“Вечірній Київ”. 1994. 12 жовт.

Ірина Сікорська.

IV Симфонія Лятошинського не прозвучала через хворобу одного оркестранта

Престижний міжнародний фестиваль “Київ Музик Фест’95”, який триває у столиці з 1 по 8 жовтня і репрезентує визначні композиторські, диригентські та виконавські сили з усього світу, мав відкритися IV Симфонією Бориса Лятошинського. Геніальна музика цього композитора дуже важко знаходила собі дорогу до слухачів за життя композитора, і от нинішній фестиваль проходить під знаком його творчості, в рік 100-річчя від дня народження Лятошинського. Однак IV Симфонія при відкритті фестивалю в Національній опері так і не прозвучала: в останню хвилину стало відомо, що захворів оркестрант, який грає на бас-кларнеті – рідкісному інструменті, що його так любив композитор.

Певною сатисфакцією перед пам’яттю Бориса Лятошинського стала вистава Театру пластичної драми під керівництвом Т.Мішньової. Цей юний за віком, але вже визнаний колектив представив пластичні композиції на музику Третьої симфонії, Третього квартету та симфонічної поеми “Ромео і Джульєтта” Бориса Лятошинського.

Уже прозвучав на “Фесті” твір одного з найвизначніших американських композиторів сучасності Джона Корільяно – Симфонія №1 (1992 р.), присвячена пам’яті друзів композитора, котрі померли від СНІДу, а також всім стражденним. Диригував один з ініціаторів “Київ Музик Фесту” Вірко Балей (США).

Відбулася прем’єра твору ще одного американського автора, Айана Кроуза, — Рапсодія для скрипки та симфонічного оркестру (1991 р.). Айан Кроуз. Професор Каліфорнійського університету, спеціально прибув до Києва на прем’єру свого твору.

А подією номер один “Київ Музик Фесту’95” одноголосно називають твір молодого композитора з Коломиї Олександра Козаренка – камерну кантату “П’єро мертвопетлює” (1993 р.) для контратенора та камерного ансамблю на вірші Михайля Семенка. Буквально вразили і музика, і філософський зміст, і театральне дійство, що розгорнулося на сцені. В білому – трагедійному – гримі нервово-витончений П’єро – дух, викликаний чужою волею, слухняна маріонетка в чужих руках. І водночас він же – дух митця, що переміг смерть і, звільнившись від власної тілесної оболонки, не в змозі прислужувати тирану. Ці протилежні образи розкриваються з допомогою різних тембрів – чоловічого співу супервисоким голосом (контратенор) та мелодекламації баритона. Цікаво, що обома тембрами чудово володіє одна людина – студент І курсу Львівської консерваторії Василь Сліпак. Сучасна техніка мінімалізму в музиці виявилася на диво вдалою для втілення віршів колишнього запеклого футуриста Михайля Семенка.ebюd



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.