“Хрещатик”. 1994. 25 жовт. (друкується з незначними редакційними скороченнями)

Богдан Сюта

Втрати і здобутки музичного свята

Вже вп’яте у жовтневі дні відбувся в Києві міжнародний український музичний фестиваль “Київ Музик Фест”. Двадцять сім концертів, а з них — вісім симфонічних, чотири хорових і один духової музики, покликані були показати світові широке розмаїття сучасної української музики, зацікавити вітчизняного слухача здобутками зарубіжних композиторів ХХ століття, запропонувати на вибір кілька вечорів з програмами музичної класики. П’ять симфонічних оркестрів, ряд камерних ансамблів, численні виконавці й композитори з України і зарубіжних країн приїхали до Києва, щоб взяти участь у цьому музичному святі. Панораму сучасного мистецтва пожвавили також виставка творів українських художників “Арт-контрапункт”, вистава Київського театру пластичної драми, семінар “Українська музика в грамзаписах світу” та презентації — колекції записів Степана Максимюка (США), нових компакт-дисків із записами української музики. Як для восьми фестивальних днів, програма більш ніж насичена.

Але почнемо спочатку. За два тижні до відкриття “концертної частини” фестивалю в залах Музею українського мистецтва розпочала роботу виставка “Арт-контрапункт”. Тут експонувалися роботи (живопис, інсталяція) сучасних художників України, присвячені музиці, музикантам. Треба сказати, що серед робіт 23 авторів, які взяли участь у виставці (концепція виставки — Ольги Петрової), можна було відшукати п’ять-шість таких, біля яких мимоволі зупинявся кожен відвідувач. Можна назвати кілька прізвищ, що найбільше звертали на себе увагу — Т.Сільваші, О.Петрова, Е.Капітан, Г.Григор’єва, деякі інші. Спостерігалось певне прагнення молодих авторів вийти за межі усталених жанрів, шукати нового в синтезі мистецтв, течій, стилів. Саме таким синтезом мистецтв відзначалося закриття виставки і водночас — відкриття власне фестивалю (музиканти гурту О.Нестерова імпровізували в манері інтуїтивного джазу). Виступ артистів Київського театру пластичної драми в приміщенні консерваторії з імпровізаціями на музику Б.Лятошинського. Цей вечір пластичних етюдів викликав небуденний інтерес ще й тому, що це була безумовно цікава, хоча, на жаль, єдина зустріч на фестивалі слухача з музикою великого маестро в переддень столітнього ювілею з дня його народження.

Урочистий концерт відкриття відбувся в залі Національної опери саме в Міжнародний день музики. Чудові враження від нього були дещо затьмарені невиконанням очікуваної сотнями шанувальників музики Четвертої симфонії Б.Лятошинського. Але два інші твори, що прозвучали у виконанні Національного симфонічного оркестру України під керуванням Вірка Балея, принесли слухачам не менше естетичне задоволення. Це був Концерт-остинато для віолончелі з оркестром відомого японського композитора Ясусі Акутагави (соліст — Валентин Потапов) та Симфонія №1 Джона Корільяно (США).

Музиканти з Американського континенту, як і на минулорічному “Фесті”, були представлені досить широко. Приїхали автори композицій, диригенти, солісти. Та серед пропонованої сучасної американської музики більш-менш задовільне художнє враження залишилось лише від “Сасіми” Роберто Сієрри — диригував Джоел Сакс (США), а також Концерт для альт-саксофона з оркестром Девіда Емрама (керував оркестром український диригент — тепер з “діаспори” — Федір Глущенко). Останній твір був дуже тепло сприйнятий слухачами завдяки вдалій диригентській трактовці й мистецтву соліста Майкла Леонарда (США), який майстерно передавав найтонші переплетіння інтонацій єврейського фрейлекса, арабських наспівів, таджицьких мугамів та американських балад у фіналі композиції.

Ясна річ, що в короткій рецензії неможливо охопити все розмаїття музики, яка відзвучала в Києві за вісім фестивальних днів. Тому зупинюсь лише на деяких концертах. Найчисленнішу групу становили камерні концерти, в яких виконувалась музика XVIII—ХХ століть, написана в стилях від бароко й класицизму до авангарду й соцреалізму (деякі з останніх можна було б віднести навіть до так званого педагогічного репертуару). У першому ж камерному концерті поруч з цікавими творами М.Денисенко та К.Цепколенко прозвучала чудова музика Камерної кантати №2 “Запрошення до мандрування” В.Загорцева. Витончена й майстерно виписана фактура, продумана драматургія разом з глибиною лірики Шарля Бодлера (на вірші якого написано твір), а також вдале виконання стали вирішальними чинниками безумовного успіху твору.

