“Театрально-концертний Київ”. 1998. №9

І фольк, і камерна музика. Розмову вела Оксана Городецька

Цьогорічний, Дев’ятий “Київ Музик Фест” виглядав значно скромнішим порівняно з попередніми фестивалями. Та попри всю скруту, його організаторам на чолі з композитором Іваном Федоровичем Карабицем вдалося провести його на досить високому художньому та інтелектуальному рівні. І одна з цікавих, на мою думку, знахідок цьогорічного музичного свята — ставка на молоде покоління виконавців. Натхнення й енергія юності, готовність працювати навіть без грошей, ентузіазм і віра в мистецтво значно оновили імідж “Фесту”.

Серед молодіжних хорових колективів одним з найцікавіших був мішаний хор “Елегія” Прикарпатського університету ім.В.С.Стефаника та Івано-Франківського обласного відділення Всеукраїнської музичної спілки. Його керівники — Любов та Юрій Серганюки — вже чимало років працюють на музичній кафедрі університету, очолюючи хоровий відділ. Обидва лишають враження глибокої інтелігентності та ділової активності.

— Як сталося, що в одного хору — два керівника, та ще й подружня пара?

Л.С.: — Після закінчення музичного училища за фахом “фортепіано” і музичного факультету нашого університету я прийшла до Юрія концертмейстером. Так ми познайомились, а незабаром одружились.

Ю.С.: — А я вже кілька років працював після закінчення Львівської консерваторії керівником хору. Нині ж у нас підростають два сини.

— А коли було створено хор “Елегія”?

Л.С.: — П’ять років тому на базі тодішнього випуску музичного факультету. Ці хлопці й дівчата складають кістяк колективу. Та до нас постійно приходять аматори — любителі хорового співу. Тут є студенти філософи і філологи, юристи та економісти.

Ю.С.: — Можна сказати, що весною минулого року ми здобули професійне визнання — адже колектив отримав перше місце на хоровому конкурсі імені М.Леонтовича. У нашому репертуарі — понад сто творів. І якщо раніше переважала класика — Верді, Леонтович, Моцарт, Січинський, Танєєв, Шуберт, то останнім часом велике місце посідає сучасна українська музика.

— Що допомогло вам звернутися саме до неї?

Л.С.: — Усе розпочалося зі знайомства з композитором Лесею Дичко та її творчістю. Спочатку ми виконали її хорові мініатюри, потім “Плач” — третю частину опери “Золотослов”. А до ювілею композитора плануємо в наступному році заспівати її ж “Французькі фрески”. До речі, до Києва ми приїхали з новою програмою: виконуємо твори сучасних українських композиторів Г.Ляшенка, І.Польського, М.Шуха, Я.Цегляра. Переважна більшість — прем’єрні або виконані лише один-два рази.

— Хорові вже доводилося виступати закордоном?

Ю.С.: — Українську музику там сприймають дуже добре. Під час гастрольної поїздки по Німеччині, де ми дали близько тридцяти концертів, кожний продовжувався дві-три години — замість запланованих півтори. На “біс” звучали як класичні, так і сучасні композиції. Було приємно, що публіка на концертах дуже обізнана в слов’янському хоровому співі. Навіть слова деяких творів знають напам’ять. Тепер попереду конкурс у Великобританії, де наш хор буде представлений в двох номінаціях — “Фольк” і “Камерна музика”.

— Чи не обтяжує така спільна творча робота ваше сімейне життя?

Ю.С.: — Зовсім ні. В нас майже ніколи не виникає розбіжностей ні в творчому, ні в особистому плані.

Л.С.: — Протиріччя на роботі згладжуються тим, що кожен робить свою справу: Юрій диригує переважно класикою, а я — сучасною музикою.

— А чи допомагає вам хтось у домашній роботі?

Л.С.: — Ніхто. Ми самі встигаємо всюди. Юрій прекрасно готує, пече, прибере, коли я заклопотана. Ми намагаємось доповнювати одне одного і в мистецтві, і в житті.

Ю.С.: — Наш творчий та сімейний союз є прикладом для молоді, гуртує студентів довкола нас.

Розмову вела Оксана Городецька



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.