“Культура і життя”. 1993. 6 лист. №45

Розмову вела Світлана Мовчан

Бернард Рендс: — Мова — то музика!

Бернард Рендс — американський композитор, професор композиції Гарвардського університету і головний композитор Філадельфійського оркестру. Він уперше в Україні. Тому наш спеціальний кореспондент на фестивалі Світлана Мовчан почала з ним розмову про враження від Києва:

— Я знав, що Київ — одне із найстаріших міст у Європі, з давніми й високими культурними традиціями, що ваш оперний театр — один із найбільш відомих. Чув, що тепер місто переживає занепад. Але приїхавши сюди, побачив, що Київ — одне з найвродливіших міст, він просто зачарував мене.

— Ваше ім’я в Україні майже нікому не було відомим, але музика, що пролунала на фестивалі, вразила багатьох. Тож слухачів, певно, цікавитиме ваша біографія.

— Народився в Англії. Коли був юнаком, деякий час жив в Італії, там здобув музичну освіту. Вчителями були Даллапіккола, Мадерна, Беріо, Булез. А в Америку спочатку поїхав на гастролі. Потім було ще кілька контрактів, поступово все більше включався в культурне життя цієї країни, де й оселився. До того ж для мене Америка дає надзвичайну свободу творчості. Європа має дуже сильні композиторські школи з давніми традиціями. Це і добре, і погано водночас, бо ті традиції певною мірою обмежують.

— Серед своїх вчителів ви назвали чимало італійських митців. Але ось у вашій музиці відчуваються інші впливи...

— Так, можливо найбільш сильними є австрійські, німецькі — Бах, Моцарт, Малер, нововіденська школа. Велике значення мають також Дебюссі та Стравинський.

— Відчувається велика ерудиція щодо практичного знання музичної культури. Напевне, це пов’язано з вашим фахом диригента?

— Так, колись багато часу віддавав мистецтву диригування, найулюбленішими в моєму репертуарі були Моцарт, Шуберт, Прокоф’єв, Шостакович... Але потім зрозумів, що треба вибирати. Композитор — то не є фах, композитор необов’язково має бути професором. Це спосіб життя, мислення, існування...

— Ви дуже любите живий людський голос. З чим це пов’язано?

— Людський голос, можливо, найбільш витончений, складний, гнучкий та переконливий носій музичних ідей та значень, — завжди давав натхнення і впливав на все моє музичне мислення. До того ж, завдяки голосу стає можливим поєднати музичну інтонацію з поетичною, зі словом.

— Автори текстів, що їх ви обираєте, як мовиться, розсіяні в різних епохах — від Піндара та Франсіска Ассизького до Сальваторе Квазімодо та Пауля Целана. І кожний текст зберігає мову першоджерела. Чому?

— Література багато втрачає при перекладі. Кожна мова — то вже є музика, своя, особиста. Переклад, навіть чудовий, — то народження іншої поезії, іншої музики. Складніше — з’єднати тексти так, щоб не виникло відчуття калейдоскопічності. Але цей процес такий захоплюючий!

— А ви не використовували українські або російські поезії?

— Ні, на жаль. Я не знаю цих мов — не знаю їхнього звучання, мелодики. Без відчуття мови, її внутрішньої музики неможливо поєднати її з музичною інтонацією. Але, цілком можливо, я вивчу хоча б одну з них.

— Скільки ж мов знаєте?

— Не так багато — всього п’ять, але добре.

— Чи хотіли б приїхати сюди й на наступний фестиваль?

— Так. Якщо мене запросять ще раз — обов’язково!..