“Хрещатик”. 1993. 12 жовт. №185 (541)

Розмову вела Олена Берегова

Українська музика в контексті світової культури.

Так визначив головну мету Четвертого українського міжнародного музичного фестивалю “Київ Музик Фест’93” його музичний директор, відомий український композитор Іван Карабиць. Маємо усі підстави твердити, що сподівання організаторів цього музичного форуму чи не світового рівня таки виправдалися.

Пролунали заключні акорди, та у кожного з його учасників і слухачів залишилися, безсумнівно, свої враження й спогади. У попередньому матеріалі ми розповідали про те, як ставляться до цієї події наші земляки та співвітчизники. А що ж думають про нього зарубіжні гості? До нашої уваги два інтерв’ю з цього приводу.

“Мене вкрай здивувало одне — кияни

розмовляють російською, яку я не розумію!”

В антракті одного з концертів нам вдалося поговорити з чудовою канадською гобоїсткою Олександрою Погран, блискучою виконавицею сучасної музики. За півгодини розмови ця симпатична усміхнена жінка зуміла настільки привернути до себе, що, здавалося, допомога перекладача вже не потрібна. До речі, вона непогано володіє українською мовою і відповідала на деякі запитання сама.

— Як ви ставитесь до нашого фестивалю, які найсильніші враження?

— О, мені дуже цікаво. На превеликий жаль, у Канаді ми не знаємо українських композиторів, і тому дуже цікаво було познайомитись з їх творчістю. З іншого боку, є багато композиторів з Європи і навіть Америки, твори яких я тут почула вперше. Наприклад, американець Бернард Рендс — надзвичайно талановитий, це відкриття для мене. І взагалі, бути музикантом — чудово, бо куди б ти не поїхав, скрізь знаходиш нових друзів.

— Пані Олександро, а чи не траплялося вам самій писати музику?

— Так, це було, коли я ще вчилася на композиторському відділі університету, але в процесі музичної практики я захопилася виконанням творів.

— Нам відомо, що багато сучасних композиторів пишуть свої твори спеціально для вас. Чи не хотілося б вам налагодити подібні стосунки з українськими композиторами?

— Основна мета моєї поїздки — зібрати якомога більше творів українських композиторів для виконання. У мене вже є деякі пропозиції. Нещодавно запропонував свій твір Ю.Іщенко, є також домовленість із М.Денисенко. Я упевнена, що надалі наші контакти будуть розширюватися.

— Що ви думаєте про музичну критику і яку роль вона відіграє у вашому житті?

— Критика — це надзвичайно важливий процес, але головне, щоб критик був добре освіченим, бо багато представників цієї професії не знають музики, а в сучасній взагалі не орієнтуються. Було б набагато краще проводити опитування слухачів з приводу того чи іншого концерту, твору або виконавця, а сучасні критики пишуть в основному для того, щоб чимось вразити читачів. Ось, наприклад, в Нью-Йорку публіка орієнтується, на який концерт піти, а на який ні, саме за відгуками критики. Головне завдання критика полягає, на мій погляд, в об’єктивній оцінці музичного твору.

В моєму житті були іноді й негативні відгуки, але головне для мене — це творчість і виконання творів. Мій найкращий критик — це я .

— Чи не могли б ви розповісти про свої враження від “Київ Музик Фесту’93”, публіки і взагалі від міста й киян?

— Перш за все про публіку. Чесно кажучи, я була дуже здивована тим, що ваша публіка дуже освічена, поінформована і добре обізнана у сучасній музиці. А високий рівень її освіченості потребує аналогічного рівня від виконавця. Другим позитивним моментом є те, що на концерти сходиться багато людей. Це сприяє активному спілкуванню зарубіжних музикантів з українськими колегами.

У Києві я вперше, і мені дуже подобається ваше місто. Прекрасна архітектура, чудове поєднання кольорів сірого, жовтого, зеленого. Вдалося побувати в Києво-Печерській лаврі, Софіївському соборі, взагалі, у вас немає проблем, що б побачити. Було б бажання і час, якого мені так не вистачає через репетиції і концерти.

Єдине, що мене вкрай здивувало, це те, що кияни — жителі столиці України — розмовляють російською мовою, яку я не розумію.

— Пані Олександро, що б ви хотіли побажати читачам нашої газети?

— Незважаючи на економічні труднощі, підтримувати високий рівень музичного професіоналізму і примножувати найкращі надбання української культури.

“Родичів в Україні немає,

але кожний з вас мені найближчий!”

Знайомтеся: пан Мар’ян Васильович Коць — відомий американський видавець, меценат, один із фундаторів “Київ Музик Фесту”, людина, безмежно віддана справі піднесення української культури до світового рівня. Можливо, не всі знають, що пан Коць дуже багато часу проводить в Україні, незважаючи на всі її негаразди і нестатки, матеріально підтримує харківське видавництво “Березіль” та чимало лікарень, щиро вболіває за майбутнє нашої держави. Маючи на меті познайомити читацькі кола з цією незвичайною людиною, ми зателефонували до нього і попросили коротко розповісти про свою діяльність і враження від фестивалю.

— Я вже на пенсії, — сказав пан Мар’ян, — колись працював в Українській банківській корпорації, мав своє видавництво. Тепер займаюся благодійною діяльністю по лінії освіти, культури. Нещодавно ми зібрали 4 мільйони доларів і купили комп’ютери для дітей Чорнобиля. Минулого року я планував для українських композиторів конкурс на твір, присвячений Голодомору, цього року — присвячений Чорнобилю.

— Пане Коць, ви приїхали на “Київ Музик Фест’93” набагато раніше, ніж він почався. З чим це пов’язано?

— Мій ранній приїзд має зв’язок із благодійними справами, а з іншого боку — я хотів стати свідком вшанування пам’яті загиблих від Голодомору у 1932—33 рр. Мене обрали представником Асоціації Голодомору в діаспорі. Я дуже схвильований тим, що, нарешті, настав час, коли можна говорити правду про ці страшні події, про трагедію багатостраждального українського народу.

— Пане Коць, що ви можете сказати як організатор фестивалю про цю подію?

— Я дуже задоволений тим, що з кожним роком він викликає все більший інтерес і невпинно наближається до світових норм у проведенні подібних заходів. У майбутньому Київ, як і вся Україна, має стати центром світової культури. Я був на багатьох концертах, слухав прекрасну музику у блискучому виконанні. Думаю, ми повинні зберегти той високий рівень майстерності, якого досягли українські музиканти.

— Мар’яне Васильовичу, чи плануєте ви продовжувати серію конкурсів для композиторів України?

— Так. На наступний рік ми запропонували симфонічний твір “Україна” для усіх композиторів, незалежно від вікового цензу. Плануємо організувати також міжнародний з’їзд композиторів-жінок і одночасно влаштувати для них конкурс на кращий твір*.

— Це значить, що ваші зв’язки з Україною не перериваються?

— Зв’язки з Україною я буду підтримувати до смерті.

— І останнє запитання, пане Коць. Ви так часто буваєте в Україні, у вас тут є, напевно, родичі?

— Родичів немає, але кожен з вас мені найближчий.

Розмову вела Олена Берегова



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.