“Арт-панорама”. 2001

Ганна Луніна

“Київ Музик Фест” у кризовій смузі

Мудрість буття парадоксально проста: в житті немає нічого однозначного, тим-то сутність багатьох явищ пізнається через їхню діалектичну суперечність. Тим справедливішою здається ця закономірність, коли йдеться про мистецтво, зокрема, мистецтво музичне, де кожна художньо-культурна акція має як мінімум два боки медалі. Відштовхуючись від даної філософської посилки і наперед відмовившися від досі існуючої "сліпонімої" позиції більшості наших критиків, спробуємо об`єктивно та критично оцінити всі позитивні й негативні моменти недавнього "Київ Музик Фесту`2001". І разом відповісти на деякі хвилюючі питання, зокрема:

— яким є нинішній стан 12-річного фестивалю;

— наскільки гасло, деклароване організаторами, нібито "Київ Музик Фест” — репрезентація української музики у світовому контексті", відповідає дійсності;

— якою мірою фестиваль є самобутнім за актуальністю запропонованого репертуару та його цікавістю для слухача, за композиційністю, за рівнем виконавської майстерності;

— яким є обличчя фестивалю з територіально-географічної точки зору, особливостей побудування, жанрово-стильової панорами та її діапазону;

— і, нарешті, наскільки "Київ Музик Фест" вписується до сучасного художньо-стильового контексту культурного життя України.Нинішній фестиваль вкотре запропонував слухачам різностильову музику, формально окресливши часовий діапазон у 250 років (включивши до програми твори класиків хорового жанру А.Веделя, М.Березовського, Д.Бортнянського), але великою мірою зробивши акцент на полістильовій орієнтації музики ХХ століття. У низці фестивальних акцій яскравим моментом стали три концертні виступи Національного ансамблю солістів "Київська камерата". Запропонована колективом, ретельно продумана й композиційно вибудована програма, що складалася з творів композиторів різних генерацій — від класиків українського авангарду Є.Станковича, В.Сильвестрова, В.Загорцева, О.Киви до молодших К.Цепколенко, Г.Гаврилець, І.Кириліної — стала показовою з точки зору репрезентації різноманітної музики та її основних стильових векторів.

Романтична традиція була представлена широким спектром емоційних станів — від драматичної експресії лірико-трагедійної Камерної симфонії №4 В.Губаренка та його ж ніжно-споглядальної Арії для кларнета й струнних, нюансових тонкощів у тембрових барвах Камерного концерту №6 В.Загорцева до краси виспіваного слова лірики Мандельштама та Заболоцького в Камерній кантаті №4 О.Киви та витонченої печалі Симфонієти Г.Гаврилець.

Афектованість романтичної експресії в органічному поєднанні зі стильовими особливостями барочної традиції знайшли втілення у "Покаянному стихові" І.Щербакова; вдалою здалася також авторська інтерпретація жанру барочного “Сoncerto grosso” З.Алмаші та осучаснення автором старовинних ритмо-фактурних моделей.

Медитативний стильовий зріз було представлено "Гімном" В.Сильвестрова, де гімнічність квартових інтонацій ховалася за мрійливо-меланхолійною вальсованістю, та філософськи-споглядальною Камерною симфонією №9 Є.Станковича. Її ніжна кантилена, щедрий мелодизм, виспіваність кожної інтонації, загальна заворожуюча звукова статичність сприяли поступовому вживанню в іншу реальність, у віртуальний світ, де взаємні дзеркальні відображення звукових арабесків втілюють ідею твору "Qui pro quo" (“Одне проти іншого”).В дусі авангардного експериментаторства витримано опуси В.Сильвестрова ("Медитація") та А.Левковича ("Елегія печалі"). Поєднання музичного ряду зі світлою грою в "Медитації", синтез музики, поезії та світлоефектів "Елегії" виводить їх на рівень мегажанру. Співочість цих настільки різних за часом та стилем творів — не тільки в зазначеній синтетичності їхньої жанрової основи, але і в емоційно-психологічному рішенні, тобто поринанні в ірраціональний світ власного "Я". Дійсно, проходження всіх медитативних стадій: занурення — медитативна криза — перебування у "Медитації" Сильвестрова, засноване на авангардовій техніці 1960-х років, плюс асоціативно-метафорічна поезія Й.Бродського та В.Набокова.

Решта творів у фестивальному контексті вражає не настільки. Побіжний перегляд буклету висвітлює недоліки у продуманості та вибудованості концертних програм, де можуть, наприклад, співіснувати Концерт для скрипки з оркестром М.Скорика та "Дафніс і Хлоя" М.Равеля (і це на відкритті фестивалю!); демонструє прикру одноманітність і навіть сірість репертуару, де концерти схожі один на одного; дає недостатню кількість музики визнаних метрів України та закордону — поодинокі виконання Станковича, Загорцева та Сильвестрова явно не рятують ситуації, але, в такому випадку, чи є це постульована "репрезентація української музики у світовому контексті"?

На превеликий жаль, 10-денний "Київ Музик Фест`2001" не надав можливості охопити всі стильові зрізи у розвиткові сучасної музики та скласти цілісну історичну картину, бо більшою мірою проакцентував увагу на останніх опусах композиторів молодшої генерації(це ж бо не Форум музики молодих!). Запропоновані слухачеві досить посередні, за рідким винятком, композиції не виходили за рамки чи то екстремістських авангардовостей, чи то хворобливо-виламаних беззмістовних експериментаторських шукань, від чого складалося враження — виконувалося все, що пропонувалося.

Недостатня логіка у компоновці репертуарної панорами, загальна стильова розшматованість є показниками еклектизму організації фестивалю, а це, у свою чергу, як і явне переважання кількості над якістю, чи не є симптомом "стадії немовляти", що явно затяглася...

Мав би бути кращим і виконавський рівень професійних колективів, особливо симфонічних оркестрів, де невиразна, формальна, інертна гра, темпові неточності і композиційна аморфність компенсувалися підсиленням гучності, що ставало подекуди чи не єдиним фактором відображення концептуального плану твору. На загальному тлі посереднього виконавства помітно виділялися хор "Київ", чоловіча хорова капела України ім.Л.Ревуцького, ансамбль "Київська камерата", квартет "Archi", ансамбль нової музики "Рикошет" та солісти І.Кучер і Б.Півненко.На жаль, кожного року звужується територія "Київ Музик Фесту" — найперше за рахунок кількості запрошених музикантів і виконуваних композицій, цього року приємним сюрпризом була віртуозна гра скрипаля з Австрії Ернста Кавачича.

Отже, картина стану "Київ Музик Фесту", як бачимо, — невтішна; лишається тільки сподіватися, що фестиваль подолає кризову смугу і впишеться, нарешті, до крупних сучасних фест-акцій міжнародного штибу. Поживемо — побачимо...



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.