“Музика”. 1994. №1 (друкується з редакційними скороченнями)

“Київ Музик Фест’93”

Четвертий міжнародний музичний фестиваль, що проходив у столиці України, об’єднав митців багатьох країн: США, Росії, Канади, Ізраїлю, Франції, Великобританії, Швейцарії, Китаю, Угорщини, Німеччини, Австрії, Австралії. Своїми враженнями діляться учасники фестивалю, його гості, спонсори, музичні критики.

В.БАЛЕЙ (продюсер, диригент, композитор, США): Музичних форумів у світі багато, але не кожний з них вкорінюється в культуру своєї країни і стає її надбанням. Я досить добре обізнаний із фестивальною ситуацією в усьому світі і без перебільшення можу назвати наш фестиваль унікальним. Основна мета блискуче досягається: українська музика все впевненіше входить у світове річище.

М.КОЦЬ (видавець, спонсор, США): З кожним роком ця подія викликає все більший інтерес. Київ має стати одним із центрів світової культури. Я був на багатьох концертах, слухав прекрасну музику в блискучому виконанні, думаю, що ми повинні зберегти і підтримувати той високий рівень майстерності, яким відзначаються українські музиканти.

Г.СТЕПАНЧЕНКО (музикознавець): Вважаю найцікавішими концерти хорової музики з виступами цілого сузір’я різноманітних виконавських колективів. Серед них — жіночий хор Київського педагогічного університету імені М.Драгоманова, хор Богуславського педучилища. Велику програму, присвячену темі Голодомору 1933 року в Україні, підготувала львівська “Трембіта”. Хочу відзначити оригінальні композиції Ю.Іщенка, Г.Саська, В.Зубицького, В.Камінського.

Справжнім відкриттям “Київ Музик Фесту’93” став виступ “Ореї” з Житомира. Цей молодий колектив (заснований у 1986 році), яким керує талановитий хормейстер Олександр Вацек, вже здобув визнання на престижних конкурсах у Європі. Диригент володіє таємницями новітньої хорової акустики, тому, мабуть, так своєрідно прозвучали твори В.Гончаренка, В.Степурка, Є.Станковича, В.Зубицького. Хочу приєднатися до таких приємних слів, що вже сказані з приводу Літургії Лесі Дичко, натхненно виконаної у Володимирському соборі двома жіночими хорами (керівники Г.Горбатенко та Л.Байда) і солістами Л.Волянською (Канада), М.Гобдичем та Ю.Демчуком.

Заключним акордом став концерт хору й оркестру Національної опери, де прозвучала українська духовна музика (хормейстер — Л.Венедиктов) та вокально-симфонічний твір С.Рахманінова “Дзвони” (диригент — В.Кожухар).

Українська музика домінувала в хорових програмах, що засвідчує інтенсивність процесу відродження кращих національних традицій.

Б.СЮТА (музикознавець): Камерні концерти фестивалю, де представлені такі знані автори, як Лючано Беріо, Ейтор Віла-Лобос, Джордж Гершвін, Едісон Денисов, Лариса Кузьменко, Луїс Баллард, Ріхард Штраус, приваблювали своїм жанровим розмаїттям, а часом — і деякою незвичністю. Так, слухачі в одному з концертів змогли почути “співаючого” піаніста британця Майкла Хенкока.

Яскраво прозвучали композиції Г.Гаврилець, В.Годзяцького, В.Бібіка. Цікаво, що твори К.Цепколенко і В.Польової виконав камерний ансамбль із Швейцарії.

М.СТЕПАНЕНКО (в.о. голови Спілки композиторів України): На сьогодні Спілка об’єднує понад 300 композиторів і музикознавців, а на “Фесті” представлено не більш 40 її членів. Тому ми пішли шляхом збільшення кількості самих мистецьких форумів. Зокрема, з успіхом пройшли фестивалі “П’ять столиць”, “Харківські асамблеї”, “Форум молодих”, “Музичні діалоги” та інші, започатковані Спілкою композиторів, котра вважає своїм основним завданням пропаганду кращих здобутків української музичної культури. Саме тому в 1990 році Спілка й заснувала “Київ Фест”. Завдяки цьому святу Київ поступово стає однією з музичних столиць світу. Маємо змогу реально усвідомити місце сучасної української музики в контексті світового мистецтва, її рейтинг, де і в яких жанрах ми відстаємо, які наші здобутки й прорахунки. Фестиваль — то велика школа. З приводу розмов, хто і як визначав, що слід представляти на “Фесті”, то, врешті-решт, усе вирішувала сама творчість, хоча, на мій погляд, компонування програм потребує певного коригування.

Прекрасно й те, що ми мали змогу почути музику композиторів української діаспори.

Спілка робить усе можливе для фінансової підтримки “Київ Фесту”. Цього разу на нього виділено 90 мільйонів карбованців* спілчанських коштів і ще 200 мільйонів на прохання Спілки було перераховано Міністерством культури. Дирекція фестивалю, до якої входять І.Карабиць, В.Балей, В.Бібік, М.Скорик, Є.Станкович, разом із Центрмузінформом СКУ стали, без перебільшення, його рушійною силою.

