"Театрально-концертний Київ". 1999. №9. С.18-19

Лідія Стадницька

"Безсмертний дотик до душі..."

Однією з помітних подій X Міжнародного фестивалю "Київ Музик Фест" став концерт із творів Валентина Сильвестрова і Альфреда Шнітке. Кожен із цих двох видатних митців другої половини XX століття знайшов свій шлях у плутаних ходах музичного лабіринту, відкрив свій духовний світ, створив свою мову й символіку.

Музика В.Сильвестрова, який уже кілька років живе і працює за кордоном, на "Фесті" вже стала традицією. Розпочало її виконання П'ятої симфонії композитора на першому фестивалі у 1990 році. У наступних "Фестах" прозвучали "Диптих" — два хори, "Заповіт" та "Отче наш", "Ода солов'ю" — кантата на слова Дж.Кітса, фортепіанна музика та дещо інше. Вокальний цикл "Сходини" у виконанні Людмили Войнаровської та Валерія Матюхіна, що розпочав “фестівський” концерт цього року, відкрив для слухачів ще один із численних "тихих" світів Сильвестрова. В порівнянні з іншими творами митця — і, в першу чергу, з вокальним циклом "Тихі пісні", — твір "Сходини" сприймається, як продовження, поглиблення сфери "застиглості", статики, ностальгійного споглядання, філософської врівноваженості і тонкої метафоричності, що притаманні усій музиці композитора. Серія віршів різних класичних поетів (серед яких — Ф.Тютчев, О.Блок, Дж.Кітс, О.Мандельштам та багато інших) є ніби "галереєю відображень" вічної теми — роздуму про внутрішню суть людини. Поезія, збагачена музикою, у Сильвестрова — чарівна сила, космічна енергія, покликана (за виразом Ліни Костенко) стати "безсмертним дотиком до душі".

Взагалі, слово "душа" у циклі — ніби смислова квінтесенція кожної пісні. Зосередження на цьому символі визначає і всю музичну драматургію твору. Відсутність контрастів, "тихі" кульмінації, монологічність, медитативність і звернення до музичних формул епохи Романтизму після кількох хвилин сприйняття "розмежували" слухацьку аудиторію на дві категорії: тих, для кого музика Сильвестрова стала можливістю проникнення у таємничі сфери власної підсвідомості, і тих, хто почав скаржитися на одноманітність, незрозумілість та банальність композиції. Мимоволі згадалися слова Сильвестрова, сказані ним в одному з інтерв'ю: "Бувають ситуації, коли неактуальною або банальною мовою говориш не тому, що ти є банальним, а тому, що високі слова недоречні, вони — хибні, і їх соромно казати..."

Друга частина концерту — це вже інший світ, інша ментальність: музика Альфреда Шнітке. Два камерних твори — Тріо для скрипки, віолончелі та фортепіано у першій редакції 1985 року, що вже звучало на одному з попередніх "Фестів" (для скрипки, альта і віолончелі) та Віолончельна соната у виконанні Сергія Шаповала, Всеволода Зеленіна, Романа Рєпки і Наталії Федусів — стали своєрідним продовженням медитативної лінії сильвестровського циклу. Але, на відміну від споглядальності й внутрішньої зосередженості попереднього твору, музика Шнітке є уособленням конфлікту між людиною і навколишньою дійсністю, моральними цінностями і пародією на них у "кривому дзеркалі" стихії зла, зовнішньою оболонкою homo ludens та справжньою суттю людини. "Трагічність музики Шнітке — у невирішеності цих конфліктів, що є актуальними для людства в усі часи його існування. Наприкінці другого тисячоліття проблеми пошуку духовності й свого місця в цьому світі досягли вищого рівня напруженості та вимагають розв'язання, що і намагаються зробити митці. "Людина завжди сама вирішує проблему Апокаліпсису, — говорив Валентин Сильвестров. — І, знаючи про неминуче, вона повинна зберегти гідність і духовну музику".

Твори Сильвестрова і Шнітке, що прозвучали у рамках "Київ Музик Фесту'99", свідчать, що духовна музика у нашому суспільстві ще живе...