“Музика”. 1998. №1

Смуток і розчарування

“КИЇВ МУЗИК ФЕСТ’97” викликав смуток і розчарування. В останні передфестивальні місяці ще здавалося, що раптом станеться диво, і “Фест” постане блискучим, всеохоплюючим та цілеспрямованим! Та де там! Громіздкий і неосяжний, він більше нагадував колишні обов’язкові звіти під скромним гаслом: “Наші досягнення”. Чому? Матеріальна скрута? І все? А де ж звичне нині для багатьох “що бідніший — то мудріший”? Де винахідливість, фантазія, де музичний реrреtuum mоbіlе? Бо рух — то життя, і для фестивалю також. Стомився наш “Фест”, та зарано — молодий ще. З цим, мабуть, погодяться всі, однак кожен бачить “злети та падіння” Восьмого, його позитив та негатив, його енергетику та потенціал по-своєму. Саме їм — учасникам та “вболівальникам” “Київ Музик Фесту” — ми і надали можливість висловитися.

Юрій ІЩЕНКО (композитор). “Київ Музик Фест’97” як єдиний фестиваль, що у нас залишився, — дуже потрібен. І чим він “старший”, тим приємніше називати цю цифру. Отож ми ще живемо.

Восьмий “Фест” яскраво вирізнився з-поміж попередніх. Раніше у програмі звучало багато посередньої, малопрофесійної зарубіжної музики (за окремими винятками, скажімо, як приїзд англійця Філіпа Вилбі). Нині ж їй на зміну прийшло чимало посередньої вітчизняної, що ще гірше. У перші роки існування на “Фест” потрапляли лише “вершки” української музики, а тепер звучали практично всі автори. Чисто символічний відбір творів призвів до доволі дивних концертів. Деякі програми були складені дуже вдало. Слід подякувати художньому керівникові “Київської камерати” Івану Карабицю за прекрасно вибудуваний перший концерт фестивалю, в якому випало щастя прозвучати і моєму твору. Та й інші вечори за участю цього колективу були професійно продуманими; очевидно, дався взнаки досвід. А в паралельних рядових камерних програмах — великих, іноді навіть безглуздих — чого тільки не було! Та ще й через непорозуміння з виконавцями, що брали участь водночас у кількох концертах, програми змінювалися практично на ходу, без огляду на збентеженого слухача. Але ж існують закони сприйняття, нехтуючи якими, можна нашкодити навіть доброму твору. Якщо він не відповідає загальному стилю або просто невдало підібраний, то загине й весь концерт, що, в першу чергу, позначиться на сприйнятті слухача. Щоб уникнути помилок, відбір і укладання програм слід доручати професіоналам. У плані режисури (вірніше, її відсутності) цей “Фест” був, напевно, найбільш безладним.

Відійшовши від власної концепції і фактично втративши цього разу статус міжнародного, “Київ Музик Фест” зробив, звичайно, добру справу для багатьох незаслужено ображених вітчизняних авторів. Бо ж сьогодні членам Спілки композиторів почути свої твори — в сорочці народитися. Обурює сама “спущена згори” ідея залишити тільки один фестиваль з усіма наслідками, що випливають із поєднання непоєднуваного — з камерними “Прем’єрами сезону”, з “Форумом музики молодих”. У цій ситуації перед організаторами постало надзвичайно важке завдання. І все ж найретельніший відбір творів міг би врятувати фестиваль. Та де знайти такого ідеального “оцінювача”, по-перше, незацікавленого, по-друге, чесного, по-третє, найкомпетентнішого?.. Як на мене, ця проблема нерозв’язна не лише у нас, а й зарубежем.

При всіх невдачах фестивалю хочу висловити величезну вдячність його організаторам за два прекрасні концерти. Насамперед французького Квартету Ізаї. Побачивши в залі таку кількість публіки, причому цілком нової, незнайомої, спочатку вирішив, що потрапив на естрадне шоу. Тим приємнішим було здивування, що ростуть наші слухацькі ряди...

Іншим справжнім подарунком став “польський” концерт, в якому чудовий скрипаль Герман Сафонов прекрасно зіграв Другий концерт К.Шимановського. Чудові у нас музиканти! Їдуть-їдуть, а все одно добрі...

І ще одна думка про перший камерний концерт фестивалю, який “нагорі” не захотіли оголосити як відкриття, певно, вирішивши, що симфонія — важливіший жанр. Отож хтось знову вважає, що камерна музика належить до другого сорту. Тоді вітання їм з 1948 року...

