“Art Line”. 1998. №10–11

“Київ Музик Фест’98”

Українські композитори, які приїздять в Україну з гастрольними програмами, — сумна реальність сьогоденного життя. І 60-річний ювілей М.Скорика, відзначений цілою низкою культурних заходів у Києві та Львові, зайве тому підтвердження.

Публіка, знайома із Скориком-композитором, Скориком-диригентом, Скориком-аранжувальником, мала нагоду познайомитись також із Скориком-піаністом (інтерпретатором одного з останніх своїх творів — Третього концерту для фортепіано з оркестром (1995)).

“Ніхто не може краще виконати власні твори, ніж автор” (М.Скорик). В той же час піанізм Скорика, так само, як і його диригентура та педагогіка, за власним ствердженням композитора, — складові “небажаного, але необхідного додатку”, гірка плата за можливість писати музику.

Суворі закони американського ринку роблять проблему збуту продукції турботою її виробника. І композитори тут не є винятком. Пристосовуючись до нових умов, М.Скорик розраховує на конкретні виконавські сили, здатні познайомити з доробком композитора якомога ширше коло слухачів (найняти оркестр дорого!). “Мені приємно, що моя музика може жити і без мене”, — стверджує композитор, проте чи насправді вона такою мірою самостійна? Твори М.Скорика звучали цього року на 5 українських концертах (тричі в “Київ Музик Фесті”, двічі — в рамках львівських “Контрастів”). Три з них виконувались при безпосередній участі самого композитора-диригента і піаніста. Нерозривно пов’язана із життям автора, його музика звучить там, де живе композитор. Отже, цілком природно, що світові прем’єри його останніх опусів відбуваються в Сполучених Штатах. А відтак, проводжаючи композитора за океан, ми в той же час проводжаємо і його твори.

На все добре, Майстре! До зустрічі на... наступному ювілеї?