

Викликав захоплення і твір В.Рунчака для флейти та фортепіано “Гомо людус”. Його виконання засвідчило багату творчу фантазію та композиторську майстерність автора. Не менш багатообіцяючим композитором показав себе і М.Ковалінас у “Концертино-1991” для фагота й дев’яти віолончелей (твір написано спеціально для виконання на форумі першорядним фаготистом О.Ткачуком з Росії). Правда, майстерний початок твору не знайшов гідного продовження й розвитку, що позначилося на цільності естетичних вражень слухачів.

Слухачі мали змогу ознайомитись також із цілим рядом камерних творів зарубіжних авторів. Цікавою видалася композиція Гоце Коларовскі “Розспіви”. Ансамбль інструментів звучав тепло й тягуче, приваблював якоюсь загадковістю свіжих за звучанням і не звичних для нашого вуха модальних ладів.

І беззаперечно заворожила всіх слухачів філігранна витонченість мініатюрного тріо “Аер” Беат Фуррер (Швейцарія). Весь твір, його тонко опрацьована фактура ніби повнились повітрям, іскрились флажолетними звучаннями й переливались під ніжним сонячним промінням, були самим повітрям. Чистим і невловивим. Альпійським...

Слід сказати і про перше виконання Диптиха для струнних майстра композиції Мирослава Скорика.

Прозвучав також новий твір В.Губи “Вісім трагічних картин” для струнного тріо. Глибока, трагічна за звучанням музика композитора навіяна жахливими картинами Голодомору 1992—33 рр. в Україні. Твір цей досить великий, насичений думками філософського звучання, не є легким для слухання, але проймає до глибини душі.

Виконавцями були справді досконалі музиканти й колективи однодумців з широким репертуаром. Серед них — камерний оркестр Київської спілки композиторів, ансамбль солістів України “Київська камерата”, артисти “Товариства молодих виконавців”, Київський камерний оркестр, чудові солісти-інструменталісти. Але двох із них хотілося б виділити особливо. Це світової слави органіст і композитор Тео Брандмюллер (Німеччина) і блискучий альт-саксофоніст зі Сполучених Штатів Майкл Леонард.

Орган під руками німецького виконавця ніби оживав, перетворювався то в лавину могутнього звучання оркестру первісної природи, то в натхненний ангельський голос медитації про суть таїнства Св.Трійці. Давно вже ми не спостерігали такої експресії, натиску і водночас повного володіння могутнім клавішним інструментом, коли, граючи, виконавець майже зливався з органом.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.