"Музика". 1992. №1

Євген Станкович

Бути чи не бути?..

Другий рік Спілка композиторів України працює як самостійна мистецька організація. Про грунтовні підсумки й узагальнення говорити ще рано, але на відоме гамлетівське запитання вже можна відповісти ствердно, бо якісні зрушення в нашій справі — незаперечні. Насамперед, ми повірили у власні сили, відчули, що можемо діяти на свій розсуд, і це лише позитивно вплинуло на творчий процес у республіці, зробило його більш інтенсивним та різноманітним.

Проведення Першого та Другого міжнародних фестивалів української професіональної музики відкрило завісу, що тривалий час відгороджувала національну культуру від досягнень наших земляків закордоном і, ширше, від духовних здобутків народів усього світу. Але подальша робота, її дієвість і результативність залежать від вирішення проблем фінансування. Якщо одержимо державну дотацію, то зможемо належним чином провести Третій міжнародний музичний фестиваль (пам'яті Голодомору 1933 року) та Четвертий, запланований на 1993 рік (присвячений Чорнобильській трагедії), а також конкурси на кращі твори в різних жанрах. До участі в них запрошуються композитори з усього світу. За допомогою спонсорів в особі подружжя Мар'яна та Іванни Коць, українців за походженням, ми змогли успішно провести Другий міжнародний фестиваль і конкурс, сподіваємося й надалі на їх підтримку. Шкода тільки, що такі культурно-мистецькі заходи відбуваються в надзвичайно несприятливих умовах, до яких спричинилася відсутність діючих концертних залів, належного інструментарію в симфонічних оркестрах. Але ми маємо надію, що зможемо провести наступні фестивалі й конкурси на вищому рівні, щоб переконливо засвідчити: музична культура України повноцінно розвивається, а мистецькі зв'язки СК з усім світом міцнішають.

Сьогодні відчуваємо необхідність не тільки вдосконалення, а й кардинальних змін в організаційній роботі Спілки. Відомо ж, що вона створювалася не як об'єднання вільних митців, а як суто державна установа, покликана забезпечити ідеологічний контроль над нами. Спілка завжди одержувала матеріальну дотацію, і хоча нині в суспільстві багато змін, колишня структура залишилася. Отже, й надалі без фінансової допомоги нам не обійтися. Коли ж її не буде, доведеться докорінно ламати структуру, шукати щось принципово нове, щоб забезпечити розвиток музичної творчості.

Фактично, нині функціонують дві організації — Київська Спілка, до якої входить майже половина композиторів та музикознавців України, і Республіканська. У Київській теж є цікаві задуми, зокрема навесні будуть організовані "Музичні прем'єри сезону". Аналогічні заходи відбуваються і в обласних організаціях. Наприклад, у Харкові пройшов фестиваль камерної музики, у Львові — репрезентація доробку композиторів-українців діаспори. Значення Спілки в цій діяльності важко переоцінити. Адже в такий спосіб можна найбільш повно представити твори останніх років і з'ясувати, хто і в якому художньому напрямку працює, які тенденції притаманні сучасній українській професіональній музиці, яке місце вона посідає у світовому мистецькому процесі.

Маємо на меті також організувати фестиваль, присвячений національній спадщині, однак силами лише СК цього не здійснити. Тут необхідна допомога Міністерства культури, Київського театру опери та балету, інших мистецьких установ, організацій. Важливо домогтися координуючої ролі міністерства, аби воно взяло на себе реставрацію та підготовку до сценічного втілення опер та балетів високої художньої цінності, які ще ніколи не бачили світла рампи, а також симфонічних, хорових опусів тощо. Слід зробити все для якомога інтенсивнішого відродження національної музичної культури, яка донедавна пропагувалася лише частково, а реально була затиснута в "запасники". Необхідно, щоб до керівництва цим процесом прийшли нові люди, здатні побачити реальний стан речей і змінити його на краще. Іншого шляху я не бачу.

Нині буває, що Спілку композиторів "підштовхують" до ринкових відносин. Практично це можна зробити, але тоді перестане існувати мистецька організація як така. Не буде в ній місця ні нинішньому правлінню, ні мені особисто. Тоді керуватимуть Спілкою інші люди — економісти, комерсанти і дбатимуть вже про іншу справу. Такі суто "комерційні" організації можуть існувати паралельно, але для Спілки композиторів цей шлях неприйнятний.

Безперечно, що СК потребує реконструкції, однак чи можна говорити про щось конкретне, коли в суспільстві раз по раз виникають абсолютно непередбачені ситуації? Невідомо, які прийматимуться закони про культуру і, головне, як виконуватимуться. Єдина реальність на сьогодні — це лояльне ставлення до Спілки Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, котре залишило нам дотацію на 1992 рік, розуміючи, що ми неспроможні самостійно існувати, на відміну від, скажімо, Спілок письменників, художників.

Ми маємо домовленості з нещодавно утвореними суверенними державами. Так, українським композиторам і музикознавцям завжди надаватиметься можливість для відпочинку й роботи в республіках Прибалтики, братимемо участь у їхніх музичних заходах і навпаки. Це ж стосується Грузії, Вірменії, Казахстану тощо. До речі, Спілки композиторів інших колишніх союзних республік теж опинилися в скрутній матеріальній ситуації. Але ми не втрачаємо зв'язків із колегами й завжди виручатимемо один одного. Зокрема, організовуємо в Києві прем'єри їхніх творів, допомагаємо нотним папером, якого, наприклад, у Вірменії немає тощо.

Дружба між членами колишньої Спілки композиторів СРСР залишається непорушною, і це, безумовно, буде одною з реальних гарантій стабілізації суспільно-політичного життя в новоутворених суверенних державах.