“Хрещатик”. 1992. 20 жовт.

Богдан Сюта

У жовтневі дні наше місто знову стало міжнародною столицею музичного свята — “Київ Музик Фест’92”

Фестивальні концерти цього року, незважаючи на складне економічне становище в Україні, викликали не менший інтерес у громадськості, ніж у минулому. Скоріше навпаки: практично щодня зали були повними. Головна ж заслуга у тому — досить високий мистецький рівень виконуваної музики. Дві третини творів прозвучали вперше, і багато з них — українських авторів, переважно молодшого покоління. Тішить і той факт, що сучасна музика все більше приваблює не тільки фахівців, а й просто любителів мистецтва звуків.

На фестивалі були виконані твори-фіналісти Другого конкурсу композиторів ім.Іванни та Мар’яна Коць. Конкурсні твори показали високий фаховий та мистецький рівень учасників, якими цього року були не лише українські автори, а композитори з-за кордону. Лауреатами стали В.Бібік (за твір “Плач та молитва” — 2-га нагорода), З.Багінський (за твір “Threnody” — 3-тя нагорода) та Г.Овчаренко (за твір “Обпалена мальва” — спеціальна нагорода для молодого композитора). Першу нагороду присуджено не було.

Цілий ряд композицій завдяки своїй новизні, щирості почуттів, мистецькій довершеності стали справжніми подіями у світі музики. І були це твори не лише симфонічні (як-от елегія Л.Грабовського “Ворзель”, “Плач та молитва” В.Бібіка, Концерт №1 для скрипки з оркестром В.Балея), а й хорові (Літургія №2 Лесі Дичко), ораторіального (“Молитва Катерини” І.Карабиця) та камерних жанрів (Квартет для саксофонів Г.Гаврилець, Етюди для кларнета соло О.Грінберга, “Вісім трагічних картин” для струнного тріо В.Губи та інші).

У концертних залах можна було зустріти композиторів, музикантів-виконавців та музикознавців, численних шанувальників мистецтва — від учня загальноосвітньої школи чи туриста з Іспанії до члена-кореспондента Академії наук та генерала Українського війська. Очевидно, спектр художніх вражень цієї аудиторії виявився надзвичайно широким. І щоб дати нашим читачам більш повне уявлення про фестиваль, хочу запропонувати фрагменти моїх бесід з гостями та їх міркування з цього приводу.

Мар’ян Кузан, відомий український композитор та музичний діяч з Парижа. Народився в Україні. Син вояка армії С.Петлюри. Автор численних симфонічних, камерних, хорових творів та опер. Нещодавно в оперному театрі м.Тур (Франція) відбулася прем’єра його нової опери на лібрето Ф.Трістана “Спокуси Святого Антонія”.

— Пане Мар’яне, ви один з небагатьох були свідком народження цього фестивалю, стояли біля його витоків. Сьогодні ви вже втретє є гостем музичного свята. Чи бачите художнє зростання цього заходу? Які, на вашу думку, його перспективи?

— Творче зростання є безсумнівним. Навіть порівняно з минулим роком підвищилась мистецька цінність виконуваних творів, зросло коло представлених композиторів. Тішить те, що фестиваль привертає увагу все численніших авторів-неукраїнців. Можна з певністю сказати, що вже сьогодні він став помітним явищем музичного життя Європи і — ширше — світового масштабу. Це лише третій рік його життя. Й коли він буде розвиватись далі у цьому напрямку, то зможе стати одним з найпрестижніших мистецьких європейських фестивалів.

— Ваші твори часто виконують у різних країнах світу. Яке місце у вашій діяльності займає українська культура, Україна?

— Завжди наголошую, що я — український композитор. Перші музичні враження отримав в Україні, великою мірою завдяки батькам. Мій батько, талановитий інженер-винахідник, добре грав на скрипці. А пісні, що чув від мами, і досі надихають мене. Одну чудову колисанку, яку співала мати, коли я ще був дворічною дитиною, часто використовую у своїх творах. Треба сказати, що, переїхавши до Франції, мама її забула, а я й досі добре пам’ятаю. А щодо України, то завжди чувся її сином і чуюся тепер. Зараз працюю над наступною оперою на лібрето Василя Барки про вселюдську трагедію — Чорнобильське лихо. Цього злочину проти народу забути не можна ніколи...

Олександр Щетинський, молодий український композитор з Харкова. Лауреат міжнародних конкурсів композиторів у Варшаві (ім.К.Сороцького, 1990) та Фрібургу (1991). Учасник міжнародних музичних фестивалів у Лондоні (1989), Загребі (1990), Фрібургу (1992) та “Варшавської осені” (1990, 1991). Твори виконувались у Голландії, Італії, Польщі, Данії, Латвії.

— Сашко, ти був учасником багатьох міжнародних фестивалів і конкурсів сучасної й комп’ютерної музики. Що можеш сказати про “Київ Музик Фест’92” у даному контексті?

— Звичайно, за розміром та славою “Варшавська осінь” ще поза конкуренцією. Але у київського фестивалю все попереду. Подобається мені те, що звучить багато сучасної музики. Упущенням же вважаю відсутність у програмах музичної класики ХХ століття. Маю на увазі твори К.Штокгаузена, П.Булеза, Л.Ноно... Без них уявити сучасну музику важко. Добре й те, що в концертах звучать класичні твори. Це дає змогу залучити до участі у фестивалі чудових виконавців-віртуозів і, зрозуміло, нових слухачів.

