"Голос України". 2003. 16 жовт. №195(3195)

Тарас Словіковський

Мсьє Казикін побував удома

Серед іменитих гостей "Київ Музик Фесту'2003" виступ нашого колишнього земляка В'ячеслава Казикіна не лише не загубився, а став однією з найяскравіших сторінок фестивалю. У спільному концерті з Київським квартетом саксофоністів під керівництвом Юрія Василевича прозвучали твори І.Карабиця, В.Губаренка, Я.Верещагіна та власні композиції Казикіна. А ефектна концертна п'єса "Коловорот", яка також звучала того вечора, написана спеціально для "Фесту" французом Жераром Ієранімюсом (він приїхав на прем'єру). Пропонуємо коротке інтерв'ю з мсьє Казикіним, як його тепер називають (з наголосом на останньому складі).

Я корінний киянин, з Подолу. Вчився у музичній десятирічці, училищі Гліера й консерваторії. Закінчив у 1995 році, маю два дипломи: кларнетиста та саксофоніста. Грав у першому складі Київського "Сакс-квартету". З ним уперше в 1990 році поїхали на гастролі до Франції на святкування 150-річчя народження саксофона до міста Анже. Там ми познайомилися з Сельмером, власником знаменитої фірми, що виготовляє саксофони. Він став нашим "хрещеним батьком" і спонсором: квартет так йому сподобався, що він подарував нам комплект саксофонів, на яких хлопці грають і сьогодні. Потім, після армії, я поїхав стажуватися до Франції (Нант), де дуже гарна кларнетова й саксофонова школа. Три роки у французьких професорів вивчав сучасну французьку музику для кларнета й саксофона та джаз.

— Наскільки все це було по-іншому, ніж в Україні?

— Французьку музику нам грати так само непросто, як французам — українську. Для цього треба обов'язково там пожити та навчатися саме у французьких викладачів.

— Отже, тепер Ви граєте зовсім "по-французьки"?

— Після стажування отримав золоту медаль Нантської консерваторії. На випускному іспиті грав серію концертів з творів Сен-Санса, Дебюссі, Пуленка та сучасних французьких композиторів. З багатьма з них за роки навчання я познайомився.

— Тоді ж отримали пропозицію залишитися у Франції?

— Так. Уже п'ять літ живу як художник вільного польоту: по Франції й по всьому світу. Коли більш-менш облаштувався, викликав до себе дружину. Людмила закінчила Київську консерваторію по класу фортепіано. Наш дует народився ще у 1984 році. У Франції ми теж часто виступаємо разом. Але я граю і як соліст, і у складі різних колективів.

— Який Ваш статус?

— Маємо карту на працевлаштування, що дається на десять літ. Фактично це останній документ перед отриманням громадянства. Граємо класичну й сучасну музику, нами опікується продюсерська агенція "АВАКАВ". За роки перебування у Франції я дав понад 200 концертів.

— Можна трохи докладніше про Вашу групу?

— Ще в Києві я грав у філармонійному гурті "Веселі музики", тож певний досвід мав. А в Нанті створив групу "Translav": квартет, де, крім мене, грали аргентинець (фортепіано), румун (скрипка) та білорус (акордеон). Ми грали народні пісні України, Росії, Молдови. Потім до нас долучився бретонець (контрабас). У такому складі ми дали понад 150 концертів, записали чотири CD. А два роки тому я створив ансамбль "Slava Kazykin ensemble", музикантів до якого добирав сам. Кредо колективу — фольк-музика народів Східної Європи, іноді в авторських обробках.

Виступаю і як соліст-вокаліст, виконую переважно пісні романсового характеру, приміром, "Ой чий то кінь стоїть..." — те, що треба брати "на голос". Французи їх дуже люблять. Ще за часів першої еміграції французи звикли до нашої музики. Вона лунає там усюди — від ресторану і до Івана Реброва, який збирає колосальні аудиторії. Цікаво, що він, німець за походженням, співає російські й українські пісні зі страшним акцентом, але ж того ніхто не розуміє! Він уже старий, але співає, бо нема кому його замінити. Так я оце підхоплюю його справу (сміється). Утім, традиційна музика для мене, скоріше, хобі, для душі. А основне — класична музика в дуеті (кларнет з фортепіано та саксофон з фортепіано). За 150 літ існування саксофона напрацьований величезний репертуар, але він майже невідомий, оскільки інструмент цей сприймається переважно як джазовий. Тож моє покликання — відкриття світові класичного саксофона.

— А з української музики?

— Ще з консерваторських часів граю твори Ярослава Верешагіна, Володимира Шумейка, Левка Колодуба. Сподіваюся, що в цей приїзд знайду нових авторів. А нині спілкуюся переважно з французькими композиторами, хоча в концертах мене оголошують як представника саме української школи гри на саксофоні й кларнеті.

P.S. Окрім Києва, дует Казикіних та Київський квартет саксофоністів з успіхом виступили у Білій Церкві й Сумах.