“Культура і життя”. 1994. 5 лист. №41

Марія Загайкевич.

“Київ Музик Фест’94”:

здобутки і втрати

Поява у 1990 р. на небосхилі українського мистецького життя фестивалю “Київ Музик Фест” була рівнозначна подуву свіжого вітру. Масштабний музичний форум, організований Спілкою композиторів України, Міністерством культури та Центром музичної інформації СКУ сколихнув громадськість незвичністю свого задуму та його втілення. Приваблювала ідея показати здобутки сучасної української музики вперемішку з презентацією творів зарубіжних авторів, тобто в загальносвітовому контексті. Виграшною виявилась і нова на той час практика опори у фінансуванні заходів на спонсорів, що дало можливість розгорнути яскраву рекламу і привабити публіку.

Цього року столиця України зустрічала “Київ Музик Фест” уп’яте. І перше, що хочеться відзначити: як добре, що він відбувся! Адже не варто доказувати, наскільки стає все важчим проведення подібних заходів, як багаторазово збільшуються через економічну скруту фінансові витрати, зростають труднощі з орендою відповідних концертних приміщень, організацією виконавців тощо. І якщо б не справжній ентузіазм, наполегливість і набутий досвід організаційного комітету, очолюваного ініціатором фестивалю і його постійним музичним директором композитором Іваном Карабицем — дуже легко всі задуми могли бути зведені нанівець. Без допомоги спонсорів фестиваль провести не вдалося б. Цим разом ними стали Державіакомпанія “Авіалінії України”, різні інституції Аргентини, США, Франції та ряди приватних осіб, переважно представників української діаспори.

“Музик Фест” був проведений з розмахом. Появилися навіть деякі нові, цікаві моменти в його організації. Так, фестиваль вийшов за межі показу музично-концертних програм і збагатився заходами-супутниками. До нього була приурочена виставка образотворчого мистецтва “Арт-контрапункт”, де під девізом співдружності Муз демонструвалися твори сучасних українських художників, так чи інакше пов’язані з музикою.

Учасники і гості мали змогу познайомитись з оригінальним мистецтвом артистів Київського театру пластичної драми. Їхні експресивні композиції-імпровізації, породжені музикою Бориса Лятошинського, заставляли призадуматися над великою магією синтезу і взаємозбагачення різних видів художнього осмислення життя. Значно посилив суспільний резонанс “Музик Фесту” проведений у його рамках семінар “Українська музика в грамзаписах світу”. Адже загальновідомо, яке велике значення для збереження і популяризації національної культури має звукозапис, увічнення на платівках чи магнітній стрічці музичних творів, мистецтва артистів-виконавців. На семінарі відбулася презентація унікальної колекції грамзаписів Степана Максимюка (США), з цікавими повідомленнями виступили відомі київські колекціонери А.Желєзний, М.Зьола, І.Лисенко. В приміщенні консерваторії працювала вітальня “Музик Фесту”, де за чашкою кави можна було обмінятися інформаціями, подискутувати. Все це помітно позначилося на піднесенні загальної атмосфери цього масштабного музичного форуму.

Однак основою фестивалю були концертна програма і художній рівень музики, запропонованої слухачам. За кількістю концертів та виконаних творів “Музик Фест’94”, мабуть, перевершив усі попередні. Для його проведення було залучено п’ять (!) симфонічних оркестрів, значна кількість солістів, ансамблів, ряд хорових колективів (“Думка”, “Хрещатик”, “Любисток”, Жіночий хор Українського державного педагогічного університету імені М.Драгоманова, “Свят-Коло”, “Київ”, “Відродження”). Музики прозвучало багато, причому найрізноманітнішої за жанровими та стильовими ознаками: її діапазон простягався від “елітарних” інтелектуальних композицій до популярного симфоджазу.

