“Приватна справа”. 1994. 23—29 жовт. №41 (116)

Ірина Сікорська.

Зірки філармонії Всесвіту

П’ятий міжнародний музичний фестиваль “Київ Музик Фест’94” (1—8 жовтня) зібрав гостей з різних континентів. Композитори, виконавці з 14 країн – ціле сузір’я іменитих і відомих музикантів, для яких фестиваль – можливість поспілкуватися, послухати нову, ще й здебільшого невідому музику в живому виконанні, зав’язати нові контакти — зібралися в Києві. Отже, українська музика відкрилася світові, але такою ж мірою і світ, раніше бачений лише очима ведучих “Клубу мандрівників”, також розкрився для України.

На одному з фестивальних концертів мою увагу привернув чоловік дуже імпозантної зовнішності – витончені риси обличчя, хвилясте з сивиною волосся, благородна борідка, допитливі очі та відкрита, приязна посмішка. Та це ж Цонтакіс! Щойно прилетів із Нью-Йорку – відкриття просто приголомшило: невже видатний композитор, відомий у світі маестро бере участь у “Київ Фесті”! Це дійсно був він. Джон Цонтакіс – американський композитор грецького походження.

Він пише музику різних жанрів, але найбільшого визнання дістала його камерна творчість, де він вважається одним з найкращих у світі. “Нью-Йорк Таймс” назвала його “композитором, який зводить вражаючу споруду із творів, написаних на замовлення знаменитих камерних ансамблів”, а також “вибуховим” диригентом, який приносить на подіум яскраве, заряджене динамікою “дійство”.

Визнання приходило до Цонтакіса повільно, але впевнено. Перший великий успіх припав на долю його ораторії-драми “Erotokritos” після її прем’єри у Лінкольн-центрі (1982). Звідусіль посипались замовлення: від Спілки камерної музики Лінкольн-центру, струнного Квартету Емерсона, Американського брас-квінтету. Від знаменитих музикантів — піаніста С.Бронфмана, мецо-сопрано Кімбол Віллер, флейтиста Р.Вілсона. Твори Цонтакіса нині звучать повсюдно: у Північній та Південній Америці, Росії, Японії тощо. За плечима у майстра – докторат у знаменитій Джульярдській школі, студії в Італії. У тридцятирічному віці Джон став за диригентський пульт. Проте композиції не полишав. З тих часів перелік його нагород займає цілу сторінку.

На “Київ Музик Фест’94” Цонтакіс привіз твір для 14 виконавців “The Рast, The Passion” — минуле, пристрасті. Сам ним і диригував. Загалом лишився задоволеним виконанням “Київської камерати”, але зізнався, що у Львові на його авторському концерті “пристрасті” пропалали яскравіше. Та це й зрозуміло: виконавці глибше поринули у його авторський світ, перейнялися його світовідчуттям. “Пристрасті” — твір філософський: назва віддзеркалює модель світу у двох площинах – зовнішній, загальнолюдській, та внутрішній – те, що відбувається в душі “окремо взятої особистості”. Вражає напрочуд гармонійне поєднання сучасної композиторської техніки та суто національного забарвлення музики. Твір було визнано найцікавішим на фестивалі.

За словами композитора, “Київ Фест” справив на нього досить сильне враження. Оцінюючи почуту музику, Джон, хоча і виявив суто дипломатичні здібності, не називав прізвищ, боячись образити колег, проте декого все ж відзначив. Шкодував, що не побачив партитуру Кантати В.Сильвестрова на вірші Т.Шевченка – він би залюбки включив її до репертуару грецького хору, яким керує у Нью-Йорку. Попутно Цонтакіс сказав, що колектив уже давно співає твори Лесі Дичко, Богдани Фільц та ще деяких українських авторів. А ще він виявив бажання познайомитись із Сергієм Зажитьком, встиг потоваришувати з Юрієм Ланюком, Олександром Козаренком. Впевнена, що із завершенням “Фесту” ці контакти не обірвуться. На прощання Джон поділився своїми творчими планами. Із Києва він вирушає до Греції, потім повертається додому, в США, до свого хору, студентів, записуватиме нові твори. Проте при першій же нагоді сподівається повернутися до Києва.

