“Вечірній Київ”. 1996. 15 жовт.
Ірина Словіковська
УкраЇнська музика “промовляє до серця” американців
1. ФЕСТИВАЛЬVII Міжнародний музичний фестиваль “Київ Музик Фест’96” увійде в історію як “камератний”: більше половини концертів пройшли силами солістів “Київської камерати”. Жорстока фінансова криза, що спіткала фестиваль, унеможливила участь у ньому багатьох (як у попередні роки) колективів. Значно скоротилася його програма. Однак, як кажуть, нема злого, щоб не на добре: не було “перенасиченості музикою”, усі програми сприймалися з цікавістю, народ справді скучив за музичними імпрезами, і на усіх концертах зали були переповнені. “Музик Фест” не розчарував своїх прихильників і подарував кілька справді незабутніх сторінок.
Подією став виступ у костьолі Св.Олександра камерного хору “Київ”, який презентував програму з творів сучасної духовної музики. Це був концерт справді світового класу: і за якістю творів, і за драматургічною будовою (прозвучало 5 “Алілуй”!), і за блискучим виконанням.
Кількість іноземних гостей цього року, звісно, була дуже обмеженою, проте кожен з них був по-своєму вельми цікавим. Через хворобу не змогли приїхати давні друзі “Фесту” — меценати Коць, одначе не позбавили фестиваль підтримки: заключний концерт відбувся при їх фінансовій допомозі.
Більшість гостей представляли Сполучені Штати Америки, і це природно: багато зусиль для того, щоб нинішній “Музик Фест” відбувся, доклав його американський співдиректор Вірко Балей. З сольним концертом на “Фесті” виступила піаністка зі США Марія Цісик. Її програма містила цілий блок з творів українських композиторів — В.Барвінського, М.Колесси, М.Фоменка, Ф.Якименка, а також світову прем’єру — Сонату американського композитора Джефрі Бейкера. Автор також був присутній на концерті. Цього ж дня він мав ще одну прем’єру — увечері оркестр Держтелерадіо (диригент Володимир Сіренко) з великим успіхом виконав його сюїту “On Earth as it is in Heaven” (“Як на Небі, так і на Землі”).
Після прослуховування твору виникла дискусія: більшість слухачів відзначила наявність у музиці могутнього слов’янського начала. За роз’ясненням звернулися до автора. З’ясувалося, що композицію він поєднує з проповідницькою діяльністю (з лекцією “Духовність і творчість” мав виступати і в Києві). Одначе присутність слов’янського начала — результат довголітньої дружби з пані Марією Цісик.
2. ЛЮДИНА
Після концерту мені захотілося ближче познайомитись із цією дивовижною жінкою. Ось що я дізналася.
Вона народилася в Байрейті (Німеччина) в родині колишнього львівського скрипаля, яка невдовзі переїхала до США. Вчилася у знаменитому Джульярді, закінчила Вищу школу виконавського мистецтва. Є членом Товариства музичних істориків та музикознавців (вона досліджувала творчість Скарлатті та Айвза). Викладає фортепіано в університеті та утримує приватну студію. Вчить і дорослих, і дітей. Дуже любить працювати з малечею, адже це — чистий лист: що напишеш на ньому, те й залишиться. Головним педагогічним принципом вважає пошук індивідуального обличчя кожного учня, пробудження його особистості.
— Чи завжди ви виступаєте з сольними програмами?
— Ні, багато років я грала в ансамблі зі своїм батьком — дуже обдарованим скрипалем. Це була чудова школа. Чим більше років відділяє мене від його відходу, тим більше я відчуваю його нестачу.
— Ви вчилися у Розіни Левінн, як це сталося?
