“Демократична Україна”. 1995. 19 жовт. №117 (21768)

Валентина Кузик.

Осінній ужинок — “Київ Музик Фест’95”

Життя дедалі крутіше утискує творчих людей академічної штуки, а вони, іноді маючи в кишені лише жетoн на проїзд у метро, поспішають на концерти..

Добре й те, що Міністерство культури і мистецтв ще не розігнало Спілку композиторів (що чомусь вперто, впродовж трьох років, прагнуло зробити), що, крім державних, знайшлися й меценати та спонсори, яким не байдужа доля української музики. Добре, що є великі ентузіасти справи — дирекція “Київ Фесту” та українські музиканти, які ще не полишили рідної землі, що прагнуть грати не просто гарну музику, але й нову музику. Тим більш, коли така маса концертів — 28 за 8 днів! Мимоволі згадалися слова: краще менше — та краще!

Загалом публіка охоче ходила на концерти, було багато молоді — переконливе заперечення рекламним гаслам, що “молодь вибирає тільки пепсі й попсу!”. Я просто диву давалась: як оті меломани зарані знали, де й коли треба бігти? А на чотирьох концертах у Будинку вчених — хоровому, Львівського камерного оркестру, оркестру “АRCHI” з творами А.Гайденка, Л.Колодуба, Є.Станковича та камерному концерті з виступом блискучих молодих музик скрипаля О.Кошванця та піаніста Є.Громова — не те, що не було де сісти, а навіть стати.

Хоча “Київ Фест” — міжнародний, звучало багато зарубіжних творів, та найбільшу слухацьку увагу привернула сучасна українська музика: такого ще років десять тому годі було й сподіватись. Найбільше запам’ятались твори композиторів трьох митецьких столиць України: східної — Харкова, західної — Львова, центру — Києва. Як би сказали поети, своєрідне мистецьке ПЕРЕВЕСЛО, з музикою сильної ново-романтичної напруги. Бо романтичний струмінь, прагнення щирого, з глибин душі вислову простежується в більшості творів, навіть написаних сучасною складною мовою — треба тільки полинути слідом за течією звуків. У кожної з трьох столиць свій колорит, свої пріоритети, свої художні школи і високий інтелектуальний потенціал.

Харків’яни запам’яталися змістовними творами В.Золотухіна — “Тріо-симфонія” (для скрипки, віолончелі та фортепіано) В.Птушкіна — Соната для альта і фортепіано, А.Гайденка — “Недоспіване” (“Кончерто-ламентозо”, присвячене пам’яті диригента Б.Депо, де солювали знаменитий Б.Которович — скрипка і Є.Басалаєва — фортепіано).

Львівську школу блискуче репрезентували М.Скорик — і як всесвітньо відомий композитор, і як диригент Львівського камерного оркестру (грали його “А-R-І-А” для віолончелі та струнних і Диптих), Ю.Ланюк (“Щедрик” для камерного оркестру) та В.Камінський (Концерт для фортепіано, зіграний Етелою Чуприк — зіркою нашого музичного небосхилу). Вже не вперше вразив публіку новим твором молодий О.Козаренко; цього разу — музично-хореографічні варіації за творами Л.Захера-Мазоха “Дон Жуан з Коломиї”. Яскраве пластичне видовисько (балет “Акверіас”, керівник О.Лань) у прекрасних етнічно забарвлених костюмах (тиснення по шкірі) захопило і сучасним експериментом, і органічною національною барвою. Як антитеза цьому романтично-символічному дійству, але — талановита антитеза, де домінує вульгарно-бурлескна “бомжівська” концепція життя (а це має місце!), прозвучала психоделічна серенада “Ах ты, степь широкая” молодого киянина С.Зажитька.

Загалом, кияни виступили з яскравими творами як інструментальної, так і хорової музики. Знані метри Л.Колодуб та Є.Станкович показали прем’єри творів із солюючим кларнетом (збіг обставин): Концерт Л.Колодуба грав український кларнетист С.Низкодуб. А Симфонію №5 “Потаємні поклики” Є.Станковича виконав відомий французький кларнетист Філіп Кюпер, на замовлення якого й писав автор. Яскраве враження полишила Симфонія №6 “Американська” О.Канерштейна — симфонічний варіант музики до опери “Скуті ланцюгом” за Дж.Стейнбеком, написанню якої передувала кількалітня праця над фонозаписами американського фольклору. Твір складний і водночас ефектний для виконавства, що й довів Запорізький симфонічний оркестр під батутою диригента В.Реді. Серед київських авторів мали успіх також В.Загорцев — Камерний концерт №4, І.Щербаков — “Аria passione”, Ю.Іщенко — Квартет №7.