В.БЛІНОВ (диригент): Не приховую, що в доборі програми виступу керувався двома принципами: повинна звучати нова музика та твори, які дозволяють показати сучасний виконавський рівень колективу. Нам дорікали, що концерт видався “філармонічним”. Я з цим не згоден. Як не згадати 90-річчя від дня народження Хачатуряна і не віддати шану видатному майстрові ХХ століття! Радію з виступу луганського оркестру, захоплююсь успіхами Державного симфонічного та оркестру Телерадіомовної компанії.

М.КОПИЦЯ (музикознавець): Фестивалі в Україні, мов комети на зоряному небі, миттєво спалахують і згасають. “Київ Музик Фест” — один із небагатьох, що попри всі негаразди творить свою історію. Адже саме з першого “Фесту” прокладалася дорога в Європу, Америку хору “Думка”, симфонічному оркестру Телерадіомовної компанії України. Досить цікава історія “Канту” Девіда Гоу, який грав один із найталановитіших колективів, учасник всіх чотирьох фестивалів сакс-квартет під керуванням Ю.Василевича. Задум твору народився на “Фесті’91”. Приїхавши тоді до Києва, композитор із Великобританії був вражений нашою музикою, рівнем культури. Особлива дружба зав’язалася із згаданим квартетом. Тож коли повернувся додому, Д.Гоу захотів написати твір на українську тематику. Передивившись багато збірників пісень, він найбільше захопився епохою українського бароко. Так народився “Кант”, що, на жаль, став останнім опусом цього маестро з його пророчими словами: “Благаю тебе, Господи!”.

Музика представників української діаспори, зокрема В.Балея, М.Кузана, А.Мірошника, Ю.Фіали, включається в загальноукраїнський контекст. Але ж, головне, “Фест” надихає на написання нових творів. І саме тут виникає багато проблем щодо роботи директорату фестивалю, добору тих чи інших композицій, найбільш повних репрезентацій різних композиторських шкіл України та діаспори. Особливо гостре питання — репрезентація нашої Спілки.

В.БІБІК (композитор): Як член директорату “Фесту” вважаю, що утворювати формальний директорат немає сенсу, бо реально працювати можуть тільки люди, котрі мешкають у Києві. Хто знаходить кошти, той зараз і складає програми. Адже того, що змогла дати Спілка, вистачило б хіба що на виконання кількох композицій. Решта — гроші спонсорів, окремих осіб, діаспори тощо. І навіщо рахувати, скільки композицій взяли у фестивалі участь? Спілкування з митцями різних країн — величезний здобуток цього свята. Знаю, що Карабиць віддає багато сил і часу фестивалю. На моє запитання “Що ти пишеш зараз?” він відповів: “Я вже забув, коли сідав до рояля”. До речі, він має на те право — включити до програми твір, який прозвучав на першому концерті. Мені відомо, що у доборі композицій брав участь продюсер В.Балей.

В.БАЛЕЙ: Так, програми ми складали з І.Карабицем. Я не розумію деяких музикантів, котрі говорять про опозицію Спілки “Фесту”. У нас** спілок немає, бо знаємо всі політичні причини, через які Сталін, як нагороду, давав змогу вступити до того “корита”, що називалося Спілкою. Це є профспілкове забезпечення композитора. У світі, з якого я походжу, складання програм — пріоритет директорату фестивалю, але й відповідальність — теж його. Ясно, що програма і фестиваль віддзеркалюють позицію дирекції, її смаки, і це нормально. Київ — велике місто, можна організовувати різні фестивалі за своїми уподобаннями. Діставай кошти — і починай. Сьогодні вже ніхто тебе не зупинить, ніхто не забороняє. Наш “Фест” ще дитя, яке тільки стає на ноги. Для нас зараз важливо знайти своє обличчя, хто ми є, що хочемо сказати цим великим форумом.

Б.РЕНДС (композитор, США): Я очолював журі конкурсу імені Мар’яна та Іванни Коць. Хочу сказати, що ніхто не збирався конкурувати з Бетховеном, Шуманом, Чайковським, Шостаковичем. Ми орієнтувалися на найвищий професіональний рівень опусу. Фіналістам треба усвідомити, що дуже рідко в світових конкурсах виконуються всі відібрані композиції: звичайно — лише ті, що отримали нагороди. А в нас конкурс — частина програми. Чому тільки одна нагорода, третя премія? Замало композиторів брали участь, не всі звернули увагу на листівки, альбоми, де публікувалися умови змагання. На думку журі, твір китайського композитора єдиний, що з професійної точки зору відповідав вимогам*. Композиторство — це не професія, а спосіб життя. Так я вважаю. Дуже жаль, що українці показали всього три опуси, хоча подано партитур близько тридцяти.