Михайло ПІКУЛЬСЬКИЙ (хоровий диригент). Як один з виконавців, хочу насамперед зробити акцент на технічному забезпеченні “Київ Музик Фесту”. До позитивних моментів можна віднести чудову організацію у наданні нотного матеріалу, роздруковуванні хорових партій. Ми до цього не звикли! З іншого боку, було багато непорозумінь. Це і призначення тих самих музикантів водночас у двох різних концертах, і несподівані зміни програм. Тимчасові оркестри, тимчасові хори... Ніхто не був впевнений ані в оплаті, ані в можливості завтрашнього існування. Звичайно, будь-яке свято не обходиться без суєти і “сюрпризів”, але ось метушливість і безлад, навіть безглуздість можуть зашкодити і, врешті-решт, розчинити у собі будь-яку добру подію. А такі акції, як “Київ Музик Фест”, повинні бути своєрідною психологічною опорою для музикантів у нашій хисткій і ненадійній реальності. Думки про кризовий стан “Фесту”, звичайно, з’являються, їх потрібно відганяти, плануючи новий варіант фестивалю, де при меншій кількості концертів вони будуть якіснішими. Нехай залишиться один хоровий виступ, але дійсно високопрофесійний щодо творів і щодо їх виконання. Взагалі чудової хорової музики сучасних українських композиторів вистачило б навіть на окремий хоровий фестиваль. Рівень наших виконавців дуже високий. Автори це добре відчувають і пишуть дійсно для хору: складно, виграшно, зручно. Можливий, правда, відрив від світового музичного процесу: відчуття інформаційного голоду вже з’являється. Заглиблюючись у хоровий масив своєї культури, нове про зарубіжну музику дізнаємось випадково, часом продовжуємо винаходити колесо. Спілка композиторів і Центрмузінформ повинні потурбуватися про налагодження контактів з європейськими видавництвами, про створення своєрідного “інформаційного коридору” для композиторів і виконавців. Інакше потрапимо в ситуацію того, хто крокує сам по собі.

Ігор АНДРІЄВСЬКИЙ (керівник оркестру “АRHCI”). Участь у будь-якому фестивалі дуже важлива для виконавців. Планові концерти — це акції, до яких можна підготуватися заздалегідь, не порушуючи встановленого ритму роботи. До фестивалю ж потрібно за півтора-два тижні вивчити складний твір.

Тому така подія для кожного колективу стає перевіркою на рівень майстерності, мобільності і дисципліни. До недавнього часу участь у фестивальних заходах була для нашого оркестру практично єдиною можливістю виступити. Колектив “загартувався”, став “легким на підйом” і завжди приймає з радістю пропозиції композиторів. Ми з розумінням і симпатією ставимося до усієї української музики, тому погодились на виконання запропонованих творів, хоча принцип залишковості в даній ситуації домінував. Та, очевидно, оргкомітет мусив уникнути поєднання в програмах принципово різних творів. Не може поряд звучати музика Бартока і Цегляра для струнного складу: це твори протилежні за мисленням, засобами виразності, ролі в них струнних. Поняття “сучасної музики” доволі умовне, і хронологічно все, що було репрезентоване, можна віднести до неї. Але у цьому випадку логічно виділити твори традиційні у своєрідний “ретро-концерт”.

Незважаючи на велику кількість технічних недоліків (заміни творів безпосередньо перед концертом, невдалий розподіл залів, недомовленість з музикантами про їх участь у програмах, відсутність необхідних інструментів), вважаю у нинішньому, Восьмому “Фесті” саме виконавський рівень був надзвичайно високим. І “Київська камерата” прекрасно грала, і ми старалися, і багато чудових солістів виступило. Наголосимо, що все це українські музиканти. На жаль, у нас чимало виконавців залишаються незатребуваними. Наприклад, участь у таких фестивалях, як одеські “Два дні і дві ночі” і львівські “Контрасти”, передбачає приїзд за власні кошти, а в першому випадку і виступ без гонорару. Наш колектив, не маючи матеріальної бази і не захищений юридично, не може прийняти таку пропозицію. Зарубіжні ж виконавці готові до благодійності, звідси і їх пріоритетна участь. Отож “Київ Музик Фест” для більшості українських музикантів залишається єдиною можливістю познайомити слухачів із своїм мистецтвом. За це варто поборотися. Однак “Фест” мусить трохи видозмінитися. Великі фестивалі вимагають значних коштів. У нинішній ситуації, коли їх “вибити” практично неможливо, а довіряти обіцянкам високопоставлених осіб не варто, такому масштабному заходу не вижити. Завдання оргкомітету не з легких, але він завжди може розраховувати на наших чесних, сумлінних, достойних музикантів, які готові працювати з максимальною віддачею.

