“Business Україна”. 1993. 29 жовт. №42 (148)
Марія Храпачова
...Але це не для преси!
Тиждень концертів “Київ Музик Фесту”, які пройшли нашим містом, кожному з нас, зацікавлених, здавався “надводною частиною айсберга”, велетенською спорудою з подій, вражень, розмов, спостережень, висновків і прогнозів. Матеріалів назбирано!.. Щоб порозумітися в усьому, варто згадати, що всяка справа майже дорівнюється тому, хто її робить, — для мистецтва це зауваження першочергове.Отже, всупереч традиції уникати відвертого звертання уваги, “перейдемо на персони”. Співставимо контрасти.
Цілком зрозуміло, що диригентові Рашиту Нігаматулліну дісталася важка спадщина – розбещений попереднім маестро Симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії. Ця умова ніби дає фору молодому фахівцеві, улюбленцю, до речі, колективу, з яким він працює вже четвертий рік, і ніби вимагає робити поправку при переліку зауважень. Проте, очевидно, було б краще не диригувати відомою Четвертою симфонією геніального Моцарта напам’ять, не красуватися впівоберта перед публікою, не потурати демонстративно лінощам оркестрантів, бо це є диригентською фальшю. А визнання, буцімто оркестр вже сягнув своєї стелі, як і любов до роботи над “одноразовими” творами, що навряд чи залишаться в репертуарі, фактично викриває професійну безпомічність художнього керівника і головного диригента.
Проблеми периферійного міста? Втім, хіба не периферійна територія здатна на такі досягнення, як мішаний хор “Орея” – міська капела Житомира, створена 1986 року Олександром Вацеком, теж тоді молодим фахівцем? Цей хор і зараз лишається напівсамодіяльним за складом учасників, проте неодноразово визнаний світовими авторитетами як найкращий в декількох категоріях.
Обов’язок виконавців – продертися крізь текст музичного твору і винести з нього смисл, який значно більший від зафіксованого в нотах. Виконання може і убити, і надихнути життям будь-яку музику. Але ж є і ті, хто відповідає за той текст – його автори.
Процедура композиторського конкурсу імені Мар’яна та Іванни Коць передбачає, що шість творів фіналістів будуть виконані у фестивальних концертах. Необхідну кількість набрали з небагатьох надісланих опусів, присвячених Чорнобильській катастрофі, і зобов’язали два симфонічні оркестри і два хори представити їх публіці та журі у можливо найкращому вигляді. Сором дорослим авторам пропонувати на міжнародний конкурс твори, нижчі від усякої критики, гірші зразки навіть свого – кілька десятиліть вже як банального стилю. Сором притягувати свої творіння до жанру кантати, ховаючи неволодіння оркестровим письмом за штучно підсиленими голосами солістів, сором займати ними час виконавців, а також і слухачів, для яких єдиною причиною чимось пишатися залишилось власне терпіння. Дуже шкода, що твори саме українських конкурсантів – Ярослава Волинського, Бориса Синчалова і Віктора Мужчиля – примусили виправдовуватись перед музичною громадою.
Це вимагає порушити інше питання: як обмежувати кількість конкурсних творів кожного року? Очевидно, що рамки конкретних подій нашої історії стимулюють виникнення кон’юнктурної реакції. Тому оголошення про конкурс 1995 року не містить ніяких девізів, знайдено вдале поєднання умов: присвячення творчості композиторів-жінок (що співпадає з щорічним Міжнародним конгресом жінок, який проходитиме саме в Києві) у камерних жанрах, зразки яких також потребують оцінки.
На жаль, не можу сказати, в чиїй саме компетенції знаходиться вибір конферансьє, яка з’являлася лише на третині концертів і робила помилки у відомих світові прізвищах, а також коректура буклетів, які містять вагомі відомості, але з вагомими втратами. Дрібниці... надто важливі для тих, хто відвідує концерти.
І поряд з маючим гроші закупити час і приміщення для виступу композитором-піаністом Річардом Нейнсом, який привіз навіть власних телеоператорів, — чудовий музикант і чудова людина, справжній майстер Бернард Рендс з тієї ж Америки. А поряд з манерним дуетом, якому багато що вибачають просто за ім’я, Богодар Которович і Євгенія Басалаєва британці Лоуренс Перкінс і Майкл Хенкок – коректні творці довершеного ансамблю. І ще кілька пар подібних антиподів.
Поки протягом року триватиме робота організаторів “Київ Музик Фесту’94” над тією частиною криги, якої не видно зовні, варто озиратись на фестиваль нинішній: що вважати за еталон музикантської етики?
