"Музика". 1991. №6

Марія Загайкевич

Музика і світ...

Проведення в Києві Другого українського міжнародного музичного фестивалю (з 5 по 12 жовтня) стало примітною суспільно-культурною подією, яка відобразила актуальні проблеми й духовні потреби сьогодення, важливі тенденції оновлення мистецького життя. Проголошення незалежності нашої Батьківщини і початок будівництва державності поставили вагомі завдання не лише перед політиками, економістами, а й діячами культури. Якомога ширший вихід національного мистецтва, в тому числі й музичного, як самостійного, самобутнього явища, на світову арену, всебічне піднесення його художнього рейтингу, остаточне вивільнення духовних процесів від тиску командно-адміністративної системи набуло нині особливої гостроти.

До вирішення згаданих проблем підключилася і Спілка композиторів України. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені восени минулого 1990 року організацією Першого українського міжнародного фестивалю. Другий, цьогорічний захід ще більше утвердив і поглибив тенденцію щодо розширення горизонтів українського мистецтва, зміцнення його міжнародних зв'язків. Не випадково фестиваль проходив під девізом: "Музика і світ — світ і музика".

Відомо, що шанують тих, кого знають. Українським політичним діячам доводиться докладати зараз чимало зусиль, аби відкрити очі світовій громадськості на сам факт існування нашого народу, який прагне реальної самостійності, довести до її відома інформацію про щедрі ресурси української землі. Саме такі завдання стоять і перед представниками музичного мистецтва. Звичайно, Україна в цьому аспекті не є для світу "білою плямою". Проте нині мова може йти про знайомство дещо однобічне. Відомо, що далеко за своїми межами Україна славиться фольклорними багатствами, чудовою задушевною лірикою. В різних куточках землі звучать мелодії, створені нашим народом; все більший резонанс здобуває національна естрада. Це радує. Однак для справжнього духовного відродження нації важливо подолати надто вкорінений стереотип, що зводить усю українську музичну культуру до популярно-пісенного рівня. Адже існує й величезний пласт професіональної музики, де ми і в галузі творчості, й у виконавстві справді багаті талантами, майстрами високого класу.

Ознайомлення з міжнародними мистецькими процесами, залучення до сприймання сучасного доробку широких слухацьких мас і піднесення українського музичного мистецтва — це все взаємозв'язане. Тому те, що основу фестивалю склала демонстрація досягнень нашої сучасної професіональної музики паралельно з виконанням творів композиторів з інших країн, дало можливість зіставлення й наголошення на відповідних висновках.

У порівнянні з Першим (минулорічним) фестивалем значно розширилась географія культурно-політичного заходу. До Києва прибули митці зі США, Канади, Англії, Франції, Югославії, Чехо-Словаччини, Австрії, Голландії, Росії, Вірменії, Азербайджану, Туркменії. Надзвичайно насичена фестивальна програма: відбулося близько 25 камерних, симфонічних, хорових концертів. Прозвучали твори, різні за жанрами й стилем, масштабом й характером задумів. Та було в них і багато спільного. Передусім це стосується яскравого виявлення притаманної музичному мистецтву високої духовності, прагнення розкрити піднесені людські почуття, здатності пройнятися священними ідеалами братства й свободи.

Проведення фестивалю збіглося з відзначенням у Києві 50-річчя трагедії в Бабиному Яру, і одним із кульмінаційних його моментів стало виконання в Театрі опери і балету імені Т.Г.Шевченка грандіозної ораторії "Кадіш-реквієм" Євгена Станковича, написаної на вірші Дмитра Павличка. Тут глибоко втілено біль українського народу за страшний злочин, вчинений фашистами на нашій землі.

Слід відзначити також зрослий професіональний рівень фестивальних заходів, справді творчу атмосферу мистецьких пошуків. Переважна більшість уведених в програму композицій позначена високою фаховою майстерністю авторів, їх вільним володінням сучасними засобами музичної виразності.

У рамках фестивалю відбулася ще одна важлива подія — конкурс композиторів, фундаторами якого є відомі музичні діячі зі США, українці за походженням, Мар'ян та Іванна Коць, люди, щиро віддані національній справі, закохані в мистецтво. Вони, як і багато інших представників українського земляцтва, розкиданого долею по різних країнах, поспішили до нас із допомогою в будівництві нової, власної домівки, відродженні її духовного потенціалу. Важко переоцінити значення цього заходу в стимулюванні активності композиторів, зокрема в їх заохоченні до розкриття української тематики. Адже наступні конкурси, що будуть проведені у 1992 та 1993 роках, матимуть особливе спрямування, що зумовлене величною і трагічною історією нашої батьківщини. Ідеться про присвяту творів Голодомору 1933 року на Україні та нуклеарній катастрофі у Чорнобилі. Цього ж року конкурс мав ретроспективний характер: до нього допускалися композиції, написані протягом останніх десятиліть. До журі увійшли представники різних країн (США, Росія, Вірменія, Азербайджан, Туркменистан, Україна).