Наталія СТЕПАНЕНКО (музикознавець). “Київ Музик Фест” — унікальний для Спілки композиторів України, музичної громадськості столиці, набув за вісім років нових рис, а з ними і певних проблем росту. Він змінився насамперед “зовні”. Через відсутність коштів обмежилась географія фестивалю, яка ще п’ять років тому вражала широтою, розмаїттям національних композиторських шкіл, солістів, диригентів, колективів, кількістю і масштабами концертних залів. Із фестивального складу вилучено інші види мистецтва — художні, фотовиставки. Позначилась матеріальна скрута навіть на рекламі. Але, головне, “Фест” змінив свій характер, втратив початкову “допитливість”, а може, просто втомився?.. І якщо на першому фестивалі звучало запитання “Коли?” (вокально-інструментальний цикл Л.Грабовського на вірші В.Хлєбникова), то нині ж, навпаки — найчастіше виникає безліч “Чому?”.

Безумовно, важливо, що за “Фест” з неймовірними зусиллями боролися організатори і що він, так би мовити, відбувся для кожного композитора. Адже ця радість бути виконаним, почутим і записаним окрилює музикантів. З іншого боку, втративши через об’єктивні причини свій початковий імідж, “Фест” саме у цьому році повернувся до своїх витоків — пленумів, з’їздівських рапортів. Поряд з непересічними творами у ньому звучали і такі, що до деякої міри справляли враження написаних на соцзамовлення.

Напевно, організаторам варто звернутися до досвіду інших фестивалів, що стрімко набирають ваги, і не лише у музичному світі. Нині, наприкінці XX століття, інтеграційні процеси так активізувалися, що перебувати у незмінному стані просто неможливо. Життя спонукає до постійного руху, нові тенденції витісняють застарілі, штовхають чисті види мистецтва до синтезу. Окрім того, продовжуючи претендувати на статус міжнародного, “Київ Музик Фест” зобов’язаний зважати на сучасні зміни у світовому музичному просторі. Для виконання нової музики необхідне технічне переозброєння, комп’ютеризація.

Якщо ж вести мову про суто музичні проблеми, то пріоритетними для “Фесту” повинні стати дві вимоги — найретельніший відбір творів і орієнтація на особистість.

Але з оптимізмом згадаємо рядки Ліни Костенко: “Несказане лишилось несказаним”. Може, справді?

Алла ЗАГАЙКЕВИЧ (композитор). Вже саме існування “Київ Музик Фесту” як найпрестижнішого і представницького українського фестивалю є позитивним фактом. Тішить і те, що головну ідею проведення свята сучасної музики, насолоди творчістю, яскравими художніми досягненнями до Восьмого “Фесту” ми не забули. Однак нинішній варіант далекий від ідеального, до якого наближалися у перші два роки. Можливо, з віком якісь професійні критерії й змінюються. Але все ж, якщо в недалекому майбутньому залишиться фестиваль з такою назвою, він неодмінно мусить стати акцією, де кожен твір і кожна концертна програма чітко виявила б наміри організаторів, певні напрями композиторської творчості. Важко пояснити цьогорічну неймовірно перенасичену програму “Фесту”, яка увібрала і “Прем’єри сезону”, і “Форум музики молодих”! Чим виправдати повну відсутність форми не лише окремих концертів, а й всього фестивалю в цілому? На кого поскаржитись з приводу виконання органного твору в залі, де немає органа, або звучання концерту Бартока для струнних, челести і ударних без челести, двох роялів (ударні з’явилися лише перед виходом на сцену)? Хто візьме на себе за все це відповідальність? Мені видається, що багато в чому винен оргкомітет, який повинен був кардинальним чином змінити стиль роботи, стати професійнішим, залучити спеціалістів у цій галузі. Тоді кожний концерт мав би свою концепцію, а не був “братською могилою”, де вмирає все: і імена, і твори, і виконання.

На цьому “Фесті”, певно, єдиною збалансованою виявилася програма першого концерту, де навдивовижу природно поєдналась і українська музика, і зарубіжна — Бріттена, Сильвестрова, Іщенка, Вареза, Карабиця. На мій погляд, таке процентне співвідношення вітчизняних і зарубіжних композиторів було б найдоцільнішим і для всього фестивалю в майбутньому. Найголовніше — треба спробувати створити нову модель “Фесту”, орієнтуючись на вже існуючі європейські, наприклад, на великий Страсбурзький фестиваль нової музики, який став навіть світовою презентацією сучасних творів. Об’єднуючою ідеєю там є щорічний вибір як головних персон двох сучасних композиторів, що показують більше десяти своїх творів. “Стрижневі” постаті оточує панорамний показ різних стилів і напрямів, охоплюючи музику майже ста композиторів. Своєрідним аналогом київських “Прем’єр сезону” можна назвати паризький “Презант”, що знайомить з музикою і французькою, і зарубіжною. Запрошений гість (Л.Беріо, минулого року — М.Кагель) обов’язково має два-три авторських вечори. Ця ідея, на мій погляд, дуже цікава і перспективна. Саме яскрава особистість може стати об’єднуючим началом будь-якої великої акції, наприклад, у нас — Грабовський або Сильвестров, та й багато інших композиторів. Окрім того, як “головна” особа може виступити і диригент Петер Йотвас, Девід Робертсон, навіть П’єр Булез, або ж виконавець, як це було на Одеському фестивалі за участю Тетяни Гринденко.

