“Час/Time”. 1995. 27 жовт. №71

Леся Ланцута

Жіночі портрети в інтер’єрі

Виснажливим “осіннім марафоном” став Шостий український міжнародний музичний фестиваль “Київ Музик Фест’95”. Меломани столиці потрапили в екстремальні умови, слухаючи щодня по три, навіть чотири концерти. Скептики торжествували: додаткову напругу привнесла ситуація вибору — щовечора одночасно відбувалося два концерти, і кожен слухач ризикував пропустити щось цікаве, непересічне або й сенсаційне...

Але найбільше заінтригував традиційний П’ятий конкурс композиторів імені Мар’яна та Іванни Коць. Щороку меценати з діаспори пропонували певну тему, як-от: трагедія Голодомору, річниця Чорнобильської катастрофи, Україна. Ідея проведення нинішнього серед жінок-композиторів — це прецедент у світовій практиці — все ж таки не переконала. Чи не задумано його за аналогією до конкурсів краси? До того ж, хіба можна поділити творчість на жіночу та чоловічу? Якщо так, то треба наступне змагання оголосити серед чоловіків. Інакше феміністки справедливо говоритимуть про дискримінацію “прекрасної половини” в Україні. Можливо, саме тому не всі потенційні переможиці взяли участь у конкурсі. А це знизило його рівень, позбавило гостроти. Звідси й рішення журі — як і минулоріч, не присуджувати 1 та 2 премій.

Прочитавши склад учасниць, уболівальники-чоловіки щедро роздавали точні прогнози: композиторські дані претенденток виявилися різко контрастними, і група лідерів визначилася одразу. Володаркою третьої премії стала професійно сильна Ганна Гаврилець. Її “Іn Меmоrіаm” для камерного оркестру — це монументальний емоційний відгук на втрату близької людини. Але не відчай, не розпука звучать у творі, а стримана, мужня інтонація. До речі, у розмові Ганна зізналася, шо слова “жіноча музика” сприйняла б як образу. Безпосередня, імпульсивна Галина Овчаренко (заохочувальний приз) цілковито живе у полоні фольклорної стихії. Вона сама голосиста, тож організувала фольклорний ансамбль. (А як їй личить народний стрій!) Не ризикуючи змінити імідж, Галина репрезентувала у типовій для себе манері “Предковічне” для фольклорного ансамблю та камерного оркестру. Результати багаторічної роботи Жанни Колодуб, періоду закордонного навчання Юлії Гомельської та початку творчості Олени Леонової також винагородили заохочувальними преміями.

На перший закритий тур конкурсу було подано десять творів. На другий допустили... десять. То в чому ж тоді, запитаєте, полягала робота журі? Невідомо. Певно, забезпечивши виконання всіх композицій, організатори — Міністерство культури України, Спілка композиторів, Центр музичної інформації — вчинили по-джентльменськи. Але чи варто було витрачати кошти, аби прозвучала самодіяльна музика Віри Мілусь?

Решта претенденток програла з різних причин. Для найбільш досвідченої Тамари Малюкової (Диптих для арфи) фатальною виявилася приналежність до табору традиціоналістів. У музиці Олени Чернової (Вокаліз для сопрано та органа) неприємно вразили поганий смак, жіноча багатослівність. А пафосна назва (“Прошение даров духовных”) твору Тетяни Євони просто маскувала професійну безпорадність. Задовго до конкурсу місце серед призерів “пророкували” творчо активній Вікторії Польовій. Що ж перешкодило? Може, смілива спроба “підкорити” духовну тематику у “Світе тихий” для мішаного хору, солістів та камерного оркестру? Адже органічність, щирість вислову тут залежить не лише від професійного, а й певного життєвого досвіду.

Наступні концертні події “Фесту” все ж переконали, що визначення “жіноча” музика несе не лише негативний, а й позитивний смисл. Фундатори конкурсу мали рацію: жіноча музика вирізняється, коли у ній є якась особлива теплота, ніжність, ліризм. Поетична, натхненна Алла Загайкевич, оминувши конкурс, це легко довела, її тендітна, тремтлива “Сліпа музика” для фортепіано та камерного оркестру створила у залі ту неповторну атмосферу, заради якої, власне, і проводився “Фест”.

Але між витонченою жіночністю та банальним сентименталізмом пролягає надто крихка грань. Ой як складно її не перейти! Видалося, що Ольга Криволап у “Симфонії мрій” впритул наближалася до небезпечної межі. І тоді романтична лірика ставала нав’язливою, солодкуватою, нудотною. Хоча і протилежна крайність, коли жінка пише музику з “холодним серцем”, — небажана. Впевнена, майже ніхто із слухачів не згадує “сухі” конструкції польського композитора Ганни Куленті (“Still Life With A Violin”, “Still Life With A Cello”). Зате всі запам’ятали яскраву, артистичну піаністку Етелу Чуприк. За типом темпераменту — розкутого, бурхливого — близькою їй несподівано виявилася американська співачка Ендріа Аксельрод (де й поділися національні відмінності!).

Безумовно, “Жінка і творчість” — тема складна, гідна не одного філософського трактату. Але замість високих узагальнень подумалося про банальне: жінки прикрашають життя — такі різні, неповторні. Так було й на “Фесті’95”. Недарма на заключному фуршеті після тостів за Музику келихи підносилися за жінок!



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.