Хоровий концерт став апофеозом “Київ Фесту”. Він мав три відділи (!), а хотілося, щоб було три концерти, адже музика засвідчила: Україна — дійсно співоча країна, поза будь-якою конкуренцією. Жодного слабого номера. Публіка захоплено вітала авторів, вітали камерний хор “Хрещатик” — диригент Л.Бухонська, Київське хорове братство “Дзвони” — диригент Д.Радик, академічну капелу “Думка” — диригент Є.Савчук. Та коли щойно названий хор проспівав Диптих В.Сильвестрова “Отче наш” і “Заповіт” на слова Т.Шевченка (Диптих присвячений відомому меценатові М.Коцю), то вщерть переповнена зала буквально шаленіла від захоплення. Від В.Сильвестрова ми постійно чекаємо багато, — але такого! Це — чудо, осмислювати яке буде не одне покоління. Відчути красу тієї музики здатна й зовсім мистецьки неосвічена людина, яка, на мить відкинувши буденні думки, заслухається величним звучанням. Ці думки-образи надлюдської сили; вони ніби надійшли з космічної безодні й вселенських світів, пронизали єство митця й спонукали його, самого зачарованого почутим, передати це нам, земним людям... Воістину, згадується той Давидів псалм, де йдеться про музик — “райських птахів небесних”.

Організатори “Київ Фесту’95” прагнули розширити стильові й вікові рамки фестивалю. Так з’явився концерт юних піаністів — призерів Міжнародного конкурсу пам’яті В.Горовиця і аж три концерти джазової музики: піаніста Уїльяма Олбрайта (США), українських колективів “Джаз-хоралу” О.Гебеля (Кривий Ріг) та “Гама” (Дніпропетровськ), квартету Мішеля Порталя (Франція). Виконавці прекрасні! Та чи не забагато розмаїтостей? Можна змішувати що завгодно з чим завгодно, ще й наші діди говорили свого часу про “коня баского і тремтливу лань” в одній упряжці... Та як при тому поїде віз, тобто, що буде зі СТИЛЕМ фестивалю?

Правда, то проблема смаку. А мені особисто було прикро за таку “джазову інкрустацію” в загальній тканині “Київ Фесту”, ніби якась “сирітка Марися у сінцях стояла”. Україна, яка дала світові стількох майстрів джазової музики — І.Дунаєвського, Л.Утьосова, Л.Бернстайна, Б.Гудмена, — має право на свій, скажімо, “Київ Джаз Фест”. Бо все-таки, природа академічної інтелектуальної музики і джазової імпровізаційної дещо різна.

Мене, як людину, що вболіває за пріоритети української музики, спонукає задуматись репертуарна презентація авторів — зарубіжних та українських — у програмах форуму. Не за кількістю, а за авторитетом особистостей. Здається, Ф.Достоєвський сказав: “Політика — то патріотизм”. У цьому плані “Київ Фест’95” напрочуд патріотичний. Почуті твори наших митців на голову вище — не перебільшую! — від почутих іноземних, обминаю тут постать Джорджа Крамба (США), який входить до чолової десятки світу.

З’являється відчуття ейфорії, — ми обігнали Європу, Америку, Японію. Якщо й були ще, крім Дж.Крамба, яскраві зразки зарубіжних авторів, таких як М.Кузан (“Соnstructor”) чи В.Балей (“From Dreamtime”) — то ж зрозуміло, адже вони — етнічні українці. Хай вибачають колеги, але склалося враження, що саме українські митці, скажімо широко — Духовної України — й ставляться з глибокою серйозністю до “Київ Фесту”, прагнучи високо нести його звання як міжнародного. За що їм глибокий уклін!

А от зарубіжні автори, здебільшого середньої слави, розглядають “Фест” як стартовий полігон (до того ж, дешевий, порівняно з іншими), де можна, витратившись лише на подорожні, почути свою музику у виконанні великих творчих колективів (закордоном це дорого коштує). А як би було корисно, щоб мистецькі змагання українських метрів ішли на рівних з видатними майстрами зарубіжжя. Наші того варті. Бо відбувається дивна річ — високий рівень нової української музики відзначається знавцями й меломанами одразу, а от коли справа доходить до конкурсних нагород, то немає кого вітати — то дипломанти, то лауреат третьої премії, а лідерів на чолових місцях — брак. Зрозуміло, думка журі не обговорюється, але подивуватись можна?

Ось і цьогорічний конкурс композиторів-жінок (перший у світі!) імені Іванни та Мар’яна Коць дав напрочуд скромні результати: третя премія Ганні Гаврилець за чудовий твір “Іn Memoriam” та чотири заохочувальні призи Ж.Колодуб, Ю.Гомельській, Г.Овчаренко та О.Леоновій. Чому ж такі розбіжності в оцінці творів членами Спілки та музиками — членами журі?

Дозволю висловити “крамольну” думку: вельмишановні меценати і патріоти України панство Коць можуть і без зайвих клопотів по фінансуванню роботи членів конкурсного журі оголосити свої власні уподобання нагородою тих чи інших творів. То чесна, хоч і різка позиція — хто платить, той і замовляє (або вибирає) музику! Зрештою, фон Мекк нікого не питала, кому з композиторів надати матеріальну підтримку, — взяла й сама призначила її П.Чайковському. І хоча панує одностайна оцінка — “Київ Фест’95” вдався, — та думається, директорат “Фесту” має можливості скоригувати свою політику в майбутньому і щодо обсягу — кількості концертів, і щодо стильової орієнтації музики, і щодо проведення конкурсів. Бо фестиваль уже набув зростаючої динаміки, став знаним у світі, а в Україні його полюбили всі прихильники музичного мистецтва. Мріється тільки про набуття “Київ Фестом” відповідного високого рейтингу.