Дует із Канади Мартін Фостер (скрипка) та Євген Плавуцький (фортепіано) в цьому році приїхали на “Київ Музик Фест’94” як гості. Перша зустріч з Україною (вони брали участь у минулому “Фесті’93”) виявилася для них настільки вражаючою, що музиканти вирішили обов’язково приїхати до Києва ще. “Ми повернемось”, — пообіцяв тоді Мартін в інтерв’ю Українському радіо. І дійсно, повернулися. До речі, приїхавши за власний кошт, вони давали безкоштовні концерти у Білій Церкві, Сумах, Шостці і, звичайно, у Києві. На жаль, у рамках “Фесту” вони виступили лише у гала-концерті (ледве не зірваному через організаторські непорозуміння).

На кожному з київських виступів був присутній Посол Канади в Україні мсьє Матісс. Приходив і шанобливо сідав у куточку. “Що це, — запитала його, — любов до музики чи особиста приязнь до конкретних музикантів?”. “І те, й друге, — відповів мсьє Матісс. – Я люблю музику взагалі, а найбільше – камерну. І дует Фостер—Плавуцький мені надзвичайно подобається. Я познайомився з ними рік тому і ось тепер з величезною насолодою слухаю їх знову. Якби не катастрофічний брак часу, ходив би на всі концерти. Адже Київ – напрочуд музичне місто”.

За родом своєї діяльності я буваю на різних концертах, але таку високу особу, яка б саме так “підтримувала” своїх співвітчизників, бачу вперше.

На сцені Мартін і Євген справляють дивне враження: це дійсно дует, єдине ціле, хоча зовні вони й дуже відрізняються. Поривчастий, романтичний, вразливий Мартін – здається він зараз злетить услід за своїм смичком. І стриманий, незворушний, навіть холоднуватий Євген. Проте які ніжні звуки народжуються під його пальцями! Прекрасно виконані Тріо соль мажор Й.Гайдна, Соната №3 Ч.Айвза, три романси Клари Шуман. А Соната мі-бемоль мажор Р.Штрауса виконана просто вражаюче. Відчувалось: це один з найулюбленіших творів дуету – Мартін майже всю Сонату зіграв напам’ять.

“Як виникла ідея вашого дуету?” – запитую в музикантів. Вони лукаво переглядаються, посміхаються: “Та якось грали. Спершу кожен сам по собі. Одного разу спробували вдвох. Сподобалось. Підготували концерт з чотирьох сонат Ч.Айвза. Відтоді (тобто з 1986 року) граємо разом”. “І не набридаєте один одному, не сперечаєтесь?” – провокую. Відповідь миттєва і одностайна: “Ніколи. Нам дуже легко працювати разом. Ми майже не розмовляємо, — сміються. – Спілкуємось через музику”. І дійсно, їх взаєморозуміння викликає добру заздрість. За ці роки дует переграв усі сонати Гайдна, Моцарта, Бетховена, Айвза. “З роками ми все більше тяжіємо до класики, — ділиться думками Євген. – Сучасної музики граємо дуже мало. Одначе з нетерпінням чекаємо на Сонату, яку спеціально для нас пише молодий композитор з Коломиї Олександр Козаренко. Його музика дуже талановита й цікава”. “Час потроху привчати світову публіку до української музики, — говорить Мартін. – Проте робити це треба обережно, поступово завойовуючи позиції. На жаль, у Канаді нам вигідніше грати саме канадську музику – її підтримує і спонсорує уряд. Саме завдяки цьому змогли дозволити подібне турне”. І мимоволі виникають аналогії. А наш уряд? Що підтримує і спонсорує він?

Замість відповіді на моє прохання більше розказати про себе простягають анотацію – такий собі “послужний список”, від якого замерехтіло в очах.

Мартін Фостер. Навчався у Монреальській консерваторії та Джульярдській школі. 1974 р. став засновником Американського струнного квартету, з яким гастролював у Північній Америці, Європі та Азії. З 1980 р. виступав з оркестрами: Монреальським Метрополітен Дю Гран, Симфонічним оркестром Монтережі, Шербрукським симфонічним та Камерним оркестром Мак-Гіл. З 1989 р. – соліст ансамблю “Камерні виконавці Торонто”, з яким виступав у Берліні, Дрездені, Празі, Граці, Уелсі, Відні. Як викладач розпочав свою кар’єру в Джульярдській школі з 1974 р. З 1976 до 1980 рр. професор МАННЗ-коледжу в Нью-Йорку, з 1981 до 1984 рр. – Монреальської консерваторії. З 1982 р. – професор УКАМ. Концертмейстер та керівник камерного оркестру.

Євген Плавуцький. Навчався у Квебекській консерваторії, університеті Мак Гіл, Торонтському університеті. Зробив багато записів на Канадському радіо. Гастролював у Канаді, США, Європі, Азії, представляючи програми з творів Брамса, Шуберта, Шумана, Бетховена, Моцарта, а також італійських та бразильських композиторів. Як диригент і піаніст-інтерпретатор сучасної музики Є.Плавуцький виконував твори Е.Денисова, Дж.Хоккінса, Люсі Робер, Ж.Трембле, Ж.Егу. Як диригент очолював і виступав з такими оркестрами, як Молодіжний оркестр Квебека, Оркестр молодих музикантів Канади, Оркестр університетів Мак-Гіл та Торонто, Вісконсінський молодіжний оркестр. Проводить майстер-класи в Канаді та США, а також в консерваторіях Києва та Львова. Отримав запрошення викладати в Шанхайській консерваторії у 1995 р.

Сьогодні Фостер і Плавуцький – професори університету Мак-Гіл у Монреалі. Мартін має 15 студентів, Євген – 8, а ще викладає камерний ансамбль та інструментовку. Гастролюють двічі на рік. Життя далеко не безпроблемне. З кожним роком зменшується кількість відвідувачів концертів класичної музики. Особливо з появою компакт-дисків та відеокасет: адже вартість квитка на концерт і компакт-диску майже однакова. Отже, слухач частіше обирає охайний затишок...

Обидва музиканти провели майстер-класи у Києві та Львові. Прошу порівняти “наших” і “їхніх” студентів. “Різниця дуже відчутна”, — говорять вони. Проте, виявляється мають на увазі різне. Євген: “В Америці й Канаді немає музичних шкіл. Дитина займається музикою приватно. Серйозно ж вчитися починає лише в консерваторії (що відповідає нашому музучилищу) та університеті. Окрім спеціальних предметів студент за три роки зобов’язаний опанувати ще п’ять-шість. Отже, ваші музиканти виростають і формуються як фахівці значно раніше”. Мартін: “До послуг наших учнів вся існуюча музика – касети, компакти тощо. Отже, вони досконало опановують стиль. Ваші студенти дуже високотехнічні, але вони грають “себе”, а не, наприклад, Брамса, чи будь-кого ще”.

Прошу Євгена Плавуцького згадати свого педагога – славетну піаністку Любку Колессу. “О, це був педагог “від Бога”! Мені пощастило вчитися у неї 9 років – тільки-но прийшов у консерваторію. Вона навчила мене всьому: фразуванню, звукові тощо. І була для нас більше, ніж просто педагогом. До речі, вона першою дізналась, що я збираюсь одружуватись. Вона настільки віддавала всю себе справі, що не могла поєднувати педагогіку з концертуванням і припинила публічні виступи. А як вона грала перед нами в класі! Такої фантастичної техніки більше ні в кого не бачив. При досить міцній статурі вона мала невелику руку, а октави Ліста, немов самі “відскакували”. Я вдячний долі, що подарувала мені спілкування з такою людиною”.

“Що чекає попереду?” – моє останнє запитання. “Шанхай”, — відповідають. “Good Luck”. “Удачі вам”, — прощаємось. “До наступного “Музик Фесту”, — додають вони. І ми віримо, що ця зустріч обов’язково відбудеться.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.