"Україна-центр". 2001. 7 дек. №49(416)

Ірина Сікорська

Воскресіння світових шедеврів

Минуло трохи більше року з того часу, як американський професор Вольф відкрив світові сенсаційну новину: у Києві з повоєнних часів зберігається велика частина фондів Берлінської співочої академії, яка досі вважалася втраченою! Звістка ця сколихнула давно вже небачений вир пристрастей. З тих пір багато паперу було списано і списів зламано в пошуках істини і винних, але, схоже, всієї правди ніхто так і не дошукався... А проблема т.зв. бахівської колекції (оскільки близько 500 справ присвячені саме Й.С.Баху та членам його родини) відтоді обросла багатьма версіями.

АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

Історичний. З повоєнних років до 1976 р. колекція рукописних і друкованих нот (понад 5 000 справ) зберігалася в фондах бібліотеки Київської консерваторії, а відтоді передана на зберігання до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ), де й понині значиться під №441.

Міфологічний. У 1945 році радянські танкісти, повертаючися з Німеччини через Польщу, нібито проїжджали повз згарище, де серед купи паперу і попелу бродив старенький чоловік і гірко плакав. Начебто саме він умовив наших солдатів забрати вцілілі папери з собою. Сумлінні танкісти перейнялися бідою незнайомця і привезли понад 20 ящиків(!) до Києва. І, розвантаживши їх на подвір'ї чи то музичної школи, чи то консерваторії, поїхали собі далі. З того часу ноти тихенько собі лежали, приховані від широкого загалу, і тільки допитливі сміливці-одинаки зважувались опрацювати й виконати окремі твори — вони здобували славу першопрохідців-відкривачів невідомих архівів.

Гіпотетичний. Не може бути, щоб колекція, ринкова вартість якої оцінюється десь у 10(!) річних бюджетів України, потрапила до Києва випадково. Не може бути, щоб протягом п'яти десятиліть наші пильні служби не знали про її існування й справжню цінність. Вона ніби-то й ні від кого не приховувалась, проте допускалися до неї лише окремі втаємничені й перевірені радянською системою особи. Їм дозволялося дещо виконувати, але, звичайно, без зазначення адреси зберігання скарбів.

Патріотичний. Найголовніше, що справді безцінні скарби збережені, не розпорошені, а систематизовані, перебувають у чудовому стані (що підтвердили численні комісії), як і має бути в цивілізованій державі.

Політичний. За ініціативою Президента України постановою уряду вирішено повернути "західну" частину колекції Німеччині, а архіву-музею залишити її фільмокопії для можливості музичного та наукового опрацювання. Частина ж творів, що належать слов'янським композиторам (у т.ч. славетного Максима Березовського), і надалі залишатиметься в Києві. А при архіві-музеї буде створено науковий Центр М.Березовського для зберігання й вивчення творчої спадщини останнього.

ВІРТУОЗНИЙ ДІАЛОГ КУЛЬТУР І ЕПОХ

І ось на початку листопада у Колонному залі ім.М.Лисенка Національної філармонії України в рамках програми "Київ Музик Фест” презентує" відбувся концерт за шедеврами з колекції ЦДАМЛМ України.

До Києва приїхали добре знані у світі віртуозний Камерний оркестр "Віденська академія" (художній керівник Мартін Хаселбек), який грає на оригінальних барокових інструментах, і призер багатьох європейських конкурсів Віденський камерний хор (художній керівник Йоганнес Принц), історія якого нараховує понад 5 десятиліть (майже стільки ж, скільки зберігається в Україні сама унікальна колекція!).

Ініціатором цього грандіозного проекту виступив директор "Київ Музик Фесту" Іван Карабиць, а його куратором став Штефан Шеннах — спікер австрійської Партії зелених та куратор Державної телерадіокомпанії “ОRF” (Австрія). Велика група співробітників останньої прибула до Києва для запису концерту та зйомок 30-хвилинного телефільму, присвяченого 10-й річниці незалежності України.

У першому відділі під орудою молодого українського диригента Кирила Карабиця прозвучали світла, піднесена Увертюра до опери Дмитра Бортнянського "Свято сеньйора" (цей твір — єдиний неколекційний, проте абсолютно вписався в програму концерта й гідно представив український контекст), а також Концерт для скрипки та струнних ре мінор і “Sіnfоnіа grоssо” Йогана Готліба Грауна. Солістом у цьому концерті виступив Ілля Король (барокова скрипка), який народився у Києві, тут же вчився у 3-й музичній школі. Далі в Москві закінчив музичне училище та консерваторію, а останніх 5 років мешкає у Відні і є солістом декількох оркестрів, у т.ч. й "Віденської академії".

Музика викликала цілий шквал овацій, який мав кілька складових. По-перше, вразило особливе, неповторне звучання оркестру. Нагадаю, що музиканти грали на оригінальних інструментах доби бароко — цілковито дерев'яних, де у струнних — замість струн жили, спеціальні смички, у духових — дерев'яні ж трості. І тому звук був незвичайно м'який, оксамитовий, ніжний. (До речі, одна така скрипочка коштує $200 000, але всі інструменти переважно належать самим музикантам.) По-друге, унікальний ансамбль, дивовижна злагодженість оркестру, якої ми давно не чули, всі музиканти (і, насамперед, соліст), незважаючи на переважно зовсім молодий вік, — просто екстра-класу. Нарешті, по-третє, прекрасна музика: Й.Г.Граун (1702(3)-1771), абсолютно невідомий у нас, був блискучим скрипалем і видатним у свій час композитором, улюбленим учнем знаменитого італійця Тартіні, концертмейстером королівської капели в Берліні. Саме він є засновником північно-німецької інструментальної школи. Його творча спадщина нараховує близько 100 симфоній (звичайно, старовинних, перехідних творів).

Абсолютно не поступався першому й другий відділ: за диригентський пульт став професор Мартін Хаселбек — відомий диригент, композитор і видатний органіст. Під його орудою прозвучали дві надзвичайно ефектні кантати Карла Філіпа Емануеля Баха "Святкова музика": "Відкрийся та засвіти" і гімн "Хваліте Господа" для хору та солістів, які розігрували перед нами театралізовані сцени з аріями, речитативами, хоровими й оркестровими епізодами, інструментальними соло — такі собі мініатюрні опери в концертному виконанні. Це справді був високий європейський рівень!

Таким чином, ми стали свідками унікального багаторівневого мистецького діалога культур та епох. Шкода, що з технічних причин в концерті не прозвучав "Отче наш" для хору а сарреllа Максима Березовського (цей твір був опублікований у Лейпцигу в 1813 р. видавництвом “Вrеіtkорf und Наеrtеl” — наочне підтвердження популярності нашого композитора в Європі).

Оплески так довго не вщухали, що музиканти змушені були уривок з гімну виконати “на біс”. Публіка ж ніяк не хотіла їх відпускати — за кулісами виконавців тепло вітали, намагалися поспілкуватися, розглядали диковинні інструменти (чого варті були, наприклад, фісгармонія чи чорний контрабас). Так що чартерний літак рейсом Відень-Київ довелося затримати. Стомлені, але вкрай задоволені від'їжджали музиканти, уквітчані численними букетами, а задоволена публіка ще довго не розходилась, обмінюючися враженнями.

ПІСЛЯМОВА

А буквально через два дні(!) ця ж концертна програма була повторена у Відні. Кращі записи з київського та віденського концертів будуть відтворені на СD. Їх презентація разом з прем'єрним показом фільму про Україну пройдуть у січні наступного року.