“Культура і життя”. 1995. 22 лист. №45

Марія Загайкевич

Конкурс імені Мар’яна та Іванни Коць

Відомий видавець і бізнесмен із США пан Мар’ян Коць та його дружина Іванна належать до тих представників української діаспори, котрі зразу ж після розвалу більшовицької імперії і падіння “залізної завіси” поспішили з конкретною допомогою своїй Батьківщині. На сьогодні коло меценатської діяльності п.Мар’яна Коця — людини, по-справжньому одержимої ідеєю піднесення національної культури, дуже широке: від підтримки Фонду імені Івана Мазепи Всеукраїнської асоціації дослідників Голодомору 1932—33 рр. — допомоги дитячому будинку в Артемівську до сприяння поверненню в Україну мистецьких цінностей, фінансування видавничої справи у Львові, Харкові (журнал “Березіль”), Києві (навчальні підручники, “Українська музична енциклопедія”) тощо.

Більшість з цих починань пов’язана з музичним мистецтвом. Виявом щирого зацікавлення його розвитком стала активна участь панства Коць в організації міжнародного фестивалю “Київ Музик Фест”. Пропозиція проводити в його рамках конкурс композиторів органічно злилася з ідеєю цього масштабного музичного форуму, спрямованого на піднесення світового престижу сучасної української музики.

З відстані часу (перший конкурс відбувся у 1991 р.) все чіткіше вимальовується його значення як одного з найяскравіших проявів сучасного національного відродження, прагнення української культури увійти в європейську зі своїм власним, самобутнім голосом. Річ у тім, що фундатори конкурсу дуже чітко визначили його мету: участь у змаганні могли брати лише твори, присвячені українській тематиці.

— Перший конкурс мав ретроспективний характер: до нього допускалися композиції, написані протягом останніх десятиліть. Те, що першу премію поділили по-справжньому етапні для українського симфонізму опуси — Концерт для оркестру “Карпатський” Мирослава Скорика та Симфонія №3 “В стилі українського бароко” Левка Колодуба, а третю поділили талановиті представники молодшого покоління Володимир Зубицький та Олексій Скрипник, стало виразним підтвердженням головного завдання конкурсу — підтримати творчі звершення українських композиторів, спрямовані на створення самобутнього, національно обарвленого мистецтва.

До наступних конкурсів, уже міжнародного характеру, допускалися тільки нові, ніколи не виконувані твори. За тематикою вони були ще конкретніше прив’язані до реалій України, до її величної і трагічної історії: у 1992 р. звучали композиції, присвячені Голодомору 1933 р., в 1993 р. — нуклеарній катастрофі в Чорнобилі. У 1994 р. визначення українського змісту музики знову набуло більш узагальненого плану.

І хіба не можна розцінити таке тематичне спрямування конкурсів — як “тотальний наступ” на помисли композиторів, спробу повернути їх у бік важливої патріотичної проблематики, так потрібної для духовного відродження нації? Скептики можуть зауважити, що художні результати не виправдали покладених на конкурси надій. Частково це правда. Хоча на концертах прозвучала низка цікавих, вартісних творів (В.Бібіка, Ю.Іщенка, В.Рунчака, поляка З.Багінського та ін.), високих мистецьких досягнень, здатних відкрити нові обрії української музики, не виявилося. Причини того, очевидно, різні. Проте найважливіша з них пов’язана зі споконвічною тайною музичної творчості: народження шедеврів важко передбачити, воно завжди буває спонтанним і незапланованим. Разом з тим, безперечним залишається факт, що саме конкурсні програми значно активізували музичний процес, піднесли престиж фестивалю, наблизили композиторів до рідних духовних джерел.

Цьогорічний П’ятий міжнародний конкурс композиторів імені Мар’яна та Іванни Коць відрізнявся від попередніх змістом. Присвячений творчості композиторів-жінок, він став першою спробою такого роду в світовій практиці. Адже відомо, що здавна склалася думка, буцімто професія композитора (як і диригента) не підвладна жінкам. Хоча історія, а тим більше сучасність постійно ламає ці стереотипи. Тим-то задум показати суцільно жіночий парад талантів виявився експериментом цікавим і повчальним. Появився ще один доказ того, наскільки мистецькі досягнення не залежні від статі, а виключно від міри таланту та рівня професійної освіти. До того ж промайнула думка, що зміст і цього конкурсу корениться в національних традиціях: жінки в Україні завжди були суспільно активними, користувалися повагою і пошаною,

У конкурсній програмі взяли участь авторки різних вікових категорій, з різним творчим багажем: від маститої представниці одеської школи, заслуженого діяча мистецтв України Тамари Малюкової (Диптих для арфи) до зовсім юної випускниці Національної музичної академії Олени Леонової: вона й була відзначена, як наймолодша учасниця, заохочувальною премією за сюїту для сопрано, дитячого хору та камерного оркестру “Веснування”.