М.ЗАГАЙКЕВИЧ (музикознавець): Панство Коць — видавці зі США — добре відомі своєю благочинною діяльністю, моральною і матеріальною підтримкою різних акцій, спрямованих на відновлення історичної пам’яті та духовного потенціалу українського народу. У минулому році конкурс присвячувався Голодомору в Україні, нині — нуклеарній катастрофі в Чорнобилі. І хай навіть не було серед поданих цього року творів значних художніх відкриттів, але сам факт сприяє розкриттю в світовому масштабі морально-естетичного аспекту цього страшного для народу України атомного геноциду.

Г.ГАВРИЛЕЦЬ (композитор): Дуже дивно, навіть сумно, що тема, яку запропонували Коці, не викликала творчої активності. Представлені композиції різні, але не настільки яскраві, як минулого року (премію одержав В.Бібік). Особисто мені найбільше сподобався твір американця К.Малоуна.

І.КАРАБИЦЬ (композитор, директор фестивалю): Дирекція робила все можливе, щоб ідеї, задуми щодо концертних програм втілилися в життя, але з фінансами було досить сутужно, і вже інколи в останню хвилину вирішувалося питання про приїзд декого з гостей та учасників. Адже у фінансовій кризі опинилися, на жаль, не тільки ми. Так, компанія “Air France” не профінансувала приїзд вельми очікуваного французького хору, а в Польщі в останню мить “згоріли” кошти на приїзд Квартету Вілянув.

В.БАЛЕЙ: Зрозуміло, що без підтримки спонсорів, — передусім вітчизняних, — фестиваль і надалі буде стикатися зі складнощами. Але він вже існує, має певний досвід і досить високе реноме на Заході.

М.КОЦЬ: Мені здається, що допомога діаспори має бути інтенсивнішою та конструктивнішою. Її роль, вважаю, мізерна і, скажемо щиро, переважно зведена до балакунства.

С.МОВЧАН (музичний критик): Цього року, на жаль, фінансова допомога вітчизняних меценатів фактично відсутня. Брак коштів позначається на програмах фестивалю, його афішах, буклетах, рекламі.

І.КАРАБИЦЬ: Організатори фестивалю не вважають нинішню його модель ідеальною. Мріємо поєднати в подальшому музичну акцію та туристичний сервіс. Може, слід подовжити терміни, визначитись у спрямуванні концертів, як це заведено в Європі.

Про П’ятий “Фест” можу сказати, що традиційною залишиться форма концерту; деякі варіанти будуть несподівані, особливо щодо виконавських колективів та сучасної музики.

Б.СЮТА: Вважаю, що наше завдання — утримати досить високий рейтинг фестивалю. Треба прискіпливіше підходити до відбору творів, частіше запрошувати композиторів та виконавців зі світовим ім’ям. І водночас більше показувати української (передусім сучасної) музики: композитори й виконавці, котрих маємо сьогодні, варті того, щоб про них знав увесь світ.

Є й інша особливість цьогорічного фестивалю — дуже скромна присутність музикантів Європи. Сполучені Штати й Канада нині домінують у списку гостей та офіційних осіб, у переліку композиторів та виконавців. Хотілося б почути більше творів талановитої молоді, приміром, Німеччини та Франції.

Т.ГНАТІВ (музикознавець): На мою думку, ті, хто відбирають твори для показу на фестивалі, повинні виявляти більшу вимогливість. Ось для прикладу, Р.Нейнс: програма із його фортепіанного доробку справила дивне враження, бо це піаніст не того рівня, якого ми повинні прагнути. Взагалі можуть звучати композиції суперечливі, але треба, щоб вони відзначалися високою художністю. Ще одне: навіть при бездоганній організації чотири концерти на день забагато. Хто хотів би послухати їх, не може того зробити фізично.

Н.ГЕРАСИМОВА-ПЕРСИДСЬКА (музикознавець): Ми почули не тільки щойно написане, а й твори, які майже ніколи не звучали (“Гра в карти” І.Стравинського, “Завод” Мосолова, “Пасифік 231” Онеггера). Фестиваль відобразив одну з характерних тенденцій ХХ століття — створення релігійної музики. Літургія Л.Дичко, котра спирається на давні традиції, справила надзвичайне враження.

Оскільки “Київ Музик Фест” став щорічним, чекаємо його як свята, адже звучить багато цікавого, ми відкриваємо нові імена композиторів та виконавців.

Ю.ЧЕКАН (музичний критик): Отже, двадцять вісім концертів протягом тижня, до яких увійшло понад сто творів. Участь провідних вітчизняних та зарубіжних виконавців, заключний тур міжнародного композиторського конкурсу і світові, європейські та українські прем’єри... Яскраві художні враження — і гіркі розчарування, насичені програми й фінансові проблеми, натхнення і прикрі невдачі, інтелектуальна енергія і підводні течії кулуарів, — усе це — “Київ Музик Фест”.

Матеріали підготували

Марина Копиця

та Галина Степанченко



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.