Лауреатами стали такі митці: першу премію поділили Левко Колодуб (Симфонія №З "В стилі українського бароко") та Мирослав Скорик (Концерт для оркестру "Карпатський"). Другої премії ніхто не був удостоєний. Третю присудили молодим авторам Володимиру Зубицькому (Симфонія №2 "Кончертанта") та Олексію Скрипнику (Симфонія). Нагороди дістали також позаконкурсні твори В.Сильвестрова, Є.Станковича, І.Карабиця, В.Бібіка. Безперечно, всі відзначені композиції належать до кращих здобутків національного симфонізму. Отже, організатори конкурсу зробили істотну заявку на підтримку української музики, яка може гідно репрезентувати вітчизняне мистецтво на міжнародній арені.

Варто відзначити ще одну особливість у проведенні фестивалю, що сприймається як знамення часу. Це — його фінансування шляхом спонсорства. Так, свято підтримали торгові, посередницькі фірми. Серед них на чільному місці генеральний спонсор — "Крейн Інтернейшнл Гроуп оф Компані", що вже протягом року успішно розгортає підприємницьку діяльність на Україні у сфері імпортно-експортних операцій, транспорту, сільського господарства. Слід назвати також фірму "Конвет" (Ужгород), асоціацію "Дніпро" (Київ) та Фонд фестивалів "Голосієве". Таким чином, на ниві української музичної культури поєдналися інтереси нових для нас економічних структур бізнесу й представників мистецького світу.

У проведенні цього справді новаторського, масштабного заходу, який суттєво відрізняється за змістом і організаційними формами від традиційних пленумів та з'їздів правління Спілки композиторів, довелося подолати чималі труднощі. Основне навантаження в підготовці концертів випало на музичного директора фестивалю композитора Івана Карабиця та оргкомітет, очолюваний головою СК України Євгеном Станковичем. Велику допомогу надав також зарубіжний член Спілки, композитор, диригент та менеджер зі США Вірко Балей. Зусилля їх не пішли намарне: фестиваль вразив своїм розмахом, багатоплановістю, розкрив великі потенціальні можливості наших творчих та виконавських сил.

Піднесенню його престижу вельми сприяли виступи гостей. Варто згадати Камерний хор із міста Сент (Франція) під керуванням Мішеля Ляплені, мистецтво якого чудово резонувало з приміщенням, де відбувався концерт, це був музей-заповідник "Кирилівська церква"; фортепіанний дует із Канади — Люба та Іриней Жук; виконавця Фортепіанного концерту №4 С.Прокоф'єва для лівої руки Мішеля Бероффа (Франція) та ін. Не підвели залучені до участі у фестивалі симфонічні та камерні оркестри з Києва, Львова, Дніпропетровська. Виступи хорових колективів різного рангу, від академічних до студентських, засвідчили, що і в цій галузі українського виконавства намітилися певні позитивні зрушення.

Були в організації фестивалю і окремі прогалини. Не вдалося оминути, на жаль, традиційних для аналогічних заходів Спілки композиторів вад: перенесення чи відміни концертів, вилучення з програм окремих номерів, надто велика кількість подій. Хоча фестиваль загалом привернув увагу широкої публіки, на окремих концертах, особливо камерних, відчувався брак достатньої кількості слухачів. Не всі запрошені й заанонсовані в програмі виконавці, як, наприклад, відома польська співачка Ольга Швайгер, прибули до Києва. Особливо прикро вразила відсутність наших прославлених земляків — Олега Криси та Миколи Сука, котрі нині перебувають в Америці, але виступи їх планувалися. Адже їхній приїзд міг стати початком ще одної акції, зв'язаної з проведенням у Києві міжнародних фестивалів: демонстрації своєрідної "мистецької збірної" України, складеної з музичних "зірок", які працюють чи то постійно, чи на контрактній основі за кордоном. А їх, очевидно, з кожним роком буде все більше й більше.

Ми живемо в дивовижний час великих, можливо, ще не до кінця усвідомлених перемін. Час, сповнений тривог, неспокою, турбот, але й надії та віри в майбутнє. У нього націлене започатковане Спілкою композиторів систематичне проведення в Києві міжнародних музичних форумів на зразок "Варшавської осені", "Венеціанського Бієнале", фестивалів у Страсбурзі, Берліні тощо. Вони покликані перетворити столицю України у всесвітньо відомий центр музичної культури.



© 2004-2005. Все права защищены.
Developed by Treastal.