“Культура і життя”. 1994. 5 лист. №41

Лю Пархоменко.

Дивосвіт музики Лесі Дичко

Серед плеяди українських композиторів-шістдесятників яскраво зоріє творчість Лесі Дичко. Художній світ її музики постає як неповторна сфера хвилюючих духовних осяянь і мистецького пошуку. Лірична за своєю природою, музика Л.Дичко чарує тонким чуттям природи і емоційною силою переживань, туга недолі межує тут з образами героїчної боротьби, стихія палкого танцювального руху — з благосним філософським роздумом. Подиву гідний обшир інтересів композиторки, особливо зважаючи на глибинність задумів та відточеність форми творів.

Лесю Дичко ваблять різні музичні галузі та жанри композиції — твори для дітлахів і цикли витончених романсів, симфонічні сюїти, поеми-фантазії, симфонії та балади (“Метаморфози”, “Досвітні вогні”), струнні ансамблі й фортепіанні п’єси, а особливо сфера хорової музики: мініатюри та кантати чи ораторії для різного складу хорів. А за кожним опанованим жанром — пошук своєрідної образності, власних шляхів оновлення форм і стилістики.

Людина глибока і невсипуще працьовита, Леся Дичко фахово цікавиться проблемами культури, історії, філософії, живопису й архітектури. В її художніх концепціях історичні епохи постають у незвично різнобічному, об’ємному прочитанні та нових ракурсах, вона вміє накреслити неповторну своєрідність образів і колориту. Так в ораторії “І нарекоша ім’я Київ”, написаній до 1500-літнього ювілею міста, тексти давньоруських літописів набули питомої билинної величі; колізії кантати “Червона калина”, створеної за текстами пісень XVI—XVII століть, реалізовано на основі експресивної стилістики дум та плачів: жанри побутово-звичаєвого фольклору визначають колорит камерних кантат “Карпатська” і “Чотири пори року”; духовне пізнання філософії Сходу — через формотворчу медитацію — є в ораторії “Індія — Лакшмі”.

Будучи непересічним знавцем національної духовної музики, Леся Василівна у часи торжества атеїзму зробила спробу повернути нашій культурі один з шедеврів ритуальної відправи — “Панахиду” К.Стеценка (1982), присвячену пам’яті М.Лисенка. Зберігши тематизм, вона кардинально переформувала ритуальну музику в тричастинний Концерт, що відкрило йому нову перспективу функціонування. Прекрасний філософський текст Д.Павличка підніс етичне звучання і громадянську сутність твору. Цю велику працю Дичко скромно назвала редакцією. Концерт мав надзвичайний успіх, проникливо виконаний хором студентів консерваторії під керуванням П.Муравського.

Праця новатора не буває легкою чи безхмарною. Твори Л.Дичко зустрічали неабиякий опір в колах консерваторних хористів, що воліли (спираючись на тогочасні ідеологічні настанови) орієнтуватися на класичну стилістику XIX ст. Красномовно засвідчує це доля кантати Дичко “Здрастуй, новий добрий день” для дитячого хору без супроводу. Її збойкотували як переускладнену. Лише після того як твір заспівав знаменитий таллінський хор “Еллерхейн” (в перекладі на естонську мову), він зазвучав і в Україні.

Треба віддати належне надзвичайній наполегливості Л.Дичко стосовно поширення стильових образів хорової музики. Не дивно, що в репертуарі наших хорових колективів (“Думка”, “Орея”, “Київ”, Камерний хор ім.Б.Лятошинського, мужеський ансамбль “Боян”, “Зірниця”, жіночі хори київських Музучилища та Педагогічного університету та ін.) твори Лесі Дичко посідають гідне місце.

Великим творчим натхненням позначена праця Л.Дичко 90-х років у сфері духовної музики. Тут розкрилося її давнє прагнення до оновлення музики відправ, і то не лише хорового співу, а й увиразнення й розспівів священнослужителів (відомо ж, на жаль, що надто одноманітно, навіть примітивно розспівуються нині ритуальні тексти!). Апробація Першої літургії (1990) для чоловічого хору і сопрано соло викликала справжнє збудження пристрастей та дискусій серед служителів культу і фахових хормейстерів з приводу функціонування твору в концертах чи в церковних відправах. Друга літургія — концертного плану — стала творчою перемогою авторки. Перше прочитання основних фрагментів твору здійснив хор “Київ” під керуванням М.Гобдича, і вони зачарували слухачів.

У програмах фестивалю “Київ Музик Фест’94” Другій літургії був присвячений спеціальний концерт у Києво-Могилянській академії, де твір виконували три камерні хори: “Київ”, “Хрещатик” і “Відродження”. Значущість цієї події зібрала в Конгрегаційному залі усіх зарубіжних композиторів і музикантів, які брали участь у фестивалі. Грандіозна художня ідея з вичерпним охопленням літургійного дійства, втілена авторкою з оперною рельєфністю і концептуальною силою конфліктної симфонічної драматургії. Вона хвилює і захоплює переживанням вічних етичних колізій.

Хотілося б побажати талановитій композиторці нових творчих звершень і якомога ширшого кола шанувальників дивоцвіту її натхненної музики.





© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.