Прикметною рисою цьогорічного фестивалю, що підкреслила його спрямованість на популяризацію сучасного музичного мистецтва, стало щедре введення до концертних програм творів композиторів-класиків ХХ ст.: Ч.Айвза, Д.Мійо, К.Штокгаузена, Ф.Пуленка, І.Стравинського та ін., більшість з яких мало відома в Україні. Рельєфно розкрились особливості деяких національних композиторських шкіл, зокрема, французької. Очевидно, це позитивний результат налагоджених останнім часом тісних українсько-французьких культурних взаємин. Багато нових вражень принесло ознайомлення з японською музикою — з Віолончельним концертом маститого композитора Ясусі Акутагави у виконанні Національного симфонічного оркестру України під керуванням Вірка Балея (США) та соліста Валентина Потапова, а також з колоритними камерними творами, які чудово зіграв Державний ансамбль солістів України “Київська камерата” під керуванням Сакае Сакакібари (Японія).

На концертах можна було ще раз переконатися в непорушності одвічного закону музичного мистецтва — взаємозалежності музично-творчого та виконавського процесів. Вершинними номерами програми стали ті, де неординарна композиторська концепція твору та його талановита інтерпретація злилися в цільний художній організм, здатний вплинути на уяву слухачів, викликати емоційне співпереживання. Саме це мало місце під час виконання блискучою віолончелісткою Марією Чайковською та Запорізьким симфонічним оркестром (диригент В.Редя) Концерту Д.Мійо, Симфонії №6 Г.Канчелі, зіграної симфонічним оркестром Донецької філармонії (диригент — Р.Кофман), сюїти “Майстер і Маргарита” А.Петрова, що прозвучала у виконанні симфонічного оркестру Державної телерадіомовної компанії України та молодої талановитої диригентки В.Жадько.

Привернули увагу твори, котрі завдяки чіткості музичного задуму та його втілення могли б стати хрестоматійними зразками основних, в багато дечому протилежних тенденцій сучасного симфонізму. Прикладом можуть бути експресивна, заснована на атональних співзвуччях і різких фонічних ефектах симфонічна поема “Фіаско” молодого німецького композитора Бернда Редманна і гранично відмінна за музичним почерком, спрямованим у бік плакатної виразності та широкого застосування колажу Симфонія №1 Джона Корільяно (США), присвячена пам’яті друзів автора, котрі померли від СНІДу. Фольклорну течію в інструментальній музиці виразно репрезентував заснований на по-сучасному загострених і драматизованих грецьких танцювальних мотивах твір для камерного оркестру Джона Цонтакіса (США).

Широка панорама світової музики мимоволі заставила призадуматися над просвітницькою функцією фестивалю. Потреба подібних заходів для розширення естетичних обріїв сьогоднішнього українського слухача, позбавленого внаслідок кризової ситуації контактів із зарубіжними гастролерами і мізерної кількості філармонічних концертів — очевидна. Катастрофічно бракувало реклами, і все ж слухачів на всіх концертах було багато.

Основна увага в концертах фестивалю була приділена українській музиці. Щоправда, тут не обійшлося без недоробок. З цілого ряду причин не прозвучала запланована IV Симфонія Б.Лятошинського, твір, який мав продемонструвати кращі досягнення українського симфонізму, стати своєрідним епіграфом цьогорічного “Музик Фесту”, що проходив напередодні святкування сторічного ювілею великого композитора.

Серед приємних несподіванок і справжніх відкриттів фестивалю слід назвати камерну кантату молодого композитора О.Козаренка “П’єро мертвопетлює”. Складові її успіху — органічне поєднання наповнених філософським змістом віршів поета-футуриста М.Семенка, проникливо ліричної і водночас сповненої драматичної наснаги музики, близької за настроєм і стилем до “Місячного П’єро” А.Шенберга. Сприяв цьому і спів молодого В.Сліпака, володаря унікального за тембром голосу — контратенора.

Вразила своєю внутрішньою заглибленістю, типовою для індивідуального почерку Є.Станковича, нещодавно написана симфонічна “Поема скорботи”. Порадував слухачів своїм новим твором Л.Грабовський, який нині проживає в США. Його камерна кантата “І це буде” у виконанні молодої обдарованої американської співачки Нен Х’юз, вирізнялася властивим для цього композитора філософським нахилом музично-образного мислення, витонченістю вокального письма.