— Мені було всього 13 років, я здала аудицію, а після того хтось підійшов до мене і каже: “Мадам зацікавилася тобою”. Я навіть не зрозуміла, про кого йдеться, але взяла телефон і прибула на зазначену годину. Тільки тоді я зорієнтувалася, хто це, і мало не зомліла від страху. Мадам Левінн лежала на канапі, попросила мене заграти:
“Що ти маєш Баха, а що — Шопена, Брамса”. Я не дуже була притомна, але мадам Левінн ніхто не смів сказати “ні”... З нею я працювала три роки, а пізніше перейшла до Мечеслава Менуа. І була в нього до кінця моїх студій. Я захистила магістерку в Джульярді. Потім перейшла до Йєлльського університету і захистила другу магістерку, а пізніше — докторат.
— Весь свій час ви ділите між музикою і педагогікою?
— Я дуже люблю вчити, захоплююсь педагогікою, бо є вчителем уже в четвертому поколінні: мій батько вчив гри на скрипці в консерваторії у Львові, моя бабуся викладала фізику у Львові, дядьо викладав мовознавство, а бабин батько, тобто мій прадід, викладав архітектуру церков. Тепер я маю доньку 17 років, вона готується викладати в університеті і дуже тішиться, що буде вже п’ятою генерацією викладачів.
— А чим вона займається?
— Це цікаво! І хімією, і мовами — свої таланти зібрала від нас усіх. А моя молодша донька має рожеве волосся і грає рок-н-рол — має 15 літ. Так що вони дуже різні, але обидві мають добре серце.
— Але ж ви з сестрою також дуже різні! Квітка чомусь обрала естраду, ви ж залишилися вірною класиці.
— Квітка має класичну підготовку. Вона вчилася грати на скрипці у мого тата більше 13 років. Пізніше у Менес-музик-коледжі студіювала спів — у неї колоратурне сопрано. Але їй те життя не подобалося. Вона сказала, що не хоче стояти в костюмі 3 години за сценою, щоби вийти на 5 хвилин співати. І цілком випадково їй трапилась нагода виступити на естраді.
Їй дуже подобається той швидкий ритм життя. Вона співає вже 15 літ, зазнала дуже великої слави.
— На жаль, так є: у поп-зірок набагато більше слави, ніж у класичних музикантів.
— Ну, це вже хто до чого має натхнення. Вона дуже здібна і в тому, і в іншому, але той її підхід, її класична підготовка посприяли, що в поп-музиці їй було так легко.
— Пані Маріє, ви говорили, що граєте українські програми в Америці. А як американці сприймають українську музику?
— Вони страшенно її люблять. Кажуть, що енергія в ній, як у Бартока, але ще дуже багато серця. Музика дуже лірична, дуже промовляє до серця. Тиждень тому я грала цю програму в університеті, то учні аж плакали. Всі просили ноти — бо то є інакше, і то є яскраве і цікаве.
— Ви говорили, що пан Джефрі ваш учень...
— Так, давно він був моїм учнем з фортепіано, а потім перекинувся на композицію, тому що він пише дуже спіритуально. Його ставлення до творчості є високодуховним. Його речі я виконую з великою приємністю. Намагаюся допомогти їм увійти в широкий світ.
— Відкрийте секрет: соната, яку ви сьогодні виконували, часом не для вас написана?
— Саме так, для мене. Вона мені дуже подобається.
— Що для вас участь у “Музик Фесті”?
— Те, що ми чули, дуже цікаво! Його треба рекламувати, щоб світ знав про нього, щоб заохотити якомога більше країн до участі в ньому — рівень тут дуже високий. Може, знайдеться людина, яка візьме участь у “Київ Музик Фесті” і подарує Києву рояль — то є дуже велика проблема. Адже є українці, які працюють в “Steinway”, треба лишень нав’язати з ними контакти — будемо над цим працювати.
— Які ваші найближчі плани?
— Зараз я відбуваю до Львова, хочу відвідати стареньких друзів моїх покійних батьків, а також довідатися про долю бібліотеки: три роки тому я подарувала велику кількість книжок на кілька тисяч доларів Музичному інституту і просила відкрити відділ бібліотеки пам’яті батька. Відтоді нічого про неї не знаю. А ще невдовзі матиму цикл лекцій з питань імпресіонізму в Метрополітен-музеї (США).
— Хай вам щастить — дякую за розмову.