— Як ставишся до проведення у рамках фестивалю “Міжнародного форуму музики молодих”?

— Вітаю це починання. Молодим авторам треба гідно презентувати свою музику. А “Форум” дає велику підтримку в цьому. Крім того, музику молодих композиторів мають змогу послухати всі гості фестивалю, а серед них — відомі в усьому світі імена. Для молоді це додатковий шанс показати себе і музичну культуру своєї країни.

Девід Літтл, композитор, органіст і піаніст американського походження з Нідерландів. Бакалавр наук із спеціальності “Хімія”. Викладач консерваторії ім.Свелінка.

— Девід, ви вже втретє відвідуєте музичний фестиваль у Києві. Що вас найбільше приваблює тут, в Україні?

— Цей фестиваль на очах перетворюється в один з найпрестижніших музичних фестивалів Східної Європи. І найважливіше те, що тут звучить багато сучасних творів, зокрема молодих митців. Щоб бути композитором у наш час, треба бути в курсі всього, що роблять твої колеги з різних країн. А тут чуємо багато музики українських авторів та композиторів з колишнього СРСР, яку ми ще мало знаємо і яка варта уваги.

— У коледжі ви вивчали хімію, цікавитесь сучасною математикою, комп’ютерною музикою. Як це впливає на вашу композиторську діяльність?

— Безпосередньо. Я намагаюсь втілити у своїй музиці найновіші досягнення сучасної науки. Зараз, наприклад, мене цікавить втілення у музиці теорії про нерегулярність і поєднання різновеликих величин як основи усіх процесів.

Олександр Костюк, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент АН України, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Рильського АН України.

— Олександре Григоровичу, що було на заваді київського фестивалю?

— Дуже погано, що ми в столиці не маємо хорошого філармонічного залу*. Органний зал не дуже пристосований до виконання хорової, а зал консерваторії — симфонічної музики.

— У рамках фестивалю уже вдруге проводиться конкурс композиторів імені Іванни та Мар’яна Коць, що цього року став міжнародним. Яка ваша думка про нього?

— Абсолютно позитивна. Що ж до ролі Іванни та Мар’яна Коць в організації фестивалю та конкурсу, то її важко переоцінити. Щиро сумую, що тяжка хвороба пана Мар’яна не дозволила їм приїхати до Києва і сподіваюсь, що наступного року ми вітатимемо їх тут. Треба зазначити, що подружжя Коць не лише видавці, як видруковано в буклетах, але й видатні діячі та подвижники української культури діаспори.

Володимир Рунчак, композитор, диригент, інтерпретатор сучасної української музики.

— Володю, на цьому фестивалі ти в кількох ролях: організатора, композитора і диригента. Чи не важко це суміщати? Адже диригувати такою кількістю найновішої музики протягом кількох днів непросто.

— Ясна річ, готуючи фестиваль, довелося похвилюватись, адже творів було немало, репетицій навпаки — небагато. Але, як бачиш, спільними зусиллями справились.

— Ти бував з виконанням своїх творів закордоном, на міжнародних колоквіумах та майстер-класах. Як сприймають колеги закордоном музику молодих українських композиторів, які її перспективи?

— Кожен виїзд закордон є водночас значним творчим надбанням: отримуєш і нові враження, і необхідні знання. Щодо нашої музики, то маємо багато хороших і талановитих творців, яких дуже тепло приймають на Заході. Але ж їх твори потрібно показувати частіше — і у нас, і на Заході, закордоном. Не секрет, що звучить їхня музика мало, а без цього визнання не здобудеш.

Третій фестиваль, на жаль, був примітний не лише музичними подіями, а й такими, що повинні б викликати більше інтересу в охоронців правопорядку, аніж у любителів музики. Уже в перші дні музичного свята в готелі “Театральний” невідомі обібрали, як кажуть, до нитки композитора М.Шуха, викравши лише електронної апаратури на кілька десятків тисяч карбованців*.

Не встигли влягтися пристрасті довкола цієї події, як у ще гіршу халепу потрапив щорічний гість фестивалю, композитор з Нідерландів Девід Літтл. Знаючи, що загадкові полтергейсти в наших готелях полюбляють прихопити на згадку про гостей сякі-такі “сувеніри”, він вирішив носити гроші при собі... Повечерявши, бідолашний гість не встиг ще минути дверей ресторану “Москва”, як потрапив у “надійні” руки модно одягнених молодиків. Пояснивши іноземцеві, що Пенсільванія, де він народився, у порівнянні з Києвом — глибока периферія і посиливши міцні вислови ударами кулаків європейського зразка, вони по-англійськи зникли, так і не відрекомендувавшись. При цьому не забули прихопити кілька тисяч доларів, вилучених з кишень жертви.

Таки справді хоробрі люди — ці наші друзі з-за кордону. Їх грабують в аеропорту, у поїзді, готелі, трамваї, ресторані, жорстоко лупцюють у самому центрі Києва, а вони все ж їдуть до нас без ескорту своїх вітчизняних полісменів та детективів, сподіваючись на добру волю нашої доблесної міліції...