Наступного дня слухачі зустрілися з музикою Олександра Козаренка. Камерна кантата “П’єро мертвопетлює” для контратенора та ансамблю на вірші Михайля Семенка (соліст і блискучий актор — Василь Сліпак зі Львова) з її яскравим мелодизмом, колючим гумором, виразно виліпленими образами стала безумовно подією не лише фестивалю, а й вітчизняної музики останніх років. Цікаво сприймались також оригінальні й майстерно виписані композиції О.Щетинського (Соната для альта), Л.Юріної (“Геометрікум” для квінтету духових), Г.Гаврилець (Квінтет №2 для духових інструментів), В.Шумейка (Соната для фортепіано). Небуденністю задуму привертали увагу “Соната псалмів” для двох флейт і фортепіано В.Камінського й “ТанГопак” для фортепіано і ударних Ю.Ланюка.

Великий успіх випав на долю тих виконавців, які виступили з творами музичної класики XVIII—XX століття. Це фортепіанне Тріо Буенос-Айрес (твори В.Моцарта, Ф.Шуберта і А.П’яццоли), ансамбль “Київ перкашн” (твори Д.Мійо, Д.Брубека, Д.Гіллеспі, З.Абреу, Л.Клезена, З.Фінка, Р.Бальозова, К.Роуза), піаніст М.Сук (твори Л.Бетховена, Б.Бартока, Ф.Ліста). Один з найцікавіших концертів відбувся на п’ятий день фестивалю. На ньому були виконані твори класики ХХ століття — К.Штокгаузена, А.Фішера, А.Шнітке, М.Фелдмана, К.Ненкерроу. І — що особливо тішить — найвищого рівня майстерності твір Леоніда Грабовського на слова Миколи Воробйова для сопрано, ансамблю й синтезатора “І це буде”. Написаний рік тому для ансамблю “Continuum”, він уже встиг прозвучати в багатьох концертних залах Америки та в Європі. Солістка Нен Х’юз (США), що виконувала твір українською мовою, володіє феноменальним голосом, чудовою вокальною технікою і тонкою музикальністю. Диригував керівник ансамблю “Continuum” Джоел Сакс (США).

Багато різних вражень залишили також симфонічні концерти. Фінал цьогорічного конкурсу композиторів імені Мар’яна та Іванни Коць виявився настільки блідим, а симфонічні твори — нецікавими, що рішення журі повністю співпало з думкою публіки. Лауреатів цього року немає. Але все ж хоч щось фіналістам та перепало: дипломи, а подейкують, що й призи, — компромісність, мабуть, найхарактерніша риса української ментальності...

На концерт симфонічного оркестру з Донецька більшість слухачів прийшла, аби послухати архитвір сучасного грузинського симфонізму — Шосту симфонію Гії Канчелі. Востаннє мені доводилося чути Шосту Канчелі десять років тому під диригуванням Джансуга Кахідзе й у присутності автора. Теперішнє київське виконання виглядало набагато бідніше, менш переконливо. Після концерту, на жаль, нецікавої музики японських композиторів увечорі прозвучав популярний Концерт для віолончелі з оркестром №1 Даріюса Мійо. Виконувала відома українська віолончелістка з Росії Марія Чайковська. Акомпанував Запорізький симфонічний оркестр під керуванням В.Реді. Цей виступ, сприйнятий публікою надзвичайно тепло, можна віднести до безсумнівних творчих успіхів митців.

Досить цікавими були й хорові концерти, в програмах яких значилась українська сучасна й класична музика, також — повне виконання Літургії №2 Лесі Дичко за участю хорів “Київ”, “Хрещатик” і “Відродження”. А от концерт Національної академічної хорової капели України “Думка” в Будинку органної музики видався невдалим. Непереконливе виконання шедевру сучасної української музики Кантати для хору а капела на вірші Т.Шевченка Валентина Сильвестрова в поєднанні з доволі пересічними творами Б.Карлозема, а надто І.Кляуе (обидва з Франції) не принесли нікому бажаного естетичного задоволення.

Заключний концерт фестивалю представив слухачам широку панораму сучасної музики. Звучали твори Євгена Станковича (“Поема скорботи”), Бернда Редманна (“Фіаско”), Девіда Емрама (“Концерт-ода”) та Ігоря Стравинського (“Симфонія псалмів”). Оркестром диригував відомий киянам майстер Федір Глущенко. Цей кінцевий акорд фестивалю, попри не надто блискучу гру оркестрантів та неврівноваженість звучання хору й оркестру, залишив у цілому досить приємне враження.

Фестиваль проминув, залишились враження й сподівання... Сподівання відвідати концерти наступного “Фесту”, почути нові твори, хороші виконання. І побажання наступнорічному фестивалеві: менше насичувати дні концертами за рахунок більш прискіпливого відбору творів для виконання — як українських, так і заокеанських авторів. А хороші враження перебудуть з нами до “Фесту’95”, який — сподіваємося — відбудеться, незважаючи ні на які негаразди й економічні проблеми: мистецтво повинно перемогти.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.