Помітне місце зайняли в програмах фестивалю твори українських композиторів концертного жанру, позначені печаткою справжньої майстерності: Концерт для скрипки, альта, віолончелі та симфонічного оркестру Б.Яровинського, Концерт для скрипки та камерного оркестру Л.Колодуба, Концерт-поема для трьох труб з оркестром Я.Лапинського. Чимало творів викликало зацікавлення своєю оригінальною концепцією, вторгненням у сферу музичного експериментаторства (“ТанГопак” Ю.Ланюка, П’єса для сопрано, квінтету інструменталістів та магнітної плівки М.Ковалінаса та ін.). Цікаве “осучаснення” старовинних наспівів продемонстрував В.Камінський у “Сонаті псалмів” для двох флейт і фортепіано.

Багато нового розкрили хорові концерти. Так, у виконанні капели “Думка” слухачі мали можливість познайомитися з сучасною хоровою французькою музикою, вперше (!) почути написану ще 1977 року Кантату В.Сильвестрова на вірші Т.Шевченка, а також простежити за найновішими творчими пошуками і здобутками українських композиторів у вокально-інструментальних жанрах, зокрема, цікавою кантатою І.Кириліної на текст П.Мовчана “Розмите бачене” для мішаного хору та органа.

Фестивальні концерти підтвердили зрослу питому вагу музики релігійного змісту, котра так довго перебувала за межею дозволеного. Це твори різного масштабу, від монументальної, складної і багатої за засобами хорового письма Літургії №2 Лесі Дичко до невеликих, напрочуд свіжих і задушевних “Молитв до Пресвятої Богородиці” Богдани Фільц.

Протягом останніх чотирьох років невід’ємною частиною “Музик Фесту” є конкурс на кращий симфонічний твір, присвячений українській тематиці. Він проводиться завдяки ініціативі і фундації великих друзів і сподвижників української культури, панства Мар’яна та Іванни Коць із США. На жаль, цього разу на конкурс було представлено дуже мало нових творів, до того ж, вони не зовсім відповідали його вимогам. Авторитетне журі вирішило не присуджувати премій, а обмежитися лише заохочувальними нагородами.

Не виключено, що причина цього корениться у зменшеності зацікавленості композиторів українською тематикою і розвитком національно визначеного стилю. Адже в музичних колах нерідко можна почути думки про несумісність по-справжньому сучасного композиторського мислення з використанням фольклорних джерел та розробкою патріотичної проблематики. Безперечно й те, що музичний світ, завдяки розростанню глобальної комунікативної сітки стає все більш космополітичним. І все ж, погодитися з нігілістичним ставленням до проблеми національної визначеності музики важко. Адже поряд з поширенням спільних технологічних засобів музичного письма у світі все більшого значення набуває рух до збереження, відновлення і розвитку самобутніх виражальних форм і художніх цінностей, створених народами в різних куточках планети. Оригінальна, своєрідно (національно!) обарвлена музика ніколи не втратить своєї привабливості і новизни. Недарма відомий французький композитор Жорж Орік підкреслював: “Якщо композитор хоче, щоб його слухала інтернаціональна публіка, він повинен бути перш за все національним”.

Імпонувала кількість концертів (27!). В програмах, як у барвистому калейдоскопі, мінялися зразки різних стилів і жанрів, твори традиційної орієнтації і авангардних експериментів. Все це було дуже цікаво, але втомлююче. Чи виправдана практика проведення трьох, а то й чотирьох концертів в один день? Чи можна розтягувати їх тривалість настільки, що слухачі втрачають всяку здатність сприймання? Зрештою, чи варто включати до програми фестивалю таку величезну кількість творів, до того ж посереднього художнього гатунку? Це ж фестиваль, а не рядовий робочий пленум правління СКУ, де першорядної ваги набуває проблема рівномірного охоплення представників різних обласних організацій та репрезентації досягнень якнайбільшого числа композиторів! Отож, не можна перетворювати “Музик Фест” у черговий звіт про діяльність членів Спілки композиторів України. Він повинен зберегти своє обличчя неповторного музичного свята.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.