“Вечірній Київ”. 1998. 9 жовт.

Ірина Сікорська.

Мирослав Скорик: “За минулий рік мої твори виконувалися в 45 країнах світу”

З 27 вересня по 3 жовтня у Києві проходив 9-й міжнародний фестиваль “Київ Музик Фест’98”. Найпомітнішою постаттю цього престижного музичного форуму став Мирослав Скорик — лауреат Державної премії ім.Шевченка, композитор, професор. Маестро відсвяткував своє 60-ліття, і на “Фесті’98” немов звітував перед “музичною громадськістю”, постаючи одразу в кількох іпостасях — композитора, диригента, піаніста. Зовсім недавно він був нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня.

На відкритті “Фесту” Мирослав Скорик виступив як автор і виконавець джазових композицій. Відомий скрипаль Юрій Харенко (наш колишній співвітчизник, нині — громадянин США) блискуче виконав його п’єсу “А-R-I-А” (це було перше виконання скрипкової версії в Україні). Із Львівським камерним оркестром Мирослав Михайлович виступив як диригент і чудовий аранжувальник легкої музики. Кульмінацією та завершальною крапкою “Фесту’98” став авторський концерт Майстра у Національній опері. Тут прозвучали найвідоміші твори Скорика: “Карпатський концерт” у виконанні керованого Володимиром Сіренком симфонічного оркестру Національної радіокомпанії, Концерт для віолончелі з оркестром (солістка Марія Чайковська, Росія, яка

15 років тому вперше виконала його у Москві), “Три весільні пісні” (солістка Ніна Матвієнко), Диптих (Львівським камерним оркестром диригував Орест Ковалів, Канада). А свій найновіший твір — Концерт №3 для фортепіано і струнних. Маестро Скорик репрезентував “власноруч”, продемонструвавши ще й неабиякі здібності солюючого піаніста. На вимогу публіки прозвучала і його знаменита “Мелодія”, яка давно вже перетворилась на шлягер.

Під час однієї з репетицій ми не могли не скористатися нагодою поспілкуватися з “живим класиком”.

— Мирославе Михайловичу, ви відчуваєте себе “класиком”?

— Та що ви! Такими титулами нагороджують вже після смерті, а я ж іще живий, і мені рано підбивати остаточні підсумки.

— Але про те, що певні підсумки ви все ж підбиваєте, свідчить принаймні підбір творів у вашому авторському концерті (від 1974 по сьогодні).

— Найголовніше, мабуть, те, що більшість моїх творів увійшли в музичне життя; вони виконуються у багатьох країнах світу. Я бачу, що моя музика вже живе без мене, і це — найголовніший підсумок.

— Останніми роками ви перебуваєте все більше закордоном. Ви тепер “діаспора”?

— Ніяка я не “діаспора”, а громадянин України. Велике досягнення демократії, що людина має можливість бути там, де вона хоче. Я скористався цією можливістю: жити там, де краще працюється. Упевнений, що кожен митець повинен якомога більше подорожувати, зустрічатися з різними людьми, з різними культурами — це дає дуже багато.

— Але ж ви не подорожуєте, а живете довгий час у Нью-Йорку чи Австралії.

— Що значить “живу”? От, приміром, Гоголь, — де він жив і писав? У Росії чи в Німеччині? Мабуть, все-таки більше в Німеччині, але ніхто так не вважає. Приблизно така ж ситуація і в мене.

— Як там влаштований ваш побут?

— Найпозитивніше те, що побуту там я не відчуваю взагалі. Щось з’їсти чи організувати не проблема — все поставлено на швидку й добру ногу. Тому залишається багато часу на серйозну працю. До того ж я не прагну багатства. Просто можу нормально жити.

— Але ж для більшості американців “нормально” жити означає мати багатоповерховий будинок, басейн, декілька авто...