У концертах прозвучали твори, різні за жанровими нахилами та манерою індивідуального композиторського письма. Спільне, що їх поєднувало, — якась особлива духовна наснага, витонченість почуттів, так би мовити, перевага “внутрішнього” над “зовнішнім”, а звідси — помітні риси медитативності. З цього погляду показовою може бути назва одного з конкурсних творів — концерту для камерного ансамблю “Прошеніе даров духовных” Тетяни Євони.

Особливо яскраво орієнтація на розкриття духовного світу людини проявилась в одному з кращих номерів програми — “Іn Меmоrіаm” Ганни Гаврилець, нагородженому третьою премією (дві перші не присуджено нікому). Твір написаний для камерного оркестру добірною сучасною музичною мовою: сонорні нашарування поєднуються тут з ліричним мелодизмом, спокійний, тихий плин звуків — з моментами, сповненими динамічної напруги. Музика, пройнята душевною теплотою, ніби пропонує зануритись у роздуми, згадати тих, хто віддав своє життя за великі, світлі ідеали.

Цікаві пошуки у сфері музичного письма, власне бачення внутрішнього світу людини продемонстрували й інші учасниці конкурсу. Відзначений заохочувальною премією Концерт для альта і камерного оркестру Жанни Колодуб вражає серйозністю задуму та його втілення. Автор користується скупими виражальними засобами, зосереджуючи увагу на промовистих мелодично-речитативних поспівках солюючого інструменту (виконавиця Інна Бутрій) та їх логічному продовженні й смисловому розвитку оркестровою партією. Все це надає музичному вислову своєрідного інтелектуального, навіть філософського нахилу.

Твір іншої лауреатки заохочувальної премії Юлії Гомельської “Флоріди” для камерного оркестру вирізняється ніжною, імпресіоністичною колористикою інструментальних барв, витонченим образним малюнком.

І взагалі, майже кожний номер концерту, незважаючи на певні огріхи і недосконалості, приніс слухачам якесь відкриття, спонукав до співпереживання. Нові грані таланту молодої, але вже відомої композиторки Вікторії Польової проявились у її творі на канонічні тексти “Світе тихий” для хору, солістів та оркестру. Приваблює глибоке розкриття сучасними засобами суворої, аскетичної сутності старовинних псалмодійних наспівів, майстерне нагнітання напруги звучання хорової маси, відтінене просвітленими сольними епізодами.

Зразок неординарного трактування жанру вокалізу показала Олена Чернова, побудувавши партію сопрано (солістка Л.Рекуненко) не на звичній емоційно-узагальненій стилістиці, а на перетворенні схвильованих мовних інтонацій, вигуків, що покликані відобразити драматичні переживання ліричної героїні. Інша справа, що така семантично конкретизована вокальна партія більше відповідала б не безсловесному співу, а озвученню поетичного тексту. Не зовсім виправданим здається і вибір інструментального супроводу: специфічні виражальні засоби органа так і залишились невикористаними. Зі всіх претенденток, мабуть, єдина Віра Мілусь у “Слов’янському триптиху” пішла надто второваними шляхами, взоруючись на традиціях радянської розважальної “садової” музики 40—50-х років.

Успішному проведенню концертів сприяло продумане прочитання нових творів їх основним виконавцем — Державним ансамблем солістів “Київська камерата” (диригент Валерій Матюхін). Отже, в цілому цьогорічний конкурс удався. Жаль лише, що оголошений міжнародним, він не привернув уваги зарубіжних представниць композиторської професії. Можливо, бракувало відповідної реклами?

Завершився запланований панством Коць цикл п’яти конкурсів композиторів, котрий вніс в українську музичну культуру багато свіжого і цінного. На щастя, є надія, що плідна ідея знайде своє продовження. Як запевнив пан Мар’ян, у нього визрівають нові плани організації подібних заходів.