До речі, ідея майстер-класів таких відомих музикантів на перших “Фестах” чудово реалізувалася, відкидати її ні в якому разі не можна. Для студентів Національної музичної академії можливість поспілкуватися з професіоналами найвищого рівня — велике щастя (пам’ятаю це ще з своїх студентських років). Врешті-решт, під час “Фесту” необхідно проводити різноманітні семінари з проблем сучасної музики і таким чином залучати до участі музикознавців. Ідей багато, і не всі належать до фантастичних. Треба лише перемогти інертність і безініціативність. Можна скаржитися на становище в державі, на брак коштів. Але ж ми вже живемо у цій ситуації і завжди знаходяться люди, які своєю працею рятують мистецтво, зберігаючи наше трепетне ставлення до музики. Серед них — і композитори, і виконавці, що гарантують найвищий рівень гри за будь-яких умов і за будь-якої оплати. Щоб вижити, “Київ Музик Фест” повинен розраховувати перш за все на таких музикантів.

Михайло СТЕПАНЕНКО (композитор). Будь-який фестиваль — своєрідний лакмусовий папірець ставлення держави до культури. У цьому плані “Київ Музик Фест’97” став жертвою невиконання урядом своїх зобов’язань та навіть і законів. Зрозуміло, що в державі, яка приймає бюджет аж наприкінці червня, не може бути нічого заздалегідь підготовлене. Така велика акція, як “Київ Музик Фест”, планується не за тиждень і не за місяць. Кожен з відомих композиторів, виконавців, колективів має менеджера, який укладає з нами угоду. Що можна гарантувати йому, коли не бачимо ані копійки за день до початку? Це справжня “хлєстаковщина”! А оргкомітет планував у цьому році багато цікавого. Наприклад, запросити відомого польського композитора З.Гурецького. Ну що ж, не вдалося розширити зарубіжну частину програми...

Проте нинішній “Фест” став справжньою панорамою української сучасної творчості. Бо й від інших авторів звучали нарікання з приводу другорядного місця вітчизняної музики на фестивалі. А нам є що показати, адже Спілка композиторів України об’єднує багато цікавих особистостей. Зірка першої величини — Сильвестров! Його музика багато років вважалася найавангарднішою, а нині вона входить до системи світосприйняття сучасного слухача. В.Сильвестров на наших очах стає всесвітньо відомим класиком. Іншу композиторську тенденцію, пов’язану з українською класичною традицією, представлено, наприклад, Третьою симфонією корифея М.Дремлюги. Цей філософський твір, присвячений жертвам Голодомору, написано традиційною мовою, бо таке світовідчуття композитора. З іншого боку — творчість молодого митця С.Зажитька, яка концептуально побудована на епатажі, запереченні всього, що було до нього. Природно, й звукова матерія в його музиці цілком інакша. До речі, в наших рядах — багато молодих талановитих авторів: В.Польова, А.Загайкевич, О.Козаренко... І ось все це винесено на фестиваль, кожен з учасників дістав можливість публічно виразити власні ідеї і здобути якнайширшу рекламу. А це непросто, бо сучасна музика академічної традиції досить специфічна — має відбиток елітарності. Вона спрямована не лише на емоційне сприйняття, а й на інтелектуальні можливості слухача. На такому мистецтві, як в шоу-бізнесі, гроші не заробляють. Проте саме за його рівнем в усьому світі оцінюють розвиток країни.

Сучасна українська музика може гідно представляти державу. Її ще не рекламують належно, не виконують систематично навіть удома (в цьому, до речі, є вина і обласних філармоній, які не займаються пропагандою творчості вітчизняних композиторів). Але при вірній висококультурній політиці в мистецтві в цілому композитори, які “зголодніли” без виконання власних творів, матимуть найкращі зали, виконавців, рекламу. І тоді необхідність фестивалю як свята-презентації сучасної української музики зникне: воно триватиме завжди...

Матеріал підготувала Інна РАКУНОВА