— А для чого це? Мені це не потрібно. Це ж зайвий клопіт. Щось маєш — мусиш за це платити, входиш у кредитну залежність. Одне тягне за собою інше. А авто в Нью-Йорку взагалі не потрібне. Його там майже ніхто не має — ніде паркувати, парковка коштує дорого, всюди пробки і швидше дійти пішки. До того ж їх там крадуть... А так принаймні за це голова не болить.

— Для якої аудиторії ви граєте там?

— Це вже куди запрошують. Я мав авторський концерт у Малому залі Карнегі-холу, в інших місцях. У великі зали там не так легко пробитися: кожна країна дбає, насамперед, про власних композиторів. До того ж зараз у світі в концертах звучить переважно класична музика. Сучасна виконується на спеціальних фестивалях і загалом займає не більше 10% репертуару.

— А як щодо музичного рівня?

— Рівень симфонічних оркестрів там дуже високий. Оскільки висока заробітна платня, то збирають кращих музикантів з усього світу: багато японців, корейців, і, звичайно, наших. Наш виконавський, загальний музичний рівень значно вищий. Але сприйняття музики більш живе у них — більше людей ходить на концерти, причому не музикантів, “простих” людей. Зазвичай це трапляється у п’ятницю, суботу вечором; у неділю вдень на концерти приходять сім’ями. В інші ж дні їм не до того — вони працюють.

— А як живуть там композитори?

— Я б не сказав, що аж так добре. Щоб заробити на життя, багато з них мусять викладати, деякі мають власний бізнес. Музикою багато не заробиш. Хіба, якщо пишеш на замовлення, а таке трапляється не часто.

— Вам не пропонували викладати?

— Викладання потребує доброго знання мови. Я, звичайно, англійську підучив, але ще не настільки. Втім, я й не дуже прагну. У Львівському музичному інституті я маю клас композиції. Коли приїжджаю до Львова — займаюся з учнями.

— В Україні ви створили цілу композиторську школу...

— У мене вчилися Станкович, Карабиць, Кива, Ільїн, Степурко, Зубицький, Козаренко — зараз всіх і не пригадаю.

— Ваша діяльність — приклад універсалізму у музиці: композитор, диригент, виконавець... Як вам вдається це поєднувати?

— Я вважаю себе, насамперед, композитором. Що ж до фортепіано, то я не закінчував консерваторії як піаніст. Серйозно фортепіано почав займатися два роки тому. Справа в тому, що на Заході композиторові за музику майже не платять. Скажімо, за минулий рік, згідно з документами, мої твори виконувались у 45 країнах — у Греції, на Тайвані тощо. А отримав я за це аж $ 400! А якщо ти вже граєш власні твори — отримуєш у 5 разів більше. Я кілька разів у США виконував з квартетом свій Третій фортепіанний концерт, у тому числі на фестивалі “Музик Маулті”. Дуже сподобалося, і мене запросили взяти у ньому участь у 2000 році.

— А яка доля вашої теоретичної праці “Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст.”?

— Моя система складна і оригінальна, проте я не маю часу на її пропагування. Якщо поїду ще на рік до Америки, то видам там цю книжку англійською мовою.

— Ви любите приїздити до Києва?

— Так. З 1968 по 1988 рік тут у консерваторії викладав композицію; тут захистив дисертацію, отримав звання професора. Пам’ятаю, організували мій авторський концерт з нагоди 20-річчя викладацької діяльності. Так в оголошенні хтось помилився з ноликом і вийшло “До 200-ліття діяльності” — як Бетховена...

— Дозвольте завершити розмову банальним питанням: які ваші творчі плани?

— Буду працювати, ось і все. Збираюся до Америки на свій авторський концерт, але виникли складності з візою. Колись ми боролися за можливість будь-куди виїхати. Тепер боремось, щоб нам дозволили кудись в’їхати.

Позаду у Мирослава Скорика серія тріумфальних авторських концертів у Австралії та Америці. Щойно маестро повернувся з Німеччини, де виступав із Львівським камерним оркестром. Тепер на нього чекає серія авторських концертів у Львові. У Києві ж у грудні планується наукова конференція, присвячена його творчості. Як не крути — живий класик!