“Україна молода”. 1994. 21 жовт.

Ірина Білосвєтова.

Маленькі відкриття камерного концерту

Ну які там, здивуєтесь ви, можуть бути відкриття на концерті академічної (а не поп-, рок-) музики? Та ще й на камерному, який до того ж відбувся не на такій престижній сцені, як, скажімо, Національна опера чи Палац “Україна”? Чим можна, з другого боку, вразити перенасичену музичну публіку, просто любителів та витончених знавців-професіоналів, які самі губляться часом в нетрях творчих шукань та експериментів невситимої композиторської думки? Та ще й на тлі досить цікавих творів визнаних класиків, відомих вітчизняних метрів та їх молодших колег, які пролунали на концертах V Міжнародного музичного фестивалю “Київ Музик Фест’94”.

Але подія все ж таки сталася – відбулася прем’єра нового твору молодого, але вже відомого композитора Олександра Козаренка, камерної кантати “П’єро мертвопетлює” на вірші Михайля Семенка. Вимоглива музикознавча еліта зазначила, що твір цей безперечно виділяється навіть на фоні досить різнобарвної панорами представлених новітніх опусів українських і закордонних композиторів молодшої генерації. Ну а слухачі аплодисментами запросили камерний оркестр “ARCHI” під керуванням Ігоря Андрієвського та соліста Василя Сліпака виконати кантату ще раз “на біс”.

Випускник Київської державної консерваторії (за класом композиції – професора М.Скорика, за класом фортепіано – професора В.Воробйова), Олександр Козаренко ще у 1984 році стає композитором-лауреатом Всеукраїнського конкурсу піаністів ім.М.В.Лисенка. Згодом закінчує, також при Київській консерваторії, аспірантуру і як композитор, і як музикознавець. Зараз О.Козаренко викладає на кафедрі композиції Вищого музичного інституту ім.М.В.Лисенка у Львові.

Камерний оркестр “ARCHI” створений три роки тому. Хоча цей колектив ще не має престижних звань (на відміну від свого диригента Ігоря Андрієвського, який є лауреатом конкурсу ім.М.В.Лисенка, доцентом Київської консерваторії, кандидатом мистецтвознавства), він вже досить знаний у музичних колах України, Литви, Польщі, композиторами США, Німеччини, Білорусі, які довіряють йому репрезентувати свої твори на міжнародних фестивалях.

Імена Олександра Козаренка та Ігоря Андрієвського я зустрічала поруч не один раз в концертних програмах. Цей творчий тандем склався у 1991 році, коли “ARCHI” зіграли чотири твори на першому авторському концерті О.Козаренка. Далі був зроблений фондовий запис на радіо.

Ми розмовляємо після концерту в невеличкому залі Будинку вчених.

— Я надзвичайно задоволений, — говорить Олександр Козаренко, — нашою творчою співпрацею, бо цей колектив чи не “останній з могікан”. Це є той рідкісний тип музикантів, які не поринули в бізнесові справи, а повністю занурені в музику й тому за короткий час досягли високого професійного рівня. І коли б вони мали хоч якусь підтримку, щоб не губити свій час та сили на елементарне виживання! Приведу болісний приклад з історії створення цієї кантати. Вона написана для надзвичайно рідкісного голосу (що передбачається її естетикою, моїм задумом) – контратенора. Я розраховував на київського співака О.Рябця, але він кинув консерваторію і подався до Москви. Не хотілося б, щоб і “ARCHI” коли-небудь стали новими заробітчанами, та ще десь на чужих теренах.

— Зі свого боку, — каже Ігор Андрієвський, — я тішуся думкою, що якоюсь мірою причетний до творчого успіху Олександра саме як композитора, до еволюції його стилю, бо висловлював свої побажання й міркування щодо цього. За короткий час він опанував нові засоби виразності, постав зрілим митцем. Коли ми готували до прем’єри кантату, то мене весь час переслідувала думка, що цей твір в майбутньому буде вважатися класичним. Щодо колективу, то, на жаль, у ньому велика ротація. Ми зареєстровані при благодійному фонді ім.Лисенка, і тому не можемо мати ні штатного розкладу, ні зарплати. У зв’язку з чим втратили альтистів, які відразу після закінчення консерваторії мусили виїхати з Києва. Контрабасист за контрактом поїхав працювати до Єгипту. Але, незважаючи на це, музиканти все ж таки йдуть до нас, і кістяк колективу тримається, бо в нашому оркестрі вони почувають себе справжніми музикантами, а не гвинтиками, бо вони можуть грати ту музику, яку самі обирають, зокрема сучасну, грати прем’єри, впливати на подальшу долю цих творів, створюючи традиції їх виконання.

Нарешті, не можна оминути ще одного виконавця, завдяки якому прем’єра все ж таки відбулася, — молодого львівського співака Василя Сліпака, контратенор якого чи не єдиний зараз в Україні. Додайте сюди непогані вокальні здібності, акторські можливості та бажання працювати. Зараз Василь поки ще студент першого курсу вокального факультету Вищого музичного інституту, а що стосується майбутнього, то побажаємо, щоб воно вимальовувалося для нього у рожевих барвах.