“Музика”. 2000. №1-3

Крізь призму минулого

Серед музичних прем’єр "Київ Музик Фесту’99", що відбувався у Колонному залі імені М.Лисенка Національної філармонії України, увагу слухачів привернула Симфонія №6 Л.Колодуба, присвячена пам'яті Арнольда Шенберга.

Наш кореспондент зустрівся з її автором - народним артистом України Левком КОЛОДУБОМ.

С.К.: Який зв'язок між А.Шенбергом і Вашим новим твором?

Л.К.: Сьогодні особистість цього австрійського композитора в уяві музикантів часто-густо виникає як пам'ятник основоположнику новаторської музично-теоретичної системи.

Я вирішив поглянути, насамперед, на епоху, коли формувалася система Шенберга, - кінець XIX - початок XX століття. Як відомо, це був період досить нестабільний: руйнувалися імперії, змінювалося мислення, і - як наслідок - йшли пошуки нових шляхів розвитку суспільства. У мистецтві над усе домінував принцип заперечення старого і утвердження нового. Тож головна ідея симфонії - втілення відчуття перехідної епохи, яка вплинула на діяльність композитора, філософа-мислителя, теоретика А.Шенберга.

С.К.: Ім'я А.Шенберга інколи пов'язують із авангардизмом.

Л.К.: Так, проте авангардистами називали і Прокоф'єва, і Стравінського, адже вони сміливо відкинули догми і торували нові музичні шляхи. Однак головним у їх творах залишились не яскравість технічних прийомів чи нечувані ладо-гармонічні винаходи а музична думка, натхненна живою ідеєю.

Якщо композитор - обдарована особистість, він створює талановиту музику будь-якого напрямку, а коли таланту немає - тоді з’являються "авангардисти", щоб сховати свою убогість за складною і досить абстрактною системою.

С.К.: Варто зазначити, що образи Симфонії №6 - яскраво-рельєфні, "змальовані" насиченими оркестровими барвами, що надає твору своєрідного театрального ефекту...

Л.К.: Так, театральність у моїх композиторських "генах" не випадкова. В дитячі роки зростав і виховувався в оперному театрі. У своїй творчості мислю зримими образами, бо вважаю театр вищою формою мистецької дії. А щодо "кольорів" музики - тут, напевне, дається взнаки моє захоплення живописом. До речі, саме театр і живопис вплинули на драматургічний задум симфонії: через музичне переосмислення змалювати парад масок. У фіналі, як кадри німого кіно, перед слухачем з'являються і буфонада, і драматичні епізоди; пруський марш змінюється схвильовано-романтичними мелодіями, а тривожний неспокій контрастує з врівноваженою класикою. Такий принцип синтезу різних стилів має на меті відтворити надзвичайно строкату панораму музики початку XX ст.

С.К.: Нині українська культура стоїть на порозі нового тисячоліття. Мимоволі виникають історичні паралелі із особливостями минулого століття і сьогодення.

Л.К.: Безумовно, образи симфонії невід'ємні від нашого часу. Адже ми, як і колись А.Шенберг, живемо в епоху краху старих Ідеалів, переоцінки усталених цінностей; в епоху, коли різні політичні погляди впливають на стан музичної культури, на виховання смаків молоді. Як і майже століття тому мелодії кабаре заполонили усе навкруги, так і сьогодні серйозна музика знаходиться під тиском естрадної "попси". У передмові до симфонії, звертаючись до сучасників, я написав: "У певні періоди людського розвитку настає пора переосмислення цінностей. Люди мислячі залишають нам свої заповіти. Проте прислухатись до них, збагнути їх у нас часто не вистачає часу (а може сміливості?)"...

С.К.: Отож, прем'єра з успіхом відбулася. Яка Ваша думка з приводу першого виконання твору?

Л.К.: Симфонію виконав Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під керуванням Володимира Сіренка. Музиканти та їх диригент - досвідчені професіонали, і для них немає проблем в інтерпретації різних музичних стилів.

Симфонія №6 Левка Колодуба стала ще одним твором у сучасній українській музиці, що відображає "вируюче" мистецтво XX століття. Крізь призму минулого заради духовності майбутнього композитор слухає сучасність.

Розмову вела